Постанова № 72062798, 06.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року справа №425/3065/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 08 грудня 2017 р. у справі № 425/3065/17 (головуючий І інстанції Москаленко В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (надалі - відповідач, Управління) про визнання неправомірними дійвідповідача щодо невиплати пенсії з 01 квітня 2017 року, зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01 квітня 2017 року (а.с. 2-4).

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 08 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Визнано неправомірними дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати з 01 квітня 2017 року пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1; місце проживання: Луганська область, місто Рубіжне; іпн- НОМЕР_1).

Зобов'язано Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області з 01 квітня 2017 року відновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1; місце проживання: Луганська область, місто Рубіжне; іпн - НОМЕР_1).

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України постанову суду звернуто до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць (а.с. 42-44).

Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до пп. 4,5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудит служби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що на підставі наданих 25.02.2017 року Держприкордонслужбою списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсії з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання пенсії з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки, виплату пенсії, у т.ч. ОСОБА_1 призупинено з 01.04.2017 року. Крім того, апелянт зазначає, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщену особу від 19.06.2015 року № 917007658 скасовано згідно ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що є підставою для відмови у виплаті пенсії.Також, апелянт вказує, що Управлінням не було порушено ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки при прийнятті рішення останній керувався положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" посилаючись, при цьому, на правову позицію, викладену в постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 року у справі № 569/5521/17. Апелянттакожвказує,щопоновленнявиплатиранішепризначеноїпенсіїздійснюєтьсябезпосередньо при зверненні особи з відповідної заявою та звертає увагу, що із заявою про поновлення виплати пенсії згідно Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку № 22-1 позивач до Управління не звертався (а.с. 48-50).

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами в межах та доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріали справи, позивач, ОСОБА_1, відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради від 19 червня 2015 року № 917007658 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: вул. Б. Хмельницького, буд. 105, кв. 78, м. Рубіжне, Луганська область, 93006 (а.с. 9,28).

Позивач перебуває на обліку у відповідача, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної справи, яка надійшла з Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханове Луганської області, що відповідачем у справі не заперечується.

З 01 квітня 2017 року позивачу припинено виплати її пенсії.

Оскільки жодних повідомлень про причини припинення виплати пенсії позивачу не надходило, остання звернулась до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку,що на час припинення пенсії позивачу (01.04.2017 року) не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для такого припинення, а дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправними, на підставі чого, задовольнив позов у повному обсязі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058, однак відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу Управлінням не приймалось.

В якості підстави для припинення виплати позивачу його пенсії, відповідач посилається на те, що довідку про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщену особу від 19.06.2015 року № 917007658 скасовано згідно ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що є, на переконання Управління, підставою для відмови у виплаті пенсії.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що припинення виплати позивачу її пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Слід також зазначити, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугуроків та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для позбавлення конституційного права позивача на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначаютьзміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішеннівід 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, щорішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону Українивід 23 лютого 2006 року № 3477-1У "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, щовідповідач, припиняючи позивачу виплату її пенсії діяв неправомірно, не на підставі Конституції та законів України, а тому, пенсійні виплати ОСОБА_1 є такими, що підлягають поновленню.

Посилання апелянта на те, що Управлінням не було порушено ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язковедержавнепенсійнестрахування", оскільки при прийнятті рішення він керувався положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 Деякіпитання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Житомирськогоапеляційногоадміністративного суду від 04.10.2017 року у справі № 569/5521/17 колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

По-перше, пенсію позивачу може бути припинено лише з підстав, передбачених статтею 49 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка містить вичерпний перелік підстав для відповідного припинення виплати пенсії, а такої підстави для припинення виплатипенсії, як " скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи " зазначена стаття не містить.

По-друге, правова позиція, викладена в постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 року у справі № 569/5521/17 не є обов'язковою для врахування при прийнятті відповідного рішення.

До того ж, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції висновки, які викладено в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року по справі № 6-51цс17, оскільки обставини у цій справі не є тотожними з обставинами у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень судова зколегія не приймає доводи апелянта щодо недоведеності позивачем порушення її права на отримання пенсійних виплат.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає,що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаногоуправлінняПенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.

Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від08 грудня 2017 року у справі № 425/3065/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набираєзаконноїсили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

І.Д. Компанієць