Рішення № 72045822, 23.01.2018, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/1068/16-ц

Провадження № 2/484/11/18

Рішення

іменем України

23.01.2018 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Максютенко О.А.

із секретарем судового засідання Завірюха В.Ю.

за участю сторін: позивача – ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним

встановив:

25 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання заповіту недійсним посвідченого 18.01.2005 року секретарем виконавчого комітету Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_5 зареєстрованого за №42, згідно якого ОСОБА_6 заповідала на користь ОСОБА_7 житловий будинок, разом з надвірними спорудами №39 по вул. Нечуй-Левицького в с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що його батько ОСОБА_8, який помер 27.12.2005 року, разом із своїми рідними сестрами ОСОБА_9, яка померла 10.02.2004 року та ОСОБА_6, яка померла 03.02.2005 року з 1952 року постійно проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1.

На день смерті ОСОБА_6 з нею проживав батько позивача ОСОБА_8, тому згідно ст.. 1268 ЦК України він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті своєї сестри.

Після смерті батька залишилось спадкове майно, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами №39 по вул.. Нечуй-Левицького в с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області, а також правами на земельну частку (пай) в розмірі 5.3 умовних кадастрових га., яке посвідчено сертифікатом серії МК № 0164591, виданого на підставі розпорядження голови Первомайської райдержадміністрації №66-р від 07.04.2000 року та на земельну частку (пай) в розмірі 5.3 умовних кадастрових га., яке посвідчено сертифікатом серії МК №0164903, виданого на підставі розпорядження голови Первомайської РДА №66-р від 07.04.2000 року. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.02.2014 року позивачу визначено додатковий строк в три місяці, з моменту набрання судовим рішенням законної сили, для подання ним заяви про прийняття спадщини, після смерті його батька – ОСОБА_8, який помер 27.12.2005 року.

Позивач вважає, що заповіт від 18.01.2005 року заповідачем якого була ОСОБА_6 1919року народження, зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за № 42 від 18.01.2005 року підписано не ОСОБА_6, а іншою невідомою особою. На думку позивача підпис в заповіті ОСОБА_6 не є дійсним та вчинений іншою сторонньою особою оскільки спадкодавець жодного разу не відвідувала школу, була не грамотною особою та взагалі не