Рішення № 72061609, 12.01.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2018 року Справа № 804/3249/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: представника позивача представника відповідачаОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до командира військової частини А1126, третя особа: Міністерство оборони України про скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

02.06.2016 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_6 з позовом до командира військової частини А1126, третя особа: Міністерство оборони України, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 14.08.2017 року, просить суд:

- скасувати наказ тимчасово виконуючого обов’язки командира військової частини А1126 ОСОБА_7 № 1723 від 18.06.2015 року про результати додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5;

- зобов’язати командира військової частини А1126 видати наказ про те, що мінно-вибухова травма була отримана ОСОБА_5 під час його участі у бойових діях, які відбувалися на початку травня 2014 року поблизу міста Амвросіївка Донецької області, а саме під час штурму блок-посту, який відбувся в ніч з 01.05.2014 року на 02.05.2014 року.

В обґрунтування свого уточненого позову ОСОБА_5 зазначив, що вважає оскаржуваний наказ незаконним та таким, що суперечить фактичним обставинам справи. Адже у ньому не обґрунтовано та не доведено належним чином підстави, за якими відповідач прийшов до висновку про те, що травму, яку отримав молодший сержант ОСОБА_5, враховуючи обставини її отримання, не слід вважати такою, що отримана під час ведення бойових дій, а саме штурму блок-посту. Крім того, додаткове розслідування, за результатами якого був виданий оскаржуваний наказ, є неповним та його висновки є суперечливими, бо немає медичних документів, які б свідчили про те, що травма була отримана ним не під час штурму блок-посту, а в іншому місці і за інших обставин. Немає і доказів того, що зазначена травма була отримана позивачем під час його конфлікту з сержантом запасу ОСОБА_8 Тим більше, що на момент призову позивач не мав мінно-вибухової травми та будь-яких пошкоджень голови і обличчя. Під час проходження військової служби військову дисципліну не порушував, в стані алкогольного сп’яніння не перебував, а іншого відповідачем доведено не було. Тому вважає, що оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, а відповідача слід зобов’язати видати наказ про те, що травма була отримана ним саме під час його участі в бойових діях, які відбувалися на початку травня 2014 року.

Представник позивача під час судового засідання підтримав заявлені позовні вимоги та пояснив обставини справи таким чином, як про це зазначено вище.

Крім того, на підтвердження заявлених суду тверджень представник позивача надав суду письмово оформлену зведену таблицю із зазначенням періоду, місця лікування, діагнозу та медичного документа, що відображають процес лікування позивача після отримання травми у період з 05.05.2014 року по 09.06.2015 року.

Представник відповідача заперечував проти розглядуваного адміністративного позову та зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, бо під час консультації у невропатолога 05.05.2014 року у позивача не було жодних посилань на отримання ним мінно-вибухової травми. А у виписному епікризі з історії хвороби № 300088 Головного військового медичного центру запис про те, що 01.05.2014 року позивач отримав мінно-вибухову травму під м. Амвросіївка, було зроблено лише зі слів самого хворого. Крім того, на думку відповідача, до адміністративного позову долучені копії медичних документів, які відображають проходження лікування позивачем за період, починаючи лише з 30.12.2014 року, в яких зазначається, що травма отримана ним саме 01.05.2014 року, а не 02.05.2014 року, як це зазначено в позові та в пояснювальній записці позивача, наданій командуванню військової частини А1126 під час проведення спеціального розслідування. Також відповідач зазначив, що за короткий проміжок часу проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період позивач характеризується командиром з негативної сторони. При цьому, на той час підрозділ виконував завдання поза розташуванням військової частини, тому документально оформити обставини порушення ОСОБА_5 військової дисципліни, перебування на службі в нетверезому стані, отримання ним травми за участі сержанта ОСОБА_8 у командира підрозділу не було можливості.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про необхідність задоволення цього адміністративного позову в повному обсязі, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правомірності чи протиправності прийнятого наказу тимчасово виконуючого обов’язки командира військової частини А1126 ОСОБА_7 № 1723 від 18.06.2015 року про результати додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5 Тому предметом спору у цій адміністративній справі є право позивача на винесення відповідачем наказу, яким би визнавався факт отримання ним мінно-вибухової травми під час його участі у бойових діях, які відбулися на початку травня 2014 року поблизу м. Амвросіївка Донецької області.

Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, з 24.03.2014 року позивач проходив військову службу у військовій частині А1126.

18.06.2015 року тимчасово виконуючим обов’язки командира військової частини А1126 ОСОБА_7 був виданий оскаржуваний наказ № 1723 про результати додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5, за яким травму, що отримав молодший сержант ОСОБА_5, не визнано такою, що отримана під час ведення бойових дій, а саме штурму блок-посту.

Підставою для видання наказу стали результати проведеного додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми старшим стрільцем 9 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону молодшим сержантом ОСОБА_5. За відомостями з цього наказу вбачається, що з рапорту помічника командира бригади-начальника юридичної групи майора юстиції ОСОБА_9 від 05.06.2015 року стали відомі додаткові факти отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5 Зокрема стало відомо, що в травні 2014 року під час перебування підрозділу поблизу населеного пункту Амвросіївка Донецької області, у молодшого сержанта ОСОБА_5 відбувся конфлікт з сержантом запасу ОСОБА_8, в результаті якого молодший сержант ОСОБА_5 отримав травму голови та руки, після чого був відправлений до пункту постійної дислокації частини. До цього ж стали відомі факти постійного порушення ним військової дисципліни та неодноразового перебування в стані алкогольного сп’яніння. А за час проходження служби на займаній посаді позивач зарекомендував себе з негативного боку.

Позивач звертає увагу суду на те, що при винесенні оскаржуваного наказу відповідач не мав достатніх підстав для його прийняття, бо не зазначив у ньому на підставі чого він прийшов до спірного висновку, що став основою для винесення оскаржуваного наказу. Адже такі висновки суперечать фактичним обставинам справи.

Відтак, беручи до уваги твердження позивача та аналізуючи зазначений наказ, судом було встановлено, що висновки відповідача ґрунтуються на даних, зазначених в рапорті помічника командира бригади-начальника юридичної групи майора юстиції ОСОБА_9 від 05.06.2015 року за вх. № 4175, письмових поясненнях свідків – молодшого сержанта запасу ОСОБА_10, старшого сержанта запасу ОСОБА_11, копій незареєстрованої довідки, виданої поліклінічним відділенням Амвросіївської ЦРЛ Донецької області, довідки ВЛК від 14.04.2015 року № 440х, виданої ГВМКЦ «ГВКГ» Міністерства оборони України та медичної книжки, письмових поясненнях командира 9 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону капітана ОСОБА_12, письмових поясненнях молодшого сержанта ОСОБА_5, молодшого сержанта запасу ОСОБА_13 та старшого сержанта запасу ОСОБА_11, письмових поясненнях старшого лейтенанта запасу ОСОБА_14, солдата запасу ОСОБА_15, письмових поясненнях співслужбовців про те, що ОСОБА_5 зарекомендував себе з негативного боку та перебував на службі у нетверезому стані.

Водночас з метою встановлення об’єктивності та правомірності заявлених позивачем чи відповідачем тверджень про обставини, що стали причиною травми позивача чи то під час бойових дій, чи то під час конфлікту з сержантом запасу ОСОБА_8, суд викликав свідків, зокрема осіб, за письмовими поясненнями яких відповідач зробив висновки, які зазначив в оскаржуваному наказі.

Відповідач надав суду належним чином завірені копії матеріалів додаткового спеціального розслідування по факту отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5, в тому числі копію наказу командира військової частини А1126 від 28.06.2015 року № 1723 «Про результати додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5 І.», копію наказу командира військової частини А1126 від 12.06.2015 року № 1690 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_5 І.», а також надані відомості про місце проживання ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_12 для виклику їх в якості свідків.

