Постанова № 72072915, 06.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

06 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги», в інтересах якого діє Богуш Марина Костянтинівна,

на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року про забезпечення позову (суддя Васалатій К.А.) у справі № 756/14584/17 Оболонського районного суду м. Києва

у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» (далі - ТОВ «Каса народної допомоги», Товариство) про визнання права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Одночасно з позовною заявою позивачі подали до суду заяву про забезпечення позову та просили накласти арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що є предметом спору.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року заяву позивачів задоволено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, відповідач через свого представника БогушМ.К. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої вказав, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про забезпечення позову.

Вказував, що при постановленні ухвали судом не було досліджено у повному обсязі документи та не перевірено докази, надані позивачами щодо наявного між сторонами спору та підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Судом не досліджено договір іпотеки, на який у своїй заяві посилаються позивачі, з огляду на те, що матеріали справи не містять ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії даного договору. Суд в порушення ч. 3 ст. 153 ЦПК України (в редакції на час постановлення ухвали) не вимагав від позивачів подати додаткові документи, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

Зазначав, що при постановленні ухвали судом не встановлено чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вважав, що судом також не встановлена відповідність виду забезпечення позову, який просили застосувати позивачі, позовним вимогам.

За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року та постановити нову, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Представник відповідача - Мельник А.В. в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній.

Позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7, яка одночасно є представником позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили відхилити, а у хвалу залишити без змін.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції, враховуючи характер спору, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову дійшов висновку про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду та вважає його таким, що відповідає нормам процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України (редакція на час постановлення ухвали).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивачі посилалися на те, що 08.07.2013 між ОСОБА_3 та ТОВ «Каса народної допомоги» було укладено кредитний договір, в забезпечення виконання зобов'язань за яким між ОСОБА_3 та відповідачем в цей же день укладено договір іпотеки. За умовами іпотечного договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 та належить позивачам на праві власності в рівних частках. Вказували, що відповідач, який є іпотекодержателем за іпотечним договором, зареєстрував за собою право власності на дану квартиру шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку без повідомлення іпотекодавця про усунення порушень за договором кредиту. Позивачі вважали, що квартира знаходиться у незаконному володіння відповідача.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо існування спору між сторонами. У зв'язку з метою забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, у разі можливого задоволення позову, судом і був накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Крім цього, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - Мельник А.В. визнала, що у ТОВ «Каса народної допомоги» існує реальна юридична можливість відчуження квартири, яка є предметом спору.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги, що ухвала суду не містить висновків щодо загрози не виконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також наявності спору між сторонами, є необґрунтованими, а тому на увагу судової колегії не заслуговують.

Не заслуговують на увагу колегії суддів і доводи апелянта про те, що судом не виконано вимог ч. 3 ст. 153 ЦПК України (в редакції на час постановлення ухвали) та не витребувано від позивачів додаткові документи на підтвердження необхідності забезпечення позову, оскільки вимоги, викладені в даній нормі є правом суду, та підлягали застосуванню ним при розгляді заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що судом не встановлено відповідність виду забезпечення позову заявленим позивачами вимогам, оскільки як вбачається зі змісту позовної заяви позивачі просили визнати за ними право власності на спірну квартиру, на яку судом першої інстанції за заявою відповідачів і накладено арешт з метою забезпечення виконання можливого рішення суду про забезпечення позову. Тобто ухвала суду відповідає вимогам, встановленим ч. 3 ст. 152 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачами вимогами.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для задоволення заяви, оскільки реєстрація за ТОВ «Каса народної допомоги» права власності на спірну квартиру, дає підстави вважати суду, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ч. 5 ст. 153, ст. 210 ЦПК України, які були чинними на час постановлення ухвали, мотивував своє судове рішення про забезпечення позову.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд діяв відповідно до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), а висновок суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову, є вірним.

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Ураховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову вирішено з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147, абз. 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги», в інтересах якого діє Богуш Марина Костянтинівна, - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Дата виготовлення повного тексту постанови - 07 лютого 2018 рік.

Головуючий:

Судді:

Єдиний унікальний номер: № 756/14584/17

Провадження: № 22-ц/796/10/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Васалатій К.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.