Рішення № 72054211, 05.02.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 05.02.2018 Справа № 554/9767/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2018 року

Октябрський районний суд м. Полтави у складі головуючого судді Микитенка В.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

07.12.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Полтавській області, у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності ІІ групи;

- зобов’язати відповідача скласти висновок про призначення йому одноразової допомоги, у зв’язку з встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання службових обов’язків, передбаченої ст.ст. 97, 99 Закону України «Про Національну поліцію», Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 11.01.2016 року №4;

- зобов’язати відповідача прийняти рішення та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку з встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання службових обов’язків, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату;

- зобов’язати відповідача подати протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення;

- стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що з 25.01.2000 року по 06.11.2015 року він проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 року по 13.05.2016 року в Національній поліції України. 08.06.2016 року Полтавською обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, яка пов’язана із проходженням служби. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою із доданими в установленому порядку документами, які передбачені наказом МВС України від 11.01.2016 року №4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з тим, що йому встановлено другу групу інвалідності, пов’язану з виконанням службових обов’язків. Однак ГУНП в Полтавській області листом від 21.07.2016 року №29/К-262 відмовило позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку з неузгодженням норм законодавства, що регулює питання виплати одноразової грошової допомоги поліцейським, які отримали захворювання, пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідач надав письмовий відзив на позов ОСОБА_1 та просив відмовити у його задоволенні у зв’язку з тим, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, є недоведеними. Зокрема, за результатами повторного розгляду матеріалів ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв’язку з невідповідністю діагнозів у свідоцтві про хворобу №72-С від 28.04.2016 року, постанові ВЛК №33/37-25 від 30.08.2016 року та зазначених у виписці із акту огляду обласної МСЕК (довідка серії АВ №0554324 від 30.08.2016 року, про що складений відповідний висновок. Також вважав позовні вимоги втручанням у дискреційні повноваження відповідача та покликався на безпідставність витрат на правову допомогу.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 25 січня 2000 року по 6 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України та з 7 листопада 2015 року по 13 травня 2016 року проходив службу в Національній поліції України, звідки був звільнений згідно наказу № 134 о/с від 13 травня 2016 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" через хворобу (а. с. 7-13, 20).

8 червня 2016 року Полтавською обласною медико-соціальна експертною комісією йому була встановлена ІІ група інвалідності, пов'язана із проходженням служби в органах внутрішніх справ. Згідно виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії АВ № 0554324 позивачу повторно встановлено ІІ групу інвалідності з 30.08.2016. Причина інвалідності – пов’язана з виконанням службових обов'язків.

Постановою військово-лікарської комісії № 33/37-25 від 30 серпня 2016 року було змінено причину інвалідності та визначено, що травма колишнього співробітника ОВС - забій попереково-крижового відділу хребта пов'язана з виконанням службових обов'язків (а.с.15).

За заявою позивача із доданими в установленому порядку документами про виплату одноразової грошової допомоги листом ГУ НП в Полтавській області від 21.07.2016 № 29/К-262 відмовлено у зв'язку з неузгодженістю норм законодавства, що регулює питання виплати одноразової грошової допомоги поліцейським, які отримали захворювання, яке пов'язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 04.04.2017 року з урахуванням постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 року ГУНП в Полтавській області було зобов’язано повторно розглянути питання про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 року №4, за заявою ОСОБА_1 від 12.10.2016 року, з урахуванням висновків суду.

Частиною 4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 року, зокрема було встановлено, що відмова ГУНП в Полтавській області в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги через неспівпадіння діагнозів є неправомірною (а.с. 21-30).

На виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 року матеріали на виплату одноразової грошової допомоги позивачу були повторно розглянуті комісією ГУНП з питань затвердження одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського. Однак, за результатами повторного розгляду матеріалів ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв’язку з невідповідністю діагнозів у свідоцтві про хворобу №72-С від 28.04.2016 року, постанові ВЛК №33/37-25 від 30.08.2016 року та зазначених у виписці із акту огляду обласної МСЕК (довідка серія АВ №0554324 від 30.08.2016 року), про що складено відповідний висновок та повідомлено позивачу листом від 18.09.2017 року вих. №1232/115/29/01-17 (а.с. 32-34).

Водночас, відповідно довідки до акту МСЕК серії АВ №0563688 від 13.06.2017 року позивачу ОСОБА_1 повторно до 01.07.2020 року встановлено II групу інвалідності з ураження опорно-рухового апарату, що пов’язана з виконанням службових обов’язків (а.с. 14).

За даними акту №25 від 01.08.2016 року, підтверджується, що з позивачем ОСОБА_1 трапився нещасний випадок при виконанні службових обов’язків в період проходження служби (а.с.16-19).

Згідно свідоцтва про хворобу №72-С від 28.04.2016 року, у ОСОБА_1, який являється учасником АТО, виявлено різке погіршення самопочуття з січня 2016 року та у нього встановлено захворювання, пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. 13).

У відповідності до п.3 ч.1 ст.97 ЗУ «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року, одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов’язків, пов’язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2097-VIII від 08.06.2017).

Згідно з підпунктом «б» пункту 3 ч.1 ст. 99 ЗУ «Про Національну поліцію», розміри одноразової грошової допомоги поліцейським визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, зокрема поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3 ч.1 ст. 97 вказаного Закону, інвалідності II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2004-VIII від 06.04.2017).

Суд зазначає, що дія змінених положень до статей 97 та 99 ЗУ «Про Національну поліцію» поширюється на правовідносини з виплати одноразової грошової допомоги позивачеві ОСОБА_1, оскільки рішення про таку виплату йому ще не прийнято, а згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» № 2004-VIII від 06.04.2017 року встановлено, що дія цього Закону не поширюється лише на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Також згідно ч.2 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

З метою врегулювання питань, відповідно до статей 97 - 101 Закону України "Про Національну поліцію", наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений (далі - Порядок № 4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 916 від 12 вересня 2016 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло 30 серпня 2016 року.

Відповідно до розділу ІІІ Порядку № 4 заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається ОСОБА_2 Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №4).

Виходячи з системного аналізу вищевказаних норм права, суд приходить до висновку, що право на призначення та виплату грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності, відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію" та Порядку № 850 мають право виключно особи, останнім місцем роботи яких є органи міліції, а також пенсіонери МВС. При цьому, порядок та умови отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності поліцейськими передбачені Законом України "Про Національну поліцію" та Порядком № 4.

Отже особам, останнім місцем роботи яких є підрозділи Національної поліції, в тому числі й позивачу у даній справі, одноразова грошова допомога у разі визначення інвалідності повинна призначатися та виплачуватися згідно положень Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку № 4.

Відповідачем відмовлено позивачу у вирішенні питання про призначення одноразової грошової допомоги з посиланням на невідповідність діагнозів у свідоцтві про хворобу № 72-С від 28 квітня 2016 року постанові ВЛК №33/37-25 від 30 серпня 2016 року та зазначених у виписці із акту огляду обласної МСЕК (довідка серія АВ № 0554324 від 30 серпня 2016 року). Крім того, листом ГУ НП в Полтавській області від 21.07.2016 № 29/К-262 останнім також відмовлено в призначенні та виплаті одоразової грошової допомоги через неузгодженість законодавства, яким регулюються питання призначення вказаної допомоги особам, які проходили службу в поліції, однак, належать і до колишніх міліціонерів і втрата ними працездатності пов'язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого рішення відповідача на відповідність критеріям, встановленим ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи в призначенні одноразової грошової допомоги, відповідач виходив з того, що діагноз, вказаний у виписці з акту огляду обласною МСЕК м. Полтави, а саме Т 91.0, не співпадає з діагнозом, встановленим постановою військово-лікарської комісії № 33/37-25 від 30 серпня 2016 року - забій попереково-крижового відділу хребта.

Суд зазначає, що згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10-го перегляду (офіційне видання за довіреністю ВООЗ - МХК-10) під діагнозом Т 91.0 значиться "віддалені наслідки поверхневої травми та відкритої рани шиї та тулуба".

ОСОБА_2 обласної медико-соціальної експертної комісії Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації від 17.10.2016 № 404, копія якого надавалась до Харківського апеляційного адміністративного суду, який виніс постанову від 26.07.2017 року, встановлені якою обставини не підлягають доказуванню, ОСОБА_1 повідомлено, що діагноз "забій попереково-крижового відділу хребта" відповідає шифру Т 91.0 згідно МХК-10. Додатково роз'яснено, що шифр Т 91.0 - це відділені наслідки поверхневої травми тулуба. Тулуб - це центральна в анатомічному відношенні, частина тіла, яка складається з 4 частин: груди, живіт, спина та таз. Спина - це задня сторона тулуба, яка утворюється хребтом, задніми фрагментами ребер та м'якими тканинами.

Таким чином, враховуючи надані позивачем докази, що підтверджують відповідність діагнозів, встановлених постановою військово-лікарської комісії № 33/37-25 від 30 серпня 2016 року, та вказаним у виписці з акту огляду обласною МСЕК м. Полтави, а саме те, що під травмою тулубу згідно медичої документації розуміється також травма хребта, суд також приходить до висновку, що відмова ГУ НП в Полтавській області в призначенні одноразової грошової допомоги через неспівпадіння діагнозів є неправомірною.

Також суд звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги поліцейському" від 08.06.2017 № 2097-VIII (набрав чинності 12.07.2017) внесено зміни до частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" та встановлено право поліцейського на отримання одноразової грошової допомоги у випадку визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Пунктом 2 вказаного Закону установлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності мають поліцейські з числа осіб, зазначених у пунктах 3-6 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", які визнані інвалідами або отримали поранення до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, з метою забезпечення гарантій соціального захисту поліцейських, які до прийняття на службу до поліції, втратили працездатність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, на законодавчому рівні врегульовано питання виплати одноразової грошової допомоги таким особам.

При цьому, відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 4 діяльність Національної поліції у частині оформлення документів для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського спрямована на забезпечення гарантованого державою соціального захисту поліцейського.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.29 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Гарнага проти України" зазначено, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (<…>) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ).

Таким чином, суд, приймаючи постанову про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права та законності, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права.

Особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, однак, продовжувала проходити публічну службу в органах Національної поліції, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 162 КАС України у поєднанні з гарантованим ст.13 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод правом на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, оскільки позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги по ІІ групі інвалідності, враховуючи зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги поліцейському" від 08.06.2017 № 2097-VIII та встановлені обставини справи щодо відповідності діагнозів, встановлених постановою військово-лікарської комісії № 33/37-25 від 30 серпня 2016 року, та вказаним у виписці з акту огляду обласною МСЕК м. Полтави серії АВ № 0554324 від 30.08.2016 та серії АВ №0563688 від 13.06.2017 року, суд вважає, що належним ефективним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 за заявою від 12.10.2016.

Крім того, вийшовши за межі позовних вимог з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне скасувати рішення комісії ГУНП в Полтавській області, оформлене протоколом № 6 від 08.09.2017 року (а.с. 32).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 3000 грн., пов'язаних з підготовкою позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; 3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п’ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України гарантовано свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та його представником – адвокатом ОСОБА_3 укладено Договір про надання правової допомоги від 24.11.2017, який передбачає вчинення дій з опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції, підготовки позову на суму 3000 грн. (а.с.36)

Представник позивача є фахівцем у галузі права, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.06.2017 року (а.с. 35).

На підтвердження витрат позивача, пов’язаних із наданням правничої допомоги у зв’язку з розглядом даної справи в апеляційній інстанції, останнім надано до суду акт приймання-передачі наданих послуг, від 29.11.2017 року, згідно якого виконавець ОСОБА_3 з 24 по 29.11.2017 року надав замовнику ОСОБА_1 юридичні послуги, а замовник прийняв вказані послуги, вартість яких складає 3000 грн. (а.с.37).

Зазначені грошові кошти сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанцією №05/1 від 24.11.2017 (а.с. 38).

Таким чином, надання правової допомоги, її межі, обсяги і вартість підтверджені належними і допустимими доказами, які містяться у матеріалах справи.

З урахуванням викладеного, слід дійти до висновку, що витрати позивача на правничу допомогу у сумі 3000 грн., пов'язані з розглядом даної справи, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб’єкта владних повноважень.

Вимоги позивача про встановлення судового контролю також підлягають задоволенню, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, з огляду на те, що обставини, встановлені попереднім судовим рішенням між тими самими сторонами, з того самого предмету відповідачем були проігноровані.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 77, 134, 139, 242 - 246, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії та рішення комісії ГУНП в Полтавській області, оформлене протоколом № 6 від 08.09.2017 року про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням II групи інвалідності.

Зобов’язати ОСОБА_2 управління Національної поліції в Полтавській області прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання службових обов’язків, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Зобов’язати ОСОБА_2 управління Національної поліції в Полтавській областіподати до суду протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням законної сили звіт про його виконання.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській областіна користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Октябрський районний суд м. Полтави протягом 30 днів із дня його отримання.

Суддя В. М. Микитенко