Також суду були надані копії письмових пояснень ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_5, копію наказа командира військової частини А1126 від 09.04.2014 року № 74, копію довідки від 05.05.2014 року про те, що ОСОБА_5 консультувався у невропатолога, копію довідки військово-лікарської комісії, копію наказу від 15.06.2015 року № 1695 «Про призначення додаткового спеціального розслідування по факту отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5 І.», копію рапорту помічника командира військової частини А1126 з правової роботи-начальника юридичної групи майора юстиції ОСОБА_18 вх. № 4175 від 05.06.2015 року.

Судом були викликані для допиту у судовому засіданні як свідки: ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_12 Втім, зазначені особи не з’являлись за викликом суду та не допитувались судом в якості свідків, у зв’язку із чим суд не мав змоги встановити об’єктивність тих відомостей, що зазначені ними в письмових поясненнях.

Під час судового засідання за клопотанням представника позивача судом був допитаний в якості свідка ОСОБА_19, який зазначив, що в лютому 2014 року він був мобілізований до лав військової частини А1126 в якості гранатометника 9-ї парашутно-десантної роти 3-го парашутно-десантного батальйону, що знаходився за місцем постійної дислокації в м. Амвросіївка. Блок-пост також знаходився на території м. Амвросіївка. Точної дати цих подій він не пам'ятає, але в один із днів близько 14:00 – 15:00 годин 8 осіб, в тому числі і він, знаходились зі зброєю на блок-посту. З боку м. Амвросіївка під’їхало два автомобіля, з яких вийшли невідомі та почали стріляти зі стрілецької зброї та з міномета в сторону, де знаходився ОСОБА_19 і його співслужбовці. Останні тримали оборону, щоб не було прориву. Після бою за ними приїхали автомобіль та автобус. Під час бою поряд з ОСОБА_5 впав снаряд міномета і декілька днів ОСОБА_5 знаходився на базі в м. Амвросіївка. У останнього після бою була перев’язана бинтами голова, а через 4 – 5 днів його було відправлено на гвинтокрилі в госпіталь. Також ОСОБА_19 зазначив, що ОСОБА_8 – це старшина роти, а якихось конфліктів між ним та іншими він не бачив. Із 8 осіб, які були на блок-посту, 4 особи були поранені. Зброя у них була бойова, інших сутичок в цей період з противником у них не було, це був перший бій.

Відповідач надав копію облікової картки до військового квитка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. За відомостями з цієї картки вбачаються дані про позивача та його придатність до військової служби.

У Міністерства оборони України судом був витребуваний наказ на проведення військових навчань «ОСОБА_17 злива-2014», рапорт-звіт командира військової частини А1126 про участь військової частини А1126 у військових навчаннях «ОСОБА_17 злива-2014», відомості про те, чи були в період з 24.03.2014 року по 30.12.2014 року зареєстровані випадки застосування вибухових пристроїв чи вибухових речовин, під час яких був травмований громадянин ОСОБА_6, зареєстрований та проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

У відповідь на ухвалу суду Міністерство оборони України надіслало суду лист за вих. № 304/3/1764 від 08.09.2017 року, в якому зазначило, що після опрацювання запиту суду у Головному оперативному управлінні Генерального штабу Збройних Сил України було встановлено, що наказ на проведення військових навчань «ОСОБА_17 злива-2014» та рапорт, звіт чи будь-який інший документ, який би був направлений командиром військової частини А1126 до Міністерства оборони України за результатами проведення військових навчань «ОСОБА_17 злива-2014», Головним оперативним управлінням не відпрацьовувалися та на зберіганні не перебувають.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вищевказаних письмових доказів, наявних в матеріалах справи, суд зазначає, що на вимогу суду відповідач не надав тих належних письмових доказів, які б підтверджували правомірність зазначених ним в оскаржуваному наказі відомостей, що стали підставою для його прийняття, зокрема, що стосується тверджень про постійне порушення позивачем військової дисципліни та неодноразового перебування його в стані алкогольного сп’яніння.

Проте у відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач не тільки не надає суду доказів, що стали підставою для висновків, які відображені в оскаржуваному наказі, та не надає тих доказів, які б підтверджували правомірність проведення ним додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5, враховуючи те, що травма отримана ним на початку травня 2014 року, а у період з травня 2014 року по червень 2015 року позивач проходив лікування.

