Рішення № 72062700, 06.02.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/5/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

02 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про:

- визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді - голові ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з відповідною доплатою про перебування на адмінпосаді голови суду, виплати за вислугу років, визначених Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року включно;

- зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області привести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідність до пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VII, в частині нарахування суддівської винагороди, доплати за вислугу років судді та перебування на адміністративній посаді голови суду відповідно до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (Відомості ВРУ,2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат в розмірі 32 000 грн, починаючи з 01 липня 2017 по 31 грудня 2017 року;

- зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області щомісячно проводити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 відповідно до пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року у частині нарахування суддівської винагороди, доплати за вислугу років та перебування на адміністративній посадіголови суду згідно положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" згідно положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, виходячи із встановленого у 2018 році розміру мінімальної зарплати, починаючи з 01 січня 2018 року та проводити такі виплати надалі щомісячно до внесення відповідних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо розміру та складових суддівської винагороди,

- постановити окрему ухвалу про порушення відповідачем законодавства про оплату праці суддів, яку надіслати на адресу Державної судової адміністрації України для вжиття відповідних заходів для усунення і недопущення вподальшому таких порушень.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що з 01 січня 2017 року як суддя та голова Диканського районного суду Полтавської області повинен одержувати заробітну плату виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 3200 грн., у відповідності до положень частини першої статті 133 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, а не із розміру 1600 грн., як це здійснює відповідач.

В судове засідання позивач не з’явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Направив суду заяву, в якій просив розгляд справи провести за його відсутності.

Від представника відповідача надійшла заява в якій просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що не заперечує проти розгляду справи в письмовому провадженні.

У відзиві на позов зазначив, що судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як отримували суддівську винагороду, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 1600 грн., так і продовжують отримувати в такому ж розмірі у відповідності до частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, тобто порушень частини другої статті 130 Конституції України не відбулося, суддівська винагорода позивача не зменшилася, а відтак порушень його прав не відбулося. Зазначив, що відповідно до статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Отже, порядок виплати суддівської винагороди окрім спеціального Закону "Про судоустрій і статус суддів" визначається і нормами бюджетного законодавства, оскільки вона здійснюється з державного бюджету України, а тому межі річної суми видатків, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мають відповідати вимогам, встановленим у Законах України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI та від 02 червня 2016 року №1402-VIII. Враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року №1801-VII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Третя особа Головне управління Державної казначейської служби в Полтавській області в судове засідання не забезпечили явку уповноваженого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно із частиною дев’ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до витягу з наказу № 55 по відділу юстиції Полтавського облвиконкому від 22 червня 1987 року ОСОБА_1 призначений та зарахований на посаду народного судді Диканського районного народного суду з 22 червня 1987 року (а.с. 52).

Постановою Верховної Ради України від 11 травня 2000 року №1683-ІІІ позивач обраний на посаду судді цього ж суду безстроково (а.с. 53).

Рішенням зборів суддів Диканського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2015 року ОСОБА_1 обрано та призначено на адміністративну посаду голови суду Диканського районного суду Полтавської області терміном на 2 роки з 25 серпня 2015 року по 24 серпня 2017 року включно (а.с. 15).

Згідно наказу Диканського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2015 року №24-О/С "Про призначення ОСОБА_1 на посаду голови суду" ОСОБА_1 приступив до виконання обов’язків на адміністративній посаді голови Диканського районного суду Поолтавської області строком на 2 роки та відповідно встановлено як голові суду щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді голови суду у розмірі 10 % посадового окладу судді з 25 серпня 2015 року по 24 серпня 2017 року (а.с. 16).

Рішенням зборів суддів Диканського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2017 року ОСОБА_1 обрано та призначено на адміністративну посаду голови суду Диканського районного суду Полтавської області терміном на три роки з 28 серпня 2015 року по 27 серпня 2020 року включно (а.с. 17).

Згідно наказу Диканського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2017 року №7-О/С "Про призначення ОСОБА_1 на посаду голови суду" ОСОБА_1 приступив до виконання обов’язків на адміністративній посаді голови Диканського районного суду Поолтавської області та відповідно встановлено як голові суду щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді голови суду у розмірі 10% посадового окладу судді з 28 серпня 2017 року по 27 серпня 2020 року (а.с. 18).

ОСОБА_1 не проходив кваліфікаційного оцінювання суддів, що підтверджується довідкою Диканського районного суду Полтавської області від 12 січня 2018 року №02-03/10/2018 (а.с. 59).

Згідно штатного розпису Диканського районного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 16 000 грн. (а.с. 48).

Відповідно до наказу Диканського районного суду Полтавської області від 19 травня 2015 року № 15-О/С ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату до посадового окладу за вислугу років у розмірі 80% посадового окладу з 01 квітня 2015 року (а.с. 55).

За змістом пояснень до бухгалтерського розрахунку ТУ ДСА України в Полтавській області, а також наявних в матеріалах справи розрахункових листів (а.с. 61-63), суддівська винагорода позивачу у період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року нараховувалася виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1600 грн., визначених згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 № 1774-VIII (у загальному розмірі 16 000 грн).

Доплата за вислугу років позивачу нараховувалася, виходячи із цього ж окладу у розмірі 80 % посадового окладу з 01 липня 2017 року по 31 січня 2017 року.

Також у спірному періоді ОСОБА_1 виплачена матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу. У липні 2017 року виплачена суддівська винагорода за час перебування у відпустці. У період липень-грудень 2017 року позивачу нарахована індексація заробітної плати відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII.

ОСОБА_1 не погодився із такими нарахуваннями, оскільки у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, частиною першою статті 133 якого встановлено, що суддівська винагорода регулюються цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною третьою статті 133 цього ж Закону посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 5 Закону України "Про Державний бюджет України" з 01 січня 2017 року встановлено у розмірі 3 200 грн.

Також позивач посилався на висновки Конституційного Суду України у рішеннях від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, яким останній наголошує, що конституційний статус суддів передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя, а будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Посилається на висновки Європейського суду з прав людини, викладені, зокрема, у п. 23 рішення у справі "Кечко проти України", згідно якого “органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у …виплатах доки відповідні положення законодавства є чинними”.

У свою чергу ТУ ДСА у письмовому відзиві на позов вважає позовні вимоги безпідставними та не обґрунтованими, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, як це визначено статтею 19 Конституції України.

Вказували, що діяло, зокрема, у відповідності до роз’яснень ДСА України, структурним підрозділом якого є відповідач, викладеного у листі 20 березня 2017 року № 11-2306/17 “Про оплату праці” (а.с. 41). ДСА у цьому листі роз’яснено, що на поточний рік фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. При цьому з 01 січня 2017 року в штатному розписі чисельність суддів слід розподіляти на три категорії:

- судді, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з посадовим окладом 16 000 грн. для місцевих судів та 17 600 грн. для апеляційних судів;

- судді, які станом на 01 січня 2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів – 24 000 грн., для апеляційних судів – 40 000 грн.) збільшеного на відповідний регіональний коефіцієнт;

- судді, які станом на 01 січня 2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів – 24 000 грн., для апеляційних судів – 40 000 грн.) без застосування відповідного регіонального коефіцієнту.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить із такого.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ, який спрямований на проведення судової реформи в Україні та забезпечення незалежної судової влади.

Частиною другою статті 130 Конституції України (в редакції вищевказаного Закону) визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У зв’язку із набранням чинності змін до Конституції України, внесених вищезазначеним Законом (щодо правосуддя), одночасно 30 вересня 2016 року набрав чинності і Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, пунктом 2 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Пунктом 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (надалі – Закон № 2453).

Відповідно до статті 133 Закону №2453 суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці ( частина друга статті 133 Закону № 2453).

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 133 Закону № 2453).

