Постанова № 72063704, 07.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року справа №242/3195/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Гаврищук Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 28 листопада 2017 року (повний текст складено 28 листопада 2017 року в м. Селидое) у справі № 242/3195/17 (суддя в 1 інстанції – Капітонова В.І.) за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа - Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – Управління) про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії, в якому зазначила, що вона отримує пенсію за віком та на даний час перебуває на обліку в Управління. Пенсія є на даний час для позивача єдиним джерелом існування, однак з березня 2016 року відповідач припинив виплачувати її позивачу. В червні 2017 року позивач звернувся із заявою до Управління щодо роз’яснення причин невиплати пенсії, на що позивачу було роз’яснено, що вона повинна надати довідку про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу. Після надання вказаної довідки відповідач виплату пенсії не здійснив. 24 липня 2017 року позивачу була надана відповідь, з якої вбачається, що виплата пенсії була припинена з 01 березня 2017 року з причин не підтвердження місця фактичного проживання, з посиланням на Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05 листопада 2014 року на № 365 від 08 червня 2016 року.

Позивач вважає, що відповідач протиправно припинив нарахування йому пенсії та просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною, скасувати рішення про припинення нарахування та виплати пенсії, зобов’язати відповідача поновити нарахування та виплату йому пенсії за віком , починаючи з 01 березня 2017 року, а також допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 28 листопада 2017 року у справі № 242/3195/17 позов задоволено повністю.

Визнано неправомірною бездіяльність Управління щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2016 року.

Зобов’язано Управління відновити нарахування виплату належної ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2016 року.

Постанова мотивована тим, що підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV), а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі недоотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Отже, Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як не підтвердження фактичного проживання. Відповідач не послався на Закон та його норму, що передбачає припинення виплати пенсії. Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідачем не вказано будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як не підтвердження фактичного проживання.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що за результатами звірки, відповідно до отриманої інформації з Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради виплата пенсії позивачу була припинена з березня 2016 року у зв’язку з не підтвердженням місця фактичного проживання.

Апелянт посилається на постанову КМУ від 18.02.2016 № 136, ст. 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV), Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706-VII), Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 509.

Також, управління звертає увагу на те, що на даний час рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО на позивача не надходило, що позбавляє Управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії, довідка ВПО не надавалась.

Вказує, що поворот виконання постанови про присудження виплати пенсії чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України допускається якщо скасована постанова була обґрунтована на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підробних документах.

Від жодного учасника справи не надійшло клопотань щодо розгляду апеляційної скарги за його участі. З огляду на приписи пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) апеляційний суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка відповідно до посвідчення серії ААА №142160 є пенсіонеркою за віком (а.с.9).

Позивач перебуває на обліку в Управлінні на підставі електронної пенсійної справи, та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-ІV.

Згідно з довідкою від 02.07.2016 №1428027385, ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою, фактичним місцем проживання є наступна адреса: Донецька область, смт. Гостре, вул. Шахтарська, буд. 11 (а. с. 10).

Отже, позивач з 02.07.2016 набув статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою №1428027385, доказів скасування цієї довідки відповідачем до справи не надано.

З 1 березня 2016 року відповідач припинив виплачувати позивачу належну йому пенсію. Будь-які повідомлення позивачу від Управління про підстави призупинення виплат пенсії на адресу позивача не надходили.

Згідно із відповіддю Управлінням від 22 червня 2016 року, позивачу з 01 березня 2016 року припинено нарахування та виплату пенсії з причини не підтвердження місця фактичного проживання.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 року на підставі не підтвердження її місця перебування.

Відповідно до статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Закон № 1058-VI або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-VI визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії:

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

{Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

В ході розгляду справи судом встановлено, що Управління не приймало жодних рішень про припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016.

В письмових поясненнях відповідач посилається на застосування пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, зазначаючи також приписи Закону № 1706-VII.

Однак, цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Інші пункти ч.1 ст. 49 Закону № 1058-VI в спірних правовідносинах також не мають місця. Зміна місця проживання не свідчить про те, що призначення пенсії відбулось на підставі недостовірних документів.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, припинивши виплату пенсії та не виплачуючи позивачу пенсію за віком з березня 2016 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1, в тому числі шляхом зобов'язання відновити нарахування та виплату пенсії з 1 березня 2016 року.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 28 листопада 2017 року у справі № 242/3195/17 за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа - Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Повне судове рішення складено 7 лютого 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В.Сіваченко

Судді О.О.Шишов

ОСОБА_2