Рішення № 72063330, 31.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2018 року № 826/6073/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Державної міграційної служби України

до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

третя особа ГУ ДМС України в Одеській області

про визнання протиправною та скасування постанови від 17.03.2017 року

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Державної міграційної служби України (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - Відповідач), третя особа - ГУ ДМС України в Одеській області, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 17.03.2017 року ВП№52005575.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що спірну постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду зобов'язального характеру Відповідачем прийнято необґрунтовано, оскільки ДМС України виконано в повному обсязі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.072015 року у добровільному порядку 10.10.2016 року.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи.

На адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли письмові заперечення від представника Відповідача, в яких останній зазначає, що підставою прийняття спірної постанови про накладення штрафу є невиконання боржником без поважних причин рішення суду у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, а тому постанова від 17.03.2017 року ВП №52005575 прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні 06.12.2017 року, враховуючи відсутність представників Відповідача та третьої особи, Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на грудень 2017 року).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В С Т А Н О В И В:

Одеським окружним адміністративним судом 30.07.2015 року прийнято постанову у справі №815/3050/15, якою зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою від 23.08.2016 року головним держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. відкрито виконавче провадження №52005575 щодо виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду №815/3050/15 від 22.07.2016 року.

Постановою від 18.11.2016 року держаним виконавцем зупинено виконавче провадження №52005575 у зв'язку з прийняттям Одеським окружним адміністративним судом ухвали від 23.09.2016 року про відстрочку виконання рішення.

Державним виконавцем 17.03.2017 року було прийнято постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у ВП №52005575.

Одночасно 17.03.2017 року Відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу, якою накладено на Державну міграційну службу України штраф в розмірі 5100 грн.

Підстави накладення такого штрафу зазначено, що станом на 17.03.2017 року боржником не представлено документів щодо виконання судового рішення або причин його невиконання, не повідомлено про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення тощо.

Позивач не погоджується з спірним рішенням звернувся до суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 17 цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою зокрема, такі документи, як виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (ч. 1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виходячи з системного аналізу зазначених статей підставою для застосування державним виконавцем штрафу до боржника є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, при цьому процесуальні документи, що містять вимогу державного виконавця є обов'язковими для виконання сторонами виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що після відкриття виконавчого провадження Одеським окружним адміністративним судом прийнято Ухвалу від 23.09.2016 року про відстрочення виконання Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2015 року до 01.02.2017 року.

На підставі вказаних обставин виконавче провадження зупинено постановою Відповідача від 18.11.2016 року до закінчення вказаних обставин.

Водночас Судом встановлено, що боржником після закінчення відстрочення рішення на підставі вищевказаної Ухвали суду з 01.02.2017 року до 17.03.2017 року не надано документів щодо виконання рішення судову або причин його невиконання, не повідомлено про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення тощо.

Отже, у Відповідача були підстави для винесення разом з постановою про поновлення виконавчого провадження винести спірну постанову про накладення штрафу від 17.03.2017 року у ВП №52005575.

Так, Суд не заперечує, що Позивач вчиняв всіх можливих та належних дій щодо виконання рішення суду та прийнято, зокрема, рішення від 10.10.2016 року №58-16, яким зобов'язано Головне управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В подальшому згідно з наказом Головного управління ДМС в Одеській області від 28.10.2016 року №207 вирішено повторно розглянути заяву особи з прийняттям інших суміжних рішень.

Отже, посилання Позивача, що ним було виконано рішення в повному обсязі 10.10.2016 року не беруться до уваги, оскільки це тільки проміжний етап, а не фактичне та повне виконання рішення суду.

Проте, рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Державною міграційною службою України прийнято 28.04.2017 року за №159-17, отже фактично рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/3050/15 щодо зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту виконано саме 28.04.2017 року.

Отже, після закінчення обставин відстрочення рішення суду, а саме з 01.02.2017 року Позивач мав повідомити про причини невиконання рішення суду в повному обсязі, натомість цього не зробив, чим і зумовив настання наслідків винесення Відповідачем спірної постанови про накладення штрафу.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що державний виконавець діяв у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для скасування постанови про накладення штрафу від 17.03.2017 року у ВП №52005575 відсутні, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Державній міграційній службі України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді І.П. Васильченко

Н.Г. Вєкуа