Постанова № 72064674, 07.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 554/5438/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Яковенка М.М. , Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Октябрського районного суду м.Полтава від 30.10.2017р. (головуючий суддя І інстанції Струков О.М., м.Полтава, повний текст складено 30.10.2017 року) по справі № 554/5438/17 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області, про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про закінчення виконавчого провадження ВП №51919523 від 29.06.2017 року. (а.с.1-3)

Позовні вимоги мотивовані тим, що старшим державним виконавцем не вжито усіх дій, передбачених чинним законодавством, для забезпечення виконання судового рішення, натомість винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, яка позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.

Постановою Октябрського районного суду м.Полтава від 30.10.2017р. задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 (а.с.37-40)

Не погодившись із судовим рішенням, Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в повному обсязі відмовити у задоволенні адміністративного позову. (а.с.46-47)

Відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідно до виконавчого листа № 2-а-6104/10, виданого 12.01.2011 року Октябрським районним судом м. Полтава, зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 державної пенсії та додаткової пенсії про шкоду, заподіяну здоров'ю, з урахуванням ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.10.2010 року та провести відповідні виплати.

За даним виконавчим листом 15.08.2016 року відкрито виконавче провадження № 51919523.

Листом від 22.11.2016 року Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (боржник за виконавчим провадженням №51919523) повідомило Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області про виконання рішення суду та надало копію розпорядження від 23.02.2012 року за № 172000. Проте, виплату нарахованих сум боржником не проведено з причин відсутності відповідного фінансового ресурсу у бюджеті.

За невиконання рішення суду на боржника накладено штраф постановою державного виконавця від 14.04.2017 року в розмірі 5100,00 грн. та постановою від 27.06.2017 року в розмірі 10200,00 грн.

Крім того, до Головного управління Національної поліції в Полтавській області направлено повідомлення про вчинення посадовими особами юридичної особи - боржника кримінального правопорушення.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області від 29.06.2017 року виконавче провадження №51919523 закінчено на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». У вказаній постанові державного виконавця вказано, що Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області вжито заходи примусового виконання рішення суду відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (загальні умови виконання рішень зобов'язального характеру). Рішення суду без участі боржника виконати неможливо. (а.с.5)

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в процесі виконання виконавчого листа державним виконавцем не було вчинено всіх залежних від нього дій та не надано суду належних і допустимих доказів неможливості його виконання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із ч.ч.1-3 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Приписами ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

В той же час, положеннями ст.ст.8, 9 Конституції України, ст.ст.3, 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) передбачено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Аналогічні положення закріплені і ст.ст.5, 8, 14 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, на час розгляду даної справи судом першої інстанції.

В свою чергу, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях по справах "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Case of Immobiliare Saffi v. Italy, Заява N 22774/93, п.п.63, 66), Горнсбі проти Греції від 19.09.1997 (п.п.40, 41), "Жовнер проти України", "Бурдов проти Росії", "Ясіун'єне проти Литви" (Jasiuniene c. Lituanie), "Руйану проти Румунії" (Ruianu c. Roumanie) наголошує на тому, що "право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. … виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

При цьому, Європейський суд з прав людини відмічає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

У контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".

Конституційний Суд України, в свою чергу, у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

Отже, механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду.

Відповідно до ч.ч.2 та 4 ст.372 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

При цьому, положеннями ч.ч.2 та 4 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, на час розгляду даної справи судом першої інстанції) було передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Підставою для виконання суб'єктом державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судового рішення, що набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є його примірник в електронній формі, надісланий суб'єкту державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром судових рішень та Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженому Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Слід зазначити, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням суду у відповідача виникає обов'язок щодо його виконання.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.01.2018 №К/9901/1192/18 (К/9901/1194/18, 813/7998/13-а).

За змістом ст.1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;.

Відповідно до п.1 ч.1 та ч.5 ст.26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно із п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

В свою чергу, із матеріалів справи вбачається, що в даному випадку виконавче провадження було відкрито щодо виконання судового рішення немайнового характеру.

Відповідно до ч.6 ст.26 Закону № 1404 за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

При цьому, положеннями ч.ч.1-3 ст.63 Закону №1404 передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно зі ст.75 Закону №1404 у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

В той же час, відповідно до ст.10 Закону №1404 заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Таким чином, перелік заходів примусового виконання рішень не є вичерпним.

Положеннями ч.1 ст.13 Закону №1404 передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, приписами ч.1 ст.18 Закону № 1404 встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові державного виконавця від 29.06.2017 року про закінчення виконавчого провадження №51919523 на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» вказано про вжиття всіх заходів примусового виконання рішення суду відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», проте жодних доказів на підтвердження вказаного відповідачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене доводи апеляційної скарги Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області - не спростовують висновки суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області - залишити без задоволення.

Постанову Октябрського районного суду м.Полтава від 30.10.2017р. по справі № 554/5438/17. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.П. ЛяхСудді(підпис) (підпис) М.М. Яковенко М.І. Старосуд