Також суд звертає увагу на те, що оскаржуваний наказ та наказ від 12.06.2015 року №1690 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_5 І.», копія якого надана суду відповідачем, були прийняті та проведені відповідні розслідування лише в червні 2015 року, у той час як травму молодший сержант ОСОБА_5 отримав на початку травня 2014 року.

Крім того, з копії наказу від 12.06.2015 року № 1690 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_5 І.» вбачається, що командир військової частини А1126 позбавляє позивача премії за травень 2014 року та червень 2014 року у розмірі 125 % за нез’явлення вчасно на службу зі звільнення без поважних причин протягом 1 доби та нез’явлення вчасно на службу з лікувального закладу без поважних причин тривалістю 6 діб старшого стрільця 1 парашутно-десантного відділення 1 парашутно-десантного взводу 9 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону молодшого сержанта ОСОБА_5, за період з вересня 2014 року по 16 березня 2015 року грошове забезпечування не виплачувати.

Тобто зі спливом річного строку після травмування позивача у травні 2014 року відповідач виносить вище зазначений наказ та оскаржуваний наказ. Тим більше, що відповідно до довідки від 08.07.2015 року № 2580 позивач отримав грошове забезпечення за березень – серпень 2014 року за час проходження служби у військовій частині А1126 на загальну суму 11107,42 грн., в тому числі зазначені суми за травень – червень 2014 року.

Суд враховує також і те, що відповідно до копії наказу від 12.06.2015 року № 1690 в діях позивача тимчасово виконуючий обов’язки командира військової частини А1126 полковник ОСОБА_7 вбачав ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року та ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 409 КК України (ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману). З урахуванням цього матеріали службового розслідування було вирішено надати до Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону для надання діям військовослужбовця правової оцінки та прийняття відповідного правового рішення.

Втім, ніяких доказів того, що відповідачем ініціювалося проведення кримінального провадження або проводилося службове розслідування з приводу отриманої позивачем травми на початку травня 2014 року одразу ж після інциденту, а не зі спливом річного строк, відповідачем не було надано.

Натомість факт отримання позивачем травми та процес його лікування після цього, а також інформація про стан його здоров’я та лікування, починаючи з травня 2014 року по червень 2015 року, підтверджується наданими ним копіями довідки Поліклінічного відділення Амвросіївської центральної районної лікарні від 05.05.2014 року, виписки з медичної картки стаціонарного хворого № У-6124, довідки КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня №2» від 22.05.2014 року № 421, довідки КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня №1» від 17.06.2014 року, повідомлення КЗ «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг» № 242 від 11.03.2015 року, довідки КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» від 01.09.2014 року, виписки з медичної карти стаціонарного хворого № У-11020/1214, довідки від 03.09.2014 року, довідки військово-лікарської комісії № 70 від 22.01.2015 року, виписного епікризу з медичної карти № 644/175, довідки № 38д від 16.02.2015 року, виписного епікризу з історії хвороби № 8007, довідки військово-лікарської комісії № 440х від 14.04.2015 року, виписки № 390 з медичної карти стаціонарного хворого, виписного епікризу № 11404. А у зведеній таблиці, наданій позивачем, упорядковані період часу, місце лікування, діагноз та медичні документи, які підтверджують процес лікування позивача.

Тож, з урахуванням цих доказів, вбачається, що травму позивач отримав саме під час його участі в бою.. Це підтвердив і співслужбовець позивача – ОСОБА_19, який був допитаний судом в якості свідка.

А належні докази, з яких би вбачались інші підстави отримання позивачем травми, в тому числі під час конфлікту з сержантом ОСОБА_8, надані відповідачем не були та такі не містяться в матеріалах справи. Тим більше, що на момент мобілізації позивач був придатним до військової служби, що вбачається з копії облікової картки до військового квитка.

Відповідно до ст. ст. 72, 73, 75 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, враховуючи, що наявні в матеріалах справи письмові докази та показання свідка підтверджують твердження позивача та спростовують твердження відповідача, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та правомірність посилань позивача на описані ним обставини справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пунктів 20, 21 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 548-ХІV, військовослужбовці під час виконання службових обов'язків мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а також носити, зберігати та застосовувати спеціальні засоби, зброю в порядку, встановленому законодавством.

Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим.

Застосуванню зброї, за винятком випадків раптового нападу, нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, морських і річкових суден, втечі з-під варти зі зброєю або за допомогою транспортних засобів під час руху, повинно передувати попередження про намір застосовувати зброю і постріл угору.

У разі застосування і використання зброї військовослужбовець зобов'язаний вжити всіх заходів для того, щоб не було завдано шкоди стороннім особам.

Крім того, відповідно до пунктів 26 та 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Тому посилання відповідача на те, що між позивачем та сержантом ОСОБА_8 відбувся конфлікт, а також висновки проведеного розслідування зі спливом року після отримання позивачем травми, суд не бере до уваги та вважає оскаржуваний наказ протиправним, таким, що не відповідає дійсним обставинам, які стались під час отримання позивачем травми.

Крім того, аналіз пунктів 26 та 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та обставин справи показує, що безпідставними є твердження відповідача про те, що позивачем порушувалась військова дисципліна та він перебував на службі у нетверезому стані. Адже позивача не було своєчасно притягнуто до відповідальності, та відповідних доказів відповідачем суду надано не було. А з урахуванням вимог ст. ст. 78, 79, 80 КАС України, суд вважає, що відповідач не довів належним чином правомірність та обґрунтованість тих висновків, до яких він прийшов під час службового розслідування відповідно до оскаржуваного наказу № 1723 від 18.06.2015 року про результати додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5

Суд зазначає, що з огляду на регламентовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, що ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року, ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 18 та 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.

Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Аналіз встановлених судом обставин справи, наявних в матеріалах справи письмових доказів, показань свідка, а також вищезазначених положень чинного законодавства показує, що наказ тимчасово виконуючого обов’язки командира військової частини А1126 ОСОБА_7 № 1723 від 18.06.2015 року про результати додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5 є таким, що не відповідає ч. 2 ст. 2 КАС України, бо жоден з відображених у них пунктів належним чином не були дотримані відповідачем.

Адже відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тому з метою захисту прав позивача як військовослужбовця, а також з урахуванням встановлених в ході судового розгляду справи обставин та наданих доказів, суд вважає за необхідне задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_5 та визнати протиправним, скасувати наказ тимчасово виконуючого обов’язки командира військової частини А1126 ОСОБА_7 № 1723 від 18.06.2015 року про результати додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5, а також зобов’язати командира військової частини А1126 видати наказ про те, що мінно-вибухова травма отримана ОСОБА_5 під час його участі у бойових діях, які відбувалися на початку травня 2014 року поблизу м. Амвросіївка Донецької області.

Що стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, то суд зазначає, що позивач є військовослужбовцем та учасником АТО, але відомостей про надання йому статусу учасника бойових дій відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у справі немає. Тому суд на підставі положень п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» враховує предмет спору та зазначає, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків. А, враховуючи, що позивач є учасником АТО та військовослужбовцем військової частини А1126 Збройних Сил України, то він звільнений від сплати судового збору, а про інші документально підтверджені судові витрати відповідно до ст. 132 КАС України позивач нічого суду не зазначив, не надав відповідних доказів. Тому йому не відшкодовуються судові витрати за ч. 1 ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 243 – 246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов’язки командира військової частини А1126 ОСОБА_7 № 1723 від 18.06.2015 року про результати додаткового спеціального розслідування за фактом отримання травми молодшим сержантом ОСОБА_5

Зобов’язати командира військової частини А1126 видати наказ про те, що мінно-вибухова травма отримана ОСОБА_5 під час його участі у бойових діях, які відбувалися на початку травня 2014 року поблизу міста Амвросіївка Донецької області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 22.01.2018 року.

Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 22 січня 2018 року. Суддя З оригіналом згідно. Суддя ОСОБА_1 ОСОБА_1 ОСОБА_1