Постанова № 72056208, 01.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №331/5355/17 Головуючий у 1 інстанції Жукова О.Є.

Провадження № 22-ц/778/684/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Воробйової І.А.

за участі секретаря судового засідання Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, тертя особа: Четверта Запорізька державна нотаріальна контора про визнання угоди купівлі-продажу часткового недійсною, визнання права власності на ? частину домоволодіння,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, тертя особа: Четверта Запорізька державна нотаріальна контора про визнання угоди купівлі-продажу часткового недійсною, визнання права власності на ? частину домоволодіння.

В позові зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його брат ОСОБА_5 Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1 /2 частини будинку АДРЕСА_1. Вказаний будинок було придбано спадкодавцем та їх батьком ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі-продажу від 13.04.1956 року в рівних частках за гроші, які виграла мати за сільською облігацією.

Відповідач є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5.

ОСОБА_3 вважає, що оскільки на час укладання спірного договору купівлі-продажу житлового будинку діяло законодавство, яке дозволяло мати на одну родину земельну ділянку не більше 6-ти соток, його батько , з метою, збереження земельної ділянки уклав частково фіктивний правочин , та оформив 1 /2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 на його брата ОСОБА_5. Ніяких реальних намірів у ОСОБА_5 стати володільцем будинку не було, грошей на придбання 1 /2 частин будинку він не давав, він не працював, в нього не було ані паспорта , ані трудової книжки . Про те, що вказана угода була частково фіктивна , підтверджено матеріалами цивільної справи 2-136/1986, яка перебуває в архіві Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Просив суд визнати угоду купівлі-продажу від 13.04. 1956 року 1 /2 частини житлового будинку по вул. Арочна м. Запоріжжя ОСОБА_11 недійсною, припинити за ОСОБА_5 право власності на 1 /2 частину житлового будинку, а також визнати за ним право власності на 1/ 2 частину домоволодіння літ.-А та господарських будівель по АДРЕСА_2.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів у розумінні ст.. 59,60 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення судового рішення) того, що ОСОБА_5 було укладено правочин без наміру створити юридичні наслідки.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 13 квітня 1956 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 з одного боку та ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було придбано житловий будинок АДРЕСА_1. Продав було вчинено за суму 15 000 рублів. Договір посвідчений нотаріально.

ОСОБА_5 є сином ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2014 року за позивачем ОСОБА_3 визнано право власності на 1/ 2 частину спірного будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6.

Інший співвласник спірного будинку ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отше право власності на 1/ 2 частину будинку АДРЕСА_1 входить до складу спадщини відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України.

ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_5.

Відповідно до положень ст. 34 Цивільного кодексу УРСР, затвердженого постановою ЦВК УРСР від 16 грудня 1922 року (який діяв на час укладання спірного договору купівлі-продажу від 13 квітня 1956 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 з одного боку та ОСОБА_6 та ОСОБА_5) правочин є недійсний коли він учинений за згодою сторін лише для вигляду і без наміру викликати юридичні наслідки.

Стттею 35 цього Кодексу було визначено, що якщо удаваний правочин учинений з наміром приховати інший правочин, то застосовуються положення , що стосується до того правочину, який дійсно був на увазі.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_5 було укладено правочин без наміру створити юридичні наслідки, згідно довідки Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2017 року, цивільна справа за № 2-136/1986 за участю сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не зареєстрована.

Всі доводи позивача є лише твердженнями, які не підтверджені жодними доказами .

Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторонами за оспорюваним договором є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які в розумінні положень ст. 33 ЦПК України, є належними відповідачами по справі, і до яких в силу вимог ст. 11 ЦПК України позивачем вимоги не заявлені.

Крім того, суд дійшов обґрунтованого висновку, що право власності ОСОБА_5 на 1/2 частину спірного будинку припинено ІНФОРМАЦІЯ_3 в насідок його смерті відповідно до положень п.11 ч.1 ст. 346 ЦК України.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обгрунтованими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛ А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: