Постанова № 72063889, 05.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року справа №428/9064/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 жовтня 2017 року у справі № 428/9064/17 (головуючий І інстанції - Журавель Т.С.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2017 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулась до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (надалі - твідповідач, Управління) про визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача щодо невиплати пенсії за віком, зобов’язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії за віком з моменту припинення, зобов’язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, а також просив суд винести окрему ухвалу, якою звернути увагу відповідача на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону посадовими особами відповідача та недопущення подібних порушень у майбутньому.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 жовтня 2017 року, адміністративний позов в частині визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії за період з 01.07.2016 року по 31.01.2017 року залишено без розгляду.

Адміністративний позов в частині визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії та зобов’язання вчинити певні дії за період з 01.02.2017 року – задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.02.2017 року.

Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 з 01.02.2017 року нарахування та виплату пенсії за віком.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 29-31).

Позивач, не погодившись із таким судовим рішенням в частині зобов’язання відновити відновлення нарахування та виплату пенсії за віком з 01.02.2017 року, а не з 01.07.2016 року, звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на ч. 2 ст. 46 закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в якій зазначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком, вважаючи, при цьому помилковим висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.07.2016 року по 31.01.2017 року, оскільки, в даному випадку, виплату пенсії позивачу припинено з вини відповідача, а тому, на її думку, зазначені пенсійні виплати підлягають виплаті. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо зобов’язання управління подати звіт про виконання судового рішення, вважаючи, що за відсутності контролю з боку суду відповідач буде намагатися затягувати виплати навіть тоді, коли постанова набере чинності. Крім того, апелянт зазначає, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому та дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності (а.с. 35-36).

Відповідач також не погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подавши апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з 01 липня 2016 року Управлінням припинено виплату пенсії позивачу, яку вона отримувала через АТ «Сбербанк Росії» посилаючись на п. 6 Порядку виплати пенсії та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 року № 1596, яким передбачено, що для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно із порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509 уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк» звертаючи увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що на час звернення позивача із даним позовом, постановами КМУ чітко визначений порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, а саме, у т.ч. пенсійні виплати здійснюються через рахунки та мережі установ і пристроїв ПАТ «Державний ощадний банк України» і можливість одержання пенсії на особові рахунки, відкриті в інших банківських установах не передбачена. Апелянт зазначає також, що відповідно до вимог ст.ст. 2,6,104 КАС України, в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки права, порушення яких вже відбулось, а не ті, які можуть бути порушені у майбутньому, вказуючи, при цьому, що покладення на майбутнє зобов’язань діючим законодавством не передбачено (а.с. 38-39).

Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності п.2 ч. 1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами в межах та доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги встановила наступне.

Позивач, ОСОБА_1 перебуває на обліку Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 01.08.2014 року та до 01.07.2016 року отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як внутрішньо переміщена особа.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 11 лютого 2015 року № 919025572, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 93405 (а.с. 6)

З 01.07.2016 року відповідач припинив виплату позивачу пенсії через установу АТ «Сбербанк Росії», оскільки нею не були надані реквізити банку ПАТ «Державний ощадний банк».

Спірним у даній справі є правомірність припинення відповідачем пенсії позивачу з липня 2016 року.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3)у разі смерті пенсіонера;

4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5)в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу саме з 01.07.2016 року не виносилось. Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що всі питання призначення, перерахунку, припинення пенсійних виплат визначаються виключно органами пенсійного Фонду України відповідно до Закону №1058. Делигування цих питань іншим органами Законом №1058 не передбачено.

А дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст..4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на зазначене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме № 506 від 01.10.2014 року “Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції”; № 637 від 05.11.2014 року “Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції”; № 595 від 07.11.2014 року “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей”, є підзаконними нормативно-правовими актами, які не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами - тобто нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідно до положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки з березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, перевірка за місцем фактичного проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо висновку суду першої інстанції про залишення без розгляду вимог позивача про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії за період з 01.07.2016 року по 31.01.2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи рішення про залишення частини позовних вимог без розгляду, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача з адміністративнимм позовом), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня. коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 10 розділу «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства ( в редакції, що діє з 15.12.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що ч. 1 та 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства ( в редакції, що діє з 15.12.2017 року) містить аналогічні вимоги щодо строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосуванню частину першу ч. 1 ст. 122 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосуванню частину першу ст. 99 КАС України.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії за період з 01.07.2016 року по 31.01.2017 року слід залишити без розгляду у звязку з пропуском строку звернення до суду, оскільки пенсію позивачу припинено з вини відповідача, а тому, в даному випадку, колегія суддів дійшла до висновку, що строк позивачем пропущено з поважних причин, а тому, підлягає поновленню.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла до висновку, що на час припинення виплати пенсії позивачу (01.07.2016 року) були відсутні, встановлені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” підстави для відмови в поновленні виплати пенсії, а тому, в даному випадку, дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо вимог позивача про зобов’язання поновити виплату пенсії з липня 2016 року на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше позивачем (АТ «Сбербанк Росії»)” колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”.

Починаючи з 01 липня 2016 р. виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” (абз. 4 п. 1 Порядку № 637).

Аналогічні вимоги містить також і п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (зі змінами та доповненнями),

Таким чином, колегія суддів зазначає, що починаючи з 01 липня 2016 року нарахування та виплата соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (зокрема, пенсії) здійснюється виключно через установи ПАТ “Державний ощадний банк України”, тобто, без відкриття позивачем рахунку ПАТ “Державний ощадний банк України”, у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01.07.2016 року.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що за умови відкриття позивачем рахунку в АТ “Ощадбанку” та повідомлення про це відповідача позивач має усі законні підстави з урахуванням даного рішення суду для отримання належної їй невиплаченої пенсії з липня 2016 року.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017 року), суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що позовні вимоги позовом ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції задоволено, колегія суддів вважає за необхідне зобов’язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення, зазначаючи, що відповідний звіт Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повинно подати до 07 березня 2018 року.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання винесення окремої ухвали, якою звернути увагу відповідача на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону посадовими особами відповідача та недопущення подібних порушень у майбутньому, колегія суддів зазначає, що покладення на майбутнє зобов’язань діючим законодавством не передбачено, а тому відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо висновку першої інстанції про звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконується рішення суду про присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць є правомірним.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 жовтня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області – задовольнити частково.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 жовтня 2017 року у справі № 428/9064/17 – скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії, зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.07.2016 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 з 01.07.2016 року нарахування та виплату пенсії за віком.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області подати звіт про виконання судового рішення до 07 березня 2018 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

ОСОБА_2