За змістом частини п'ятої статті 133 цього ж Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі, зокрема, за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

У відповідності до статті 134 Закону № 2453 суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Таким чином, у спірному періоді суддівська винагорода визначалася статтею 133 Закону № 2453 виходячи із розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, а відпустка оплачувалася згідно норм статті 134 цього ж Закону у розмірі суддівської винагороди, що включає в себе посадовий оклад та належні судді доплати, а також допомоги на оздоровлення у розмірі додаткового посадового окладу.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21 грудня 2016 року №1801-VІІІ, що набрав чинності 01 січня 2017 року, у 2017 році установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня – 3 200 грн.

Отже, виходячи із вищевикладених норм суддівська винагорода з 01 січня 2017 року повинна обчислюватися із розміру посадового окладу в сумі 32 000 грн. (3200 грн. х 10).

Далі судом встановлено, що Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, законодавцем змінено підходи до визначення мінімальної заробітної плати, зокрема шляхом:

- запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою);

- встановлення мінімального посадового окладу у розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

- незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при побудові схем посадових окладів, визначенні плати за надання адміністративних послуг, судового збору, суми податків тощо.

При цьому, з метою приведення у відповідність системи оплати праці, зокрема, працівників, які отримують заробітну плату з Державного бюджету України, даним Законом внесено зміни до ЗУ “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, ЗУ “Про прокуратуру”, ЗУ “Про судоустрій та статус суддів” від 02 червня 2016 року № 1402-VIIІ та інш. в частині визначення порядку оплати праці працівників публічної служби з прив’язкою їх посадових окладів до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати як це було до внесених змін.

Однак, цим Законом не внесено змін до ЗУ “Про судоустрій та статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VІІІ, а згідно статті 133 Закону № 2453 (в редакції станом на момент розгляду даної справи судом) посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди залишився в залежності від 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Другим реченням пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” вищевказаного Закону встановлено, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

При цьому, за змістом відзиву та пояснень до бухгалтерського розрахунку заробітної плати позивача ТУ ДСА у Полтавській області пояснює, що відповідачем застосовується для обрахунку суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, із посадового окладу згідно статті 133 Закону № 2353 (тобто 10 мінімальних заробітних плат), однак застосовуючи розмір мінімальної заробітної як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року №1774-V, встановленого другим реченням пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” - 1600 грн., що у підсумку складає 16 000 (10 мінімальних заробітних плат х 1600 грн.).

Тож за логікою ТУ ДСА у Полтавській області існує правовий конфлікт (конкуренція норм закону) щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати (3200 грн. чи 1600 грн., визначених відповідно статті 8 ЗУ “Про Державний бюджет на 2017 рік” та пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ).

Вирішуючи дане питання суд виходить із такого.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року №108/95 – ВР (в редакції Закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року) мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно частини першої статті 10 ЗУ “Про оплату праці” розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об’єднань профспілок і спільного представницького органу об’єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік (частина третя статті 10 ЗУ “Про оплату праці”).

Згідно пункту 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України до предмету регулювання закону про Державний бюджет України віднесено визначення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21 грудня 2016 року №1801-VІІІ установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 1 січня – 3200 грн., у погодинному розмірі з 1 січня – 19,34 грн.

Будь-яких змін до ЗУ “Про Державний бюджет України на 2017 рік” в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати у зв’язку із набранням з 01 січня 2017 року чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не вносилося.

Застосування “розрахункової величини мінімальної заробітної плати” (термін, яким оперує відповідач на підставі пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ) до обрахунку суддівської винагороди суперечить нормам Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VІ.

А відтак суд відхиляє доводи відповідача з приводу застосовності до спірних правовідносин розміру мінімальної заробітної як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року №1774-V, встановленого другим реченням пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” - 1600 грн.

Із аналізу вищенаведеного слідує, що розмір суддівської винагороди визначається виключно законом про судоустрій (частина друга статті 130 Конституції України, частина перша статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VІ), яка складається із посадового окладу, який поставлено в залежність від мінімальної заробітної плати (частина третя статті 133 Закону № 2453 – 10 мінімальних заробітних плат), розмір якої в свою чергу встановлюється виключно законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік (частина перша статті 10 ЗУ “Про оплату праці”, пункт 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України), а зміни розміру останньої іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік (частина третя статті 10 ЗУ “Про оплату праці”).

Приймаючи до уваги той факт, що у спірному періоді а ні до статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, а ні до статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ, зміни в установленому порядку законодавчої техніки на вносилися, то суд погоджується із доводами позивача, що починаючи з 01 січня 2017 року суддівська винагорода суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, повинна обраховуватися виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 133 Закону № 2453) відповідно до розміру встановленого статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ – 3200 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позивач принаймні мав “законні сподівання” на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у розмірі, встановленому застосовними до таких відносин законами України. У контексті наведеного суд вважає доведеним порушене право позивача на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Концепція “законних очікувань” ґрунтовно описана Європейським судом з прав людини у своїй судовій практиці, в т.ч. у рішеннях винесених щодо України.

Так, за практикою ЄСПЛ за певних обставин “законні очікування” стосовно отримання “власності” можуть гарантуватись статтею 1 Першого протоколу Конвенції, якщо, зокрема у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань. Тобто якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні виплати таке законодавство розцінюється як таке, що створює право власності для відповідної категорії осіб.

ЄСПЛ погоджується, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати своїм робітникам з державного бюджету. “Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними” (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) пункт 22-23).

Національний суд поділяє погляди ЄСПЛ з цього питання та не заперечує, що законодавець може змінювати розмір суддівської винагороди, але виключно у порядку внесення змін у відповідний закон про судоустрій, що підлягає до застосування у спірних відносинах.

Розрахунок відповідачем суддівської винагороди із застосуванням норм законодавства, яке не підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому ігноруючи чинні норми статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VІ та статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ, не ґрунтується на нормах Конституції та законах України, які врегульовують спірні правовідносини, що за своєю суттю є свавіллям.

Таким чином, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно визнання відмови ТУ ДСА у Полтавській області, що виявилася у бездіяльності, протиправною в частині не нарахування та не виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VІІІ, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року №1801-VIII, за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевивикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача щодо зобов’язання ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року, за період фактичної роботи та відпустки у розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133, статтею 134 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-УІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., з виплатою щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді голови Диканського районного суду Полтавської області - з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 10 % посадового окладу суду, доплати за вислугу років - з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 80% від посадового окладу з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов’язання ТУ ДСА України в Полтавській області привести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідність до пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VII, в частині нарахування суддівської винагороди відповідно до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (Відомості ВРУ,2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р №№ 18-20, статті 132 із наступними змінами, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з 01 січня 2018 року, тобто на майбутнє, суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та спрямовано на відновлення порушених прав, свобод та інтересів. Виходячи із змісту законодавства воно не може в майбутньому регулювати суспільні відносини.

Щодо вимоги ОСОБА_1 постановлення окремої ухвали, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Таким чином, окрема ухвала є способом реагування суду з його ініціативи на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів.

Відтак, правом ініціювання постановлення окремої ухвали наділений лише суд за наявності відповідних підстав, при цьому постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов'язком.

Належних та допустимих доказів, що підтверджують факт навмисного порушення відповідачем закону не надано, із матеріалів справи суд не вбачає підстав для прийняття окремої ухвали.

Отже позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 35800) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 26304855, вул. Сінна, 16, м.Полтава, 36039), треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІІІ, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII, за період з 01 липня 2017 року по 31 січня 2017 року.

Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 липня 2017 року по 31 січня 2017 року, за період фактичної роботи та відпустки у розмірі, встановленому частинами другою, третьою, п'ятою статті 133, статтею 134 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-УІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., з виплатою щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді голови Диканського районного суду Полтавської області - з 01 липня 2017 року по 31 січня 2017 року в розмірі 10 % посадового окладу суду, доплати за вислугу років - з 01 липня 2017 року по 31 січня 2017 року в розмірі 80% від посадового окладу з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Суддя ОСОБА_2