Рішення № 72052203, 06.02.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2-а/235/47/18

Справа № 235/6531/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2018 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Хмельової С.М.

за участю секретаря судового засідання Соловйової М.О.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2, до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернулась з адміністративним позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2, до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської міської ради. В обґрунтування заявлених вимог зазначили, що позивач є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 16.07.2012р.

Позивач також є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 від 01.03.2016р.

На весні 2016р. позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення пенсії. Заяву було розглянуто, взято на облік позивача до Управління та розпочато виплату пенсії. Втім, позивачем пенсію було отримано лише за два місяці (квітень - травень 2016р.), після чого - виплата пенсії, яка є єдиним джерелом існування пенсіонера, була припинена з невідомих позивачу причин.

З огляду на вищевикладене, представником позивача 24.10.2017р. було направлено адвокатський запит на адресу відповідача із проханням повідомити, чи перебуває позивач на обліку в Красноармійському об’єднаному УПФУ Донецької області, а у разі, якщо перебуває, повідомити причини невиплати пенсії позивачу.

В листопаді 2017р. представником позивача було отримано простого листа від 06.11.2017р.,з якого відповідач повідомив, що позивач перебуває на обліку в Управлінні з 01.04.2016р. Виплату пенсії було тимчасово припинено з червня 2016р. на підставі інформації з Єдиної інформації бази даних про ВПО, отриманої від Управління соціального захисту населення Покровської міської ради. Також було рекомендовано позивачу звернуться до відповідача для поновлення пенсії.

Отже, з відповіді ПФУ не чітко зрозуміла причина припинення виплати пенсії - чи це у зв’язку із не підтвердженням місця проживання пенсіонера, чи у зв’язку із тим, що скасована довідка ВПО.

Позивач вважає, що дії відповідача є незаконними, протиправними та порушують конституційні права позивача.

Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті пенсії та зобов’язати поновити нарахування та виплату пенсії з 01.06.2016р. та здійснити виплату заборгованості за весь час затримки.

Відповідач – Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області у відзиві проти позову зазначив, що заперечує проти заявлених вимог позивача до Управління з наступних підстав.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.03.2016 року № НОМЕР_2 позивачку було взято на облік як внутрішньо переміщену особу з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та перебуває за адресою: м. Покровськ, м-н Шахтарський, 9/51.

Реалізація права на отримання пенсійних виплат пов’язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, окрім випадків, передбачених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Ст. 12 цього Закону зазначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Виплату пенсії тимчасово не проводилась з червня 2016р., оскільки за

результатами синхронізації баз управління (АСОПД) та бази УСЗН (база переміщених осіб з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, затвердженого ПКМУ від 01.10.2014 № 509) відсутня можливість поновити виплату пенсій.

Поновлення виплати пенсії здійснюється відповідно до Порядку призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365, виключно, за умови подання особистої заяви на поновлення пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, в інших випадках, передбачених законом.

Відповідач вважає, що ним правомірно було припинено виплату пенсії позивачу.

Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог до Красноармійського об’єднаного управління ПФУ Донецької області в повному обсязі.

Третя особа - Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області не надало до суду пояснень на позов.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» 15 грудня 2017 року почала діяти нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно п. 10 ст.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03.10.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 ст. 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України,за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відноситься до справ незначної складності і підлягає розгляду в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою суду від 11.12.2017 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України (в редакції Закону України від 3.10.2017р.) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

ОСОБА_1 є пенсіонером відповідно до посвідчення № НОМЕР_1, за віком, довічно (а.с.5).

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з червня 2016 року.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058-VI) або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду, тощо.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням КМУ від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів,на території яких здійснювалася антитерористична операція. Населений пункт, в якому зареєстрований позивач є м. Донецьк.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р., ні Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ні будь-яким іншим Законом України не встановлені обмеження права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, в діях відповідача вбачаються ознаки дискримінації по відношенню до позивача, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Позивач не був повідомлений про припинення виплати пенсії, відповідне рішення управлінням не приймалось, а дізнався про порушення його прав і про підставу такого порушення після особистого звернення до відповідача, та в межах строку звернувся до суду.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов’язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію з червня 2016 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв’язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання поновити нарахування та виплату пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Позивачкою при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 640 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 19, 44,77, 139, 241 - 246 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 37869345, адреса: 85302, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Центральна, 154) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської міської ради (код ЄДРПОУ 25953161, Донецька область, м. Покровськ, вулиця Поштова, 22), задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов’язати Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, нарахування та виплату пенсії з 1 червня 2016 року, здійснити виплату заборгованості за весь час не виплати пенсії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, код ЄДРПОУ 37869345, на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обовязки, до Донецького апеляційного адміністративного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Повне судове рішення складено 6 лютого 2018 року.

Суддя