Вирок № 72070452, 07.02.2018, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/1453/17

Провадження № 1-кп/636/238/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року Чугуївський міський суд Харківської області

у складі: головуючого - судді Гуменного З.І.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону Зубка А.О.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 42015220750000127, внесеному 20 квітня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відносно

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Інгулка, Баштанського району, Миколаївської області, українця, громадянина України, солдата військової частини 3017 на момент вчинення, не працюючого на теперішній час, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не засудженого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, -

в с т а н о в и в:

04 квітня 2014 року солдат ОСОБА_2 на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014р. призваний Баштанським РВК Миколаївської області на військову службу по мобілізації та направлений для подальшого проходження служби до військової частини 3039 (м. Миколаїв). 18 вересня 2014р. солдата ОСОБА_2 направлено для проходження служби до військової частини 3017, яка дислокується за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1-А. Згодом солдата ОСОБА_2 направлено для проходження військової служби до табірного збору військової частини 3017, розташованого у с. Малинівка, Чугуївського району, Харківської області.

Відповідно до ст.ст. 2, 4, 24, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» солдат ОСОБА_2 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Проходячи військову службу, солдат ОСОБА_2 відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16, 127, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України.

Однак, солдат ОСОБА_2, достовірно знаючи вищевказані вимоги законодавства України, вирішив стати на злочинний шлях та 15 листопада 2014 року у нього виник злочинний умисел направлений на самовільне залишення місця служби - табірного збору військової частини 3017, розташованого у с. Малинівка, Чугуївського району, Харківської області.

Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_2, діючи умисно, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, 15 листопада 2014 року, в порушення вимог ст.ст. 2, 4 Закону України «Про Національну гвардію України», ст.ст. 2, 9, 11, 16, 127, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, за відсутності поважних причин, без дозволу командирів та начальників, самовільно залишив місце служби - табірний збір військової частини 3017, розташований в селищі Малинівка, Чугуївського району, Харківської області, та станом на 20 квітня 2017 року до військової частини не повертався, чим протизаконно припинив виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини 3017, про своє місцезнаходження органам військового чи цивільного управління, а також командуванню військової частини 3017, не повідомляв.

У зв'язку з чим, відповідно до наказу командира військової частини 3017 № 81 від 19 березня 2015 року солдата ОСОБА_2 звільнено з посади та зараховано в розпорядження командира військової частини 3017.

Незаконно перебуваючи поза місцем служби ОСОБА_2 весь час перебував вдома за адресою: АДРЕСА_1.

Вказані дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 3 ст. 407 КК України як самовільне залишення військової частини без поважних причин, тривалістю понад один місяць вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).

Обвинувачений в судовому засіданні свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, щиро розкаявся, надати пояснення відмовився.

За згодою сторін згідно ст. 349 ч. 3 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі як покази свідків та інших доказів, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також фактичні обставини справи ніхто не оспорює.

Тому суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням таких матеріалів кримінальної справи, що характеризують особу обвинуваченого:

- довідка ОСК ГУНП в Харківській області, ОСК ГУНП в Миколаївській області та ОСК МВС України № 46-23092016/63210 від 27.09.2016р. про відсутність судимості ОСОБА_2 (а.к.п. 82);

- інформація Баштанської центральна районна лікарня № 814 від 03.10.2016р., відповідно до якої ОСОБА_2 на диспансерному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.к.п. 81);

- службова характеристика обвинуваченого ОСОБА_2, видана за місцем проходження служби, згідно якої під час проходження військової служби у військовій частині 3017 обвинувачений ОСОБА_2 зарекомендував себе посередньо, військові статути та інші нормативні документи пов'язані з військовою службою в обсязі займаної посади знає, але не завжди ними користується, свої обов'язки виконує не завжди досконало, на критику реагує адекватно, правильні висновки робить не завжди, в колективі не користується авторитетом, не завжди якісно виконує службові обов'язки (а.к.п. 29).

Оцінюючи в сукупності всі досліджені докази, суд вважає встановленим, що своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні місця служби, вчинене військовослужбовцем тривалістю понад один місяць (крім строкової служби), ОСОБА_2 вчинений злочин, передбачений ч. 3 ст. 407 КК України.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує характер і ступінь скоєного злочину, який відноситься до категорії злочинів середнього ступеню тяжкості, конкретні обставини справи та дані про особу обвинуваченого, а саме: на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не засуджений.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із ст. 12 КК України є злочином середнього ступеню тяжкості та дані про особу винного.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_2, суд визнає його щире каяття та визнання вини. Обставин, що обтяжують покарання, в судовому засіданні не встановлено.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При призначенні покарання суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії злочинів середнього ступеню тяжкості, пом'якшуючі покарання обставини, особу обвинуваченого, а саме те, що обвинувачений раніше не засуджений, його відношення до скоєного злочину, та вважає, що виправлення ОСОБА_2 та попередження скоєння ним нових злочинів можливо без ізоляції від суспільства.

Беручи до уваги вказані обставини в їх сукупності та відсутність тяжких наслідків, а також враховуючи дані про особу, суд вважає за можливе у даному випадку, призначивши ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі, застосувати до нього ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на засудженого обов'язки, які сприятимуть його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

Цивільний позов не заявлений.

Судових витрат та речових доказів по справі не має.

В ході досудового слідства обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід не обрався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, і призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки .

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього відповідно до ст. 76 КК України обов'язки - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Роз'яснити, що учасники судового провадження мають право подати клопотання про помилування, право на ознайомлення з журналом та технічним записом судового засідання і подати на них письмові зауваження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Харківської області через Чугуївський міський суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.

Суддя -