Постанова № 72054674, 06.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1311/17 Номер провадження 22-ц/786/318/18Головуючий у 1-й інстанції Сидоренко Ю. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Бутенко С.Б., Абрамова П.С.,при секретарі: Діхтяр Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, третя особа публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Приватофис» про визнання права власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення - гараж площею 20,8 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у 1998 році він придбав у ОСОБА_3 металевий гараж, який був встановлений в дворі будинку АДРЕСА_1 за місцем його проживання. Вказував, що у 2005 році до нього звернувся знайомий ОСОБА_4, який повідомив про намір Полтавського регіонального управління «Приватбанк» збудувати ряд гаражів для свого Миргородського відділення за місцем розташування його офісу по АДРЕСА_1 і запропонував для цього звільнити земельну ділянку від його металевого гаража, (для дотримання норм ДБН) з тим, що після закінчення будівництва йому буде передано гараж уже в будівлі. Протягом 2005-2006 років було здійснено в кінцевому результаті будівництво двоповерхової адміністративної будівлі з гаражем за адресою: АДРЕСА_1, а саме будівля «А-ІІ». Після закінчення будівництва позивач став користуватися гаражем «1» цієї будівлі площею 20,8 кв.м. і користується ним до сьогодні.

Позивач вказував, що власники нерухомого майна ніколи не претендували на гараж. Починаючи з 2006 року він добросовісно, відкрито та безперервно володіє гаражем, площею 20,8 кв.м. в приміщенні «А-ІІ», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, експлуатував його, вживав заходів для утримання майна в належному стані. Посилаючись на п. 13 Постанови пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року та положення статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої ст. 344 ЦК України просив визнати за ним право власності на вищезазначений гараж за набувальною давністю.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено публічне акціонерне товариство КБ «Приватбанк» (а.с.92).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 - задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення - гараж площею 20,8 кв.м., що знаходиться в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

З даним рішенням суду не погодилося товариство з обмеженою відповідальністю «Приватофис»та подало на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянтом вказувалося на невідповідність висновків суду обставинам справи та зібраним доказам.

Позивачем на подану апеляційну скаргу надано відзив, в якому останній прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін, при цьому вказуючи на правильність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Судове засідання проводилося за участі сторін, за відсутності представника третьої особи, які були належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Третейського суду при Асоціації підприємств альтернативної енергетики «Альтернатива» від 07 травня 2007 року по справі № 2-28 за позовом ОСОБА_5 до ЗАТ «КБ «ПриватБанк» в особі філії «Полтавське головне регіональне управління» про визнання права власності на нерухоме майно визнано право власності за позивачем на нерухоме майно, а саме: будівля під літ: «А-ІІ», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Ухвалою Октябрського районного суду м Полтави від 21 травня 2007 року зобов'язано Миргородське підприємство інвентаризації та експертиз зареєструвати право власності за ОСОБА_5 на нерухоме майно: будівля під літ: «А-ІІ», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).

Згідно Договору купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року ОСОБА_5 продав, а ТОВ «Приватофис», від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_4, придбало нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-15).

Згідно з технічним паспортом на нежитлову будівлю, що знаходиться по АДРЕСА_1, до складу приміщень будівлі входить гараж площею 20,8 кв.м., рік побудови будівлі - 2006 (а.с.8-11).

30 грудня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Приватофис» та публічним акціонерним товариством КБ «Приватбанк» був укладений договір №0123-2АР оренди вищевказаного нежилого приміщення площею 211,6 кв.м строком до 30 листопада 2013 року (а.с.53-56). Згідно відомостей по рахунку 361 за 2011-2013 роки відповідач отримував орендну плату (а.с.61-63). 03 грудня 2013 року між ТОВ «Приватофис» та ПАТ «Приватбанк» був укладений договір №0237-2-АР оренди нежилого приміщення площею 211,6 кв.м строком до 31 жовтня 2016 року (а.с.64-69). Згідно відомостей по рахунку 361 за 2013-2016 роки відповідач отримував орендну плату (а.с.77-79). 01 грудня 2016 року між ТОВ «Приватофис» та ПАТ «Приватбанк» був укладений договір оренди нежилого приміщення площею 211,6 кв.м строком до 31 жовтня 2019 року (а.с.80-85). Згідно відомостей по рахунку 361 за 2016-2017 роки відповідач отримував орендну плату (а.с.87-88).

Позивач користується спірним гаражем, при цьому суду правових підстав таких правовідносин не надано. Зібрані по справі докази вказують на те, що підставою користування є усна домовленість між позивачем та третьою особою, яка несе тягар по утриманню зазначеного нерухомого майна, як орендар даного нежитлового приміщення.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, яка проживає АДРЕСА_1, суду пояснила, що металевий гараж, який стояв у дворі цього багатоквартирного будинку, перебував у власності ОСОБА_3, який продав його ОСОБА_2 При укладені договору вона присутня не була, але вона бачила, що позивач користувався цим гаражем, спочатку коли він був металевим, а потім, після побудови офісу «Приватбанку» - цегляним, що знаходиться в будівлі офісу, і користується ним до цього часу.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що коли він проживав у будинку по АДРЕСА_1, у одному під'їзді з ним проживав інвалід, якому міська рада дозволила поставити у дворі металевий гараж. Він спілкувався з цим чоловіком, допомагав йому, тому після його смерті спадкоємці віддали йому вказаний гараж, яким він користувався для господарських потреб. Потім до нього звернувся сусід ОСОБА_2 який попросив продати йому цей гараж. Оскільки гараж йому був не дуже потрібен, він погодився і продав ОСОБА_2 гараж за символічну плату.

Як слідує з письмових пояснень ОСОБА_4 посвідчених приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу, у 2005 році у зв'язку з необхідністю виниклою при будівництві Полтавським регіональним управлінням «Приватбанк» нежитлових приміщень для свого Миргородського відділення за місцем розташування офісу по АДРЕСА_1, останній у 2005 році звернувся до ОСОБА_2 з проханням звільнити територію від свого металевого гаража з фундаментом. Натомість після закінчення будівництва йому буде передано гараж вже в капітальній будівлі площею, що не менша демонтованого стандартного металевого гаража. Будівництво двоповерхової адміністративної будівлі було завершено у 2006 році і з цього часу ОСОБА_2 став відкрито і добросовісно користуватися гаражем (а.с.99).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач безперервно протягом визначених законом строків відкрито володіє нежитловим приміщенням гаража площею 20,8 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 в м. Миргороді Полтавської області, очевидно для відповідача і третьої особи, що підтверджується письмовими доказами. Разом з цим місцевий суд зазначив, що позивач не вживав жодних заходів, спрямованих на приховання факту володіння майном від третіх осіб, у тому числі сумлінно виконував обов'язки, що лежать на власнику приміщень. Крім того, протягом всього періоду користування гаражем право позивача на володіння та користування майном ніхто не оспорював.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 8 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення його основних прав, наданих їй конституцією або законом.

В силу статті 17 Загальної декларації прав людини кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і спільно з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, уразі їх порушення, невизнання чи оспорювання.. Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільного права є його визнання.

З урахуванням цих норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разу порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому необхідно встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, в розумінні вказаної статті, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, тривалості та безтитульності володіння.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

При вирішенні спорів, пов'язаних із виникненням і припиненням права власності, судам слід мати на увазі, що норми статті 344 ЦК України про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння (наприклад спадкування), а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Приватофис» не лише не відмовився від права власності, а ще й несе тягар утримання нерухомості, а саме: здача в оренду майна, оплата податку на нерухоме майно та податок на землю. При цьому, заборгованість з податків щодо цього об'єкту нерухомості відсутня.

Згідно пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_4, вбачається, що позивач користується безоплатно гаражем на підставі усних домовленостей.

В свою чергу, слід зазначити, що позивач ОСОБА_2 не набув права власності на металевий гараж з фундаментом у спосіб визначений законом, як і не набув право власності попередній користувач ОСОБА_3 Не мали вказані особи будь-яких прав і щодо користування земельною ділянкою під гаражем.

ПАТ КБ «Приватбанк» надало ОСОБА_2 дане приміщення без оформлення відповідного договору суборенди (взагалі без оформлення будь-якого договору). Тому, отримання позивачем у такий спосіб майна не означає наявність факту добросовісного заволодіння чужим майном та відкрите та безперервне володіння ним протягом 10 років у розумінні вимог ст. 344 ЦК України.

Отже, ТОВ «Приватофис» правомірно володіє своїм нерухомим майном, яке є предметом спору у даній справі. Тому, користуючись правом розпорядження, ТОВ «Приватофис» надало дане приміщення в оренду ПАТ КБ «Приватбанк», за що отримує орендну плату.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис»- задовольнити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року - скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови виготовлено 07 лютого 2018 року.

Головуючий суддя : /підпис/ Г.Л. Карпушин

Судді: /підпис/ С.Б. Бутенко /підпис/ П.С. Абрамов

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно: