Постанова № 72067646, 05.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/44/17

Провадження № 22-ц/779/23/2018

Категорія 46

Головуючий у 1 інстанції П'ятковський В. І.

Суддя-доповідач Мелінишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

за участю секретаря Турів О.М.,

апелянта ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про втрату права на житло за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене суддею П'ятковським В.І. 6 вересня 2017 року в м. Коломия Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в:

В січні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про втрату права на житло.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 14 листопада 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ними та ОСОБА_1 12 травня 2005 року та повернуто їм у спільну часткову власність вказаний будинок. Також цією ухвалою за неповнолітніми дітьми відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та внуком ОСОБА_6 збережено право проживання у вказаному будинку протягом трьох років з дня підписання мирової угоди. Протягом тривалого часу відповідачі та їхні діти у будинку не проживають, обов'язки по утриманню житла не виконуються та не бажають добровільно знятися з реєстрації, що обмежує їх права на вільне розпорядження нерухомим майном. Посилаючись на вказані обставини просили позов задовольнити.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 6 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

На вказане рішення ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На її думку, задовольняючи позов суд першої інстанції всупереч вимог закону не встановив чи мають неповнолітні особи та їхні батьки (законні представники) інше житлове приміщення, придатне для постійного проживання, в якому їх можливо зареєструвати. Як і того, в яких санітарно-гігієнічних та побутових умовах на даний час проживають неповнолітні діти.

Також вказує, що до участі у справі в якості третьої особи не залучено орган опіки та піклування, що суперечить положенням ст. 19 СК України.

З цих підстав апелянт просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, доводи скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_3, яка діє також в інтересах ОСОБА_4, доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

ОСОБА_5, яка також діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилися будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи в їх відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом п.3 ст. 3 ЦПК України (в редакції Закону № 2147 - VІІІ від 3 жовтня 2017 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв'язку з цим апеляційний суд застосовує норми ЦПК України від 18 березня 2004 року, які діяли на час ухвалення оскаржуваного рішення. А справу переглядає в порядку, передбаченому ЦПК України в редакції від 3 жовтня 2017 року.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як правильно встановлено судом першої інстанції позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. Наведена обставина підтверджується копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відповідно від 5 лютого та 17 лютого 2014 року (а.с.7,9).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі зареєстровані в АДРЕСА_1. Згідно із повідомленням відділу адресно-довідкової роботи Управління ДМС в Івано-Франківській області ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований з 22.09.2005 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 - зареєстровані з 28.11.2005 року, а ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6 - з 14.06.2011 року (а.с.27).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покликалися на те, що будучи зареєстрованими у спірному будинку відповідачі протягом тривалого часу в ньому не проживають та не виконують обов'язків, пов'язаних з утриманням житла. А тому на підставі ст.ст. 321, 391, 405 ЦК України, ст.ст.71,72,163 ЖК просили визнати їх такими, що втратили право на проживання в цьому будинку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі фактично проживають по АДРЕСА_2, у спірному будинку ніколи не проживали, строк їх проживання, визначений мировою угодою, закінчився, їх особистих речей в помешканні немає, обов'язки по утриманню житла ними не виконуються. В той же час їх реєстрація у будинку є перешкодою позивачам у здійсненні права власності, що підлягає захисту шляхом визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими особами, що втратили право користування житловим будинком.

Вказане рішення оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2

Відповідно до положень ст. 39 ЦПК України права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

Інші відповідачі наданим їм ЦПК України правом на апеляційне оскарження не скористалися, тобто фактично погодились з таким судовим рішенням. При цьому, матеріали справи не свідчать про те, що ОСОБА_1 має процесуальні повноваження діяти від імені інших відповідачів на підставі доручення чи закону.

В силу положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення виключно в частині вирішення питання про права та обов'язки ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2

З'ясовано, що 12 травня 2005 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, згідно умов якого продавці відчужили свої частки в ньому, а остання набула право власності на це нерухоме майно в цілому.

Однак, в подальшому позивачі звернулися до Коломийського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про визнання недійсним цього договору купівлі-продажу та Державного акту на право власності на земельну ділянку. В ході розгляду справи сторонами 13 листопада 2013 року укладено мирову угоду (а.с.77-78).

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 14 листопада 2013 року визнано мирову угоду сторін, за умовами якої визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 12 травня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу Трачук Л.В. та зареєстрований в реєстрі за №Д-399. Також визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0983 га серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Коломийської міської ради №1976 від 25 жовтня 2005 року. В порядку реституції позивачам повернуто у власність це будинковолодіння у пропорціях: ОСОБА_4 - 39/100 частин, ОСОБА_3 - 61/100 частини.

Одночасно за неповнолітніми дітьми відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та внуком ОСОБА_6 зберігається право проживання у вказаному будинку протягом трьох років з дня підписання мирової угоди (а.с. 53-54).

Провадження в справі з цих підстав закрито.

Судове рішення набрало законної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 346 ЦК право власності може бути припинене і в інших встановлених законом випадках.

Відповідно до вимог статті 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічним за змістом є положення частини першої статті 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Відповідно до положень ст. 19 Сімейного кодексу України (в редакції Закону України від 17.05.2017 року N2038-VIII) при розгляді судом спорів, в тому числі, щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням тощо обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Враховуючи, що наявність письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання цього спору є обов'язковою, ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2017 року у виконавчого комітету Коломийської міської ради витребувано письмовий висновок щодо розв'язання спору в даній справі.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Коломийської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 30 січня 2018 року №15, комісія з питань захисту прав дитини вважає за можливе визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, таким, що втратив право користування спірним житловим будинком та зняття його з реєстрації місця проживання.

При цьому зі змісту висновку вбачається, що впродовж останніх років та на даний час сім'я ОСОБА_1 проживає в будинку по АДРЕСА_2, який межує із будинком по АДРЕСА_1. Згідно акту обстеження умов проживання у спірному будинку ніхто не проживає, оскільки відсутні умови для проживання, комунікації від'єднанні, немає підлоги та меблів. Реєстрація місця проживання громадян має формальний характер.

Також встановлено, що батьки ОСОБА_2 не позбавлені батьківських прав, а отже згідно своїх батьківських обов'язків зобов'язані забезпечити дитину впорядкованими умовами для проживання, виховання та розвитку, зареєструвати місце проживання дитини тощо.

Враховуючи вищенаведені обставини апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особами, що втратили право користування спірним житловим будинком.

Відтак, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до переконання, що фактичні обставини справи місцевим судом з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 6 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 7 лютого 2018 року.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта