Постанова № 72064089, 06.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року справа №805/2905/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

ОСОБА_1 апеляційний адміністративний суд у складі колегії:головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченко І.В.,Гаврищук Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017р. у справі № 805/2905/15-а, (головуючий І інстанції Тарасенко І. М.), яка складена в повному обсязі 20.11.2017 у м.Слов’янську за позовом ОСОБА_2 Вікторовіча до ОСОБА_1 міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 міської ради, управління державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 03.11.2014р. його було звільнено з посади заступника начальника управління начальника відділу по роботі з проектами розпорядчих актів юридичного управління ОСОБА_1 міської ради, проте йому не було виплачено заборгованість по заробітній платі у розмірі 26 074,67 грн.

Вважає такі дії відповідачів неправомірними, просив стягнути з ОСОБА_1 міської ради на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 26074,67 грн.; стягнути з ОСОБА_1 міської ради середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення у розмірі 135852,74 грн.; визнати бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області щодо виконання покладених на останнього чинним законодавством функцій та обовязків, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість із заробітної плати, протиправною.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 26.08.2015р. залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області в частині позовних вимог про визнання бездіяльності Управління Державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області щодо виконання покладених на останнього чинним законодавством функцій та обовязків, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість із заробітної плати протиправною.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволені вищевказаного адміністративного позову.

Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 805/2905/15-а задоволено частково: постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 805/2905/15-а в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку скасовано.

Постановою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 805/2905/15-а задоволено частково, а саме: постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 805/2905/15-а за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення змінено. З абзацу першого резолютивної частини постанови виключеного слова «середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення та слово «повністю». В решті постанову залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України, касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, постанову ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року та ухвалу ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі зазначив, що відмовляючи повністю у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав порушеним право позивача на отримання заборгованості по заробітній платі за рахунок коштів місцевого бюджету міста ОСОБА_1, проте вказав на те, що Законом України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» від 13 січня 2015 року № 85-VIII (далі - Закон № 85-VIII) передбачено, що громадянам, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадянам, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція, до 31 грудня 2015 року має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Позивач звернувся до суду з даним позовом у липні 2015 року. ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у своїй постанові від 08 вересня 2015 року дійшов висновку про передчасність заявлених вимог, оскільки на момент розгляду даної справи, Закон № 85-VIII не визнавався таким, що не відповідає Конституції, а за приписами статті 1 Закону № 85-VIII відповідні заходи щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати, а також виплати середнього заробітку за весь час затримки її виплати повинні бути вжиті до 31 грудня 2015 року та не потребують прийняття відповідного судового рішення. У зв'язку з цим необґрунтованим є посилання судів на норми частини першої статті 1 Закону № 85-VIII, який набрав чинності 2 лютого 2015 року про те, що громадянам, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадянам, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція, до 31 грудня 2015 року має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, так як спірні правовідносини виникли до прийняття цього Закону та набрання ним законної сили.

Проте Вищий адміністративний суд України вказує на те, що суди не послалися на норму зазначеного Закону, яка б встановлювала заборону (мораторій) на стягнення у судовому порядку до 31 грудня 2015 року заборгованості із заробітної плати на користь працівника, що виникла у день його звільнення.

Крім того, Вищий адміністративний суд вказує на те, що, суди не встановили дату переміщення ОСОБА_1 міської ради з тимчасово неконтрольованої території Донецької області на контрольовану Україною територію, не дослідили, чи відновилось відповідне фінансування установи у місячний строк після її переміщення на контрольовану Україною територію відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку № 595, оскільки пунктом 10 рішення ОСОБА_1 міської ради від 29 січня 2014 року № 44/1 «Про міський бюджет на 2014 рік» затверджений перелік захищених видатків загального фонду міського бюджету на 2014 рік, у тому числі на оплату праці робітників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату, та з якої причини не була виплачена заробітна плата до звернення позивача з даним позовом у липні 2015 року.

Вищий адміністративний суд України вважає необґрунтованим посилання судів на пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_1 та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 826/18826/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 вказаного порядку, відповідно до якого у населених пунктах ОСОБА_1 та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

10 жовтня 2017 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме: позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення у розмірі 595787,92 грн. В іншій частині позовні вимоги залишись незмінними.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року адміністративна справа № 805/2905/15-а прийнята до провадження.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1 міської ради заборгованість із заробітної плати у розмірі 26074 (двадцять шість тисяч сімдесят чотири) грн. 67 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 міської ради середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення у розмірі 595787 (пятьсот девяносто пять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 92 коп.

Визнана бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області щодо виконання покладених на останнього чинним законодавством функцій та обов’язків, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість із заробітної плати, протиправною.

З постановою суду першої інстанції не погодився позивач та звернувся з апеляційною скаргою у якій зазначив, що 01.11.2017р. до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду заява про додаткове залучення відповідачів у страві, заява про зміну предмету адміністративного позову, заява про збільшення позовних вимог за період з 04.11.2014р. по 31.10.2017р. у розмірі 612 974,11 грн., яку просив суд солідарно стягнути зазначену суму з ОСОБА_1 міської ради, ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, з ОСОБА_1 обласної військової цивільної адміністрації.

Зазначені заяви судом першої інстанції розглянуті не були, внаслідок чого його права не були поновлені в повному обсязі.

Просив скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.

Із наданої трудової книжки ОСОБА_2 АА № 077197 вбачається, що 28.11.2011р. позивача переведено на посаду заступника начальника управління начальника відділу по роботі з проектами розпорядчих актів юридичного управління ОСОБА_1 міської ради, та 03.11.2014р. звільнено з займаної посади за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України, відповідно до розпорядження № 276/4к від 03.11.2014р.

Позивачем надане посвідчення № 339, яке видане 30.11.2011р., за яким ОСОБА_2 працює на посаді заступника начальника управлінняначальника відділу по роботі з проектами розпорядчих актів юридичного управління ОСОБА_1 міської ради.

До суду надана довідка про заборгованість від 25.11.2014 р. № 269, яка видана позивачу, за якою станом на 03.11.2014р. заборгованість із заробітної плати складає 26 074,67 грн. за період липень 2014 р. листопад 2014р.

У вказаній довідці зазначено, що вона підписана першим заступником міського голови ОСОБА_3, а також начальником відділу бухгалтерського обліку ОСОБА_4

Також, до суду надана довідка про доходи від 25.11.2014 р. № 250, яка видана позивачу, за якою за період з 01.01.2014 р. по 03.11.2014р. ОСОБА_2 нараховано 73187,71 грн. заробітної плати, до сплати 57047,79 грн.

У вказаній довідці зазначено, що вона підписана першим заступником міського голови ОСОБА_3, а також начальником відділу бухгалтерського обліку ОСОБА_4

Зазначені обставини не спірними по справі.

Спірним по справі є розмір заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення та коло осіб винних у невиплаті зазначених сум.

Спірні правовідносини регулюються нормами КЗпП України, Законом України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування», Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595.

Так, відповідно до ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. ?…?

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП удень звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми слід виплатити не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом пршої та апеляційної інстанції встановлено, що при звільнені позивача з посади 3 листопада 2014 року йому не виплачено заборгованість по заробітній платі у розмірі 26074,67 грн., що підтверджується довідкою про заборгованість № 269 від 25 листопада 2014 року та не заперечується відповідачем.

Таким чином, з цього дня порушено право позивача на отримання зароблених коштів та виникло право для пред'явлення позову про їх стягнення.

Пунктом 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_1 та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 (далі - Тимчасовий порядок № 595) визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки (пункт 4 Тимчасового порядку № 595).

Відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку № 595 у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій.

Місто ОСОБА_1 включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який затверджений розпорядженням Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085-р.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 міська рада з 04 грудня 2014 року зареєстрована у якості юридичної особи, ідентифікаційний код: 26502957, місцезнаходження: 84333, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Транспортна, будинок 2.

Тобто, ОСОБА_1 міська рада у певний час була переміщена на контрольовану Україною територію і продовжувала функціонувати.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

У частині другій статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Законпрямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Нормами частини першої статті КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільнені сум.

Зазначені висновки підтверджуються правовим висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові Судової палати у цивільних справах у справі № 6-144цс13 від 29.01.2014 року.

Статтею 98 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Статтею 9 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування має право на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи.

Частиною першою ст. 21 вказаного Закону передбачено, що посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Згідно з ч. 4 вказаної статті, джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Позивачем до суду надана копія рішення ОСОБА_1 міської ради від 29.01.2014 р. № 44/1 «Про міський бюджет на 2014 рік» пунктом 10 якого затверджено перелік захищених видатків загального фонду міського бюджету на 2014 р., у тому числі оплата праці робітників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату.

Згідно з п. 13.3 вказаного рішення, керівники бюджетних установ утримують чисельність робітників та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату, враховуючи видатки на премії та інші види заохочень та винагород, матеріальну допомогу, тільки в межах фонду оплати праці, затвердженого для відповідних бюджетних установ у кошторисах доходів та видатків або планах використання бюджетних коштів.

Додатком 9 до вказаного рішення серед органів міського самоврядування, які фінансуються з місцевого бюджету зазначено юридичне управління міської ради.

Таким чином, оплата праці позивача здійснювалась з міського бюджету відповідним розпорядником коштів.

Порядок обчислення середньоденної заробітної плати визначений пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, відповідно до якого середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 25.11.2014 року № 269 та довідки про доходи Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 25.11.2014 року № 250 заробітна плата за останні два місяці становить: 5085, 24 грн. за жовтень 2014 року; 14556,33 грн. за листопад 2014 року. Разом 19641,57 грн. Кількість відпрацьованих робочих днів за останні два місяці становить 23 дня у жовтні 2014 року, 1 день у листопаді 2014 року. Отже розмір середньоденної заробітної плати становить 818,39 грн.

Час затримки виплати заробітної плати розраховується з урахуванням листів Мінпраці та соцполітики «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік».

Розраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати суд першої\ інтанції виходив з того, що у листопаді грудні 2014 року позивачем відпрацьовано 42 дні, у 2015 році за період з 27.08.2015 року по 31.12.2015 року - 90 робочих днів. У 2016 році 251 робочий день. У 2017 році за період з 01.01.2017 року по 30.09.2017 рік 185 робочих днів.

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідачів, суд розрахував станом на 30.09.2017 рік та склав 595787,92 грн.

Проте судом першої інстанції не була врахована та не розглянута заява про збільшення позовних вимог право на яку передбачена статею 51 КАС України в редакції Закону № 2747-IV від 6 липня 2005, яка передбачає, що позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

При таких обставинах колегія суддів вважає можливим розглянути таку заяву на стадії апеляційного перегляду рішення.

Так, згідно розрахунку пощивача про заборгованість зі сплати заробітної плати з час затримки її виплати становить: в 2015році з 4.11.2014 по 26.08.2015 заборгованість склала 165314,78грн. згідно збільшенню позовних вимог в 2015 році до розрахунку додано – 90 робочих днів, в 2016 році – 251 робочих днів, в 2017 році 206 робочих днів. Середньоденний заробіток становить 818,39грн. Середньоденний заробіток та кількість робочих днів затримки виплати заробітної плати під час розгляду справи не оспорювалися.

Таким чином загальний розмір середнього заробітку за час затримки, становить 165314,78+ (90+251+206)*818,39=612974,11грн.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013) вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення (ч. 3).

У відповідності до п. «а» ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: винагороду, що забезпечувала б як мінімум усім трудящим.

Згідно зі ст.12 Конвенції про захист заробітної плати № 95, заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

Коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставою припинення трудового договору є угода сторін.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що уточненні позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 612974,11грн. підлягають задоволенню.

Розглядаючи доводи апелянта щодо притягнення до розгляду справи як співвідповідачів ОСОБА_1 обласну державну адміністрацію, ОСОБА_1 обласну військову цивільну адміністрацію, колегія суддів зазначає, що відповідно частини 1 статті 137 КАС України Закону № 2747-IV від 6 липня 2005- яка діяла станом на час розгляду справи у суді першої інстанції до початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

Так, заявляючи додаткові вимоги до ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 обласної військової цивільної адміністрації, про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості по заробітній платі та за затримку у виплаті заробітної плати, позивач фактично змінив підстави позову, оскільки діяльність зазначених осіб регулюються спеціальними Законами.

При цьому позивач відповідно змісту своєї заяві підтверджує, що ним змінилися підстави для задоволення позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи по суті був розпочатий 12 серпня 2015 року, відповідно ухвали суду від 23 липня 2015 року.

При таких обставинах, враховуючи що позивач змінив підстави для задоволення позовних вимог після початку розгляду справи по суті, тому така заява задоволеню не підлягає.

Колегія суддів вважає, що направлення ухвалою Вищого адміністративного суду від 21 вересня 2017 року на новий розгляд не наділяє позивача правом зміни підстав для задоволення позову, оскільки провадження по справі було розпочато одного разу. Після скасування рішень судів та направлення справи на новий розгляд, суд першої інстанції процесуально вірно прийняв до провадження справу та продовжив розгляд її по суті.

Слід зазначити, що в ухвалі про прийняття справи до свого провадження не передували рішення про закриття, залишення без розгляду та подібні цим рішення, якими процесс був би завершений та такі рішення не були скасовані.

При таких обставинах колегія суддів важає, що у позивача відсутня можливість зміни підстави позову після скасуваня рішення та направлення справи на новий розгляд.

Таке обґрунтування, конкретизоване та підтверджено в частинах 2, 3 статті 47 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017. в яких визначено, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв’язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

При цьому переглядаючи рішення суду за правилами КАС України КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, колегія суддів звертає увагу, що з моменту повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, не змінились фактичні оставини справи які б вплинули на зміну підстав позову.

При таких обставинах клопотання про зміну підстав позову задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів - ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 обласної військової цивільної адміністрації, слід зазначити що:

- по-перше, заявляючи вимоги до ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 обласної військової цивільної адміністрації, позивач фактично змінив підстави заявленого позову, оскільки діяльність зазначених осіб регулюється спеціальними Законами, зміна підстав для задоволення позову безпосередньо пов’язана з залученням співвідповідачів та клопотання про зміну підстав позову визнано таким, що задоволенню не підлягає. Крім того, позивач не знаходився у трудових відносинах з зазначеними суб’єктами;

- по друге, ч.5 статті 48 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 передбачає, що під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. З цього привіду слід зазначити, що до подачі як первісного позову, так і при подачі уточненого позову існували як ОСОБА_1 обласна державна адміністрація так і ОСОБА_1 обласна військова цивільна адміністрація і законодавство яке регламентувало їх дільність в частині виплати заробітної плати не змінювалось;

- по-третє, позивач в заяві про залучення до участі співвідповідачів, обґрунтував своє клопотання тим, що формування фонду заробітної плати ОСОБА_1 міської ради залежить від дій ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 обласної військової цивільної адміністрації, тобто уточнені вимоги щодо стягнення заборгованості та затримки у виплаті заробітної плати стосується не саме стягення а порядку формування такого фонду.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що клопотання про залучення до участі у якості відповідачів ОСОБА_1 міської ради залежить від дій ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 обласної військової цивільної адміністрації задоволенню не підлягає.

Колегія суддів зазначає, що хоча суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не розглянув заяву позивача про зміну підстав позову та залучення у якості відповідачів, однак колегія суддів дотримуючись вимог ч.2 ст.317 КАС України, яка передбачає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині встановлення суми, яка підлягає стягненню.

Керуючись статтями 309, 311, 315, 316 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017р. у справі № 805/2905/15-а – задовольнити частково.

Постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017р. у справі № 805/2905/15-а – змінити.

В абзаці третьому постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017р. у справі № 805/2905/15-а замість вислову «595787 (п'ятсот дев'яносто п'ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 92 коп.» замінити на «612974 (шістсот дванадцять тисяч дев’ятьсот сімдесят чотири ) грн. 11 коп.»

В решті постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017р. у справі № 805/2905/15-а

Повне судове рішення складено 06 лютого 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді: І.В.Сіваченко

ОСОБА_5