Постанова № 72063119, 06.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 759/9624/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шум Лариса Миколаївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської облдержадміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської облдержадміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено, визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації ОСОБА_4 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_4 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує відсутністю законних підстав для надання позивачу статусу інваліда війни.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, адже на думку апелянта в документах, наданих позивачем, відсутнє документальне підтвердження залучення його особисто до формувань Цивільної оборони згідно з наказом чи розпорядженням, а також відсутні документи про створення такого формування, тому підстав для встановлення статусу інваліда війни не має.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення НОМЕР_2.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії КИЕ-1 №034504 при первинному огляді ОСОБА_4 з 28 липня 1998 року йому встановлено третю групу інвалідності з причиною захворювання: пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та їх професійного характеру, захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

За наслідком звернення ОСОБА_4 до відповідача із заявою від 18 травня 2017 року щодо видачі посвідчення інваліда війни, листом Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 13 червня 2017 року № 8186/35-01/22, позивачу відмовлено у видачі посвідчення інваліда війни на підставі відсутності розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, на якому він працював, до формування Цивільної оборони та розпорядчого документу по підприємству про залучення його до складу зазначеного формування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки позивач був залучений до складу формувань цивільної оборони при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, то відмова відповідача щодо встановлення йому статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту, що зумовлює необхідність визнання судом такої відмови протиправною.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно наявної в матеріалах справи з трудової книжки ОСОБА_4, останній з 1980 року по 31 січня 1990 року працював на Чорнобильській АЕС, в тому числі, майстром по обладнанню (а.с. 13).

З Розпорядження № 1 Управління будівництва Чорнобильської АЕС та Начальника Цивільної оборони від 27 квітня 1986 року встановлено, що у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС членам штабу Цивільної оборони організувати повернення персоналу підрозділів УБ ЧАЕС з місць евакуації для проведення робіт по ліквідації наслідків аварії, організувати проживання, харчування та пункти санітарної обробки персоналу в місцях їх дислокації.

Судом першої інстанції також було встановлено, що згідно маршрутного листа позивач ОСОБА_4 в період часу з 26 квітня 1986 року по 15 червня 1986 року проводив роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 12).

Отже, на час аварії на ЧАЕС позивач ОСОБА_4 працював на ЧАЕС, а тому відповідно чинного на той час законодавства, в обов'язковому порядку залучався до невоєнізованих формувань цивільної оборони.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (далі по тексту - Закон №3551-ХІІ), до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Підставою для надання учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС статусу інваліда війни є довідки, що надаються управліннями з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і підтверджують залучення особи до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації аварії на ЧАЕС із зазначенням назви формування, терміну перебування у зоні відчуження та причинний зв'язок інвалідності із захворюванням, пов'язаним з цією аварією.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.

У відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06 червня 1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29 червня 1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26 квітня 1986 року, начальника ЦО УРСР від 28 квітня 1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року № 01, від 30.04.1986 року № 2, від 04.05.1986 року № 16, від 19.05.1986 року № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Крім того, згідно інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 17 травня 2017 року №01.1-14/839 у відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи, та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. З урахуванням вищевикладеного, формування Цивільної оборони, в т.ч. і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Аналізуючи згадані вище нормативні акти, колегія суддів, дійшла до висновку про те, що цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, та до складу формувань Цивільної оборони в обов'язковому порядку залучалось все працездатне населення.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Зазначене спростовує доводи апелянта про неналежність позивача до формувань Цивільної оборони.

Наведене підтверджується позицією, викладеною Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 13 квітня 2017 року по справі К/800/11747/17.

У відповідності до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 7 зазначеного Положення визначено, що «Посвідчення інваліда війни» і відповідний нагрудний знак видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

В п.10 вищенаведеного Положення визначено, що «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій судом не приймаються, оскільки у відповідності до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а надані позивачем документи свідчать про його залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, надає ОСОБА_4 право на встановлення статусу інваліда війни.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності дій відповідача щодо відмови ОСОБА_4 у встановленні статусу інваліда війни, а також необхідності зобов'язати відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати посвідчення.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації на постанову Святошинського районного суду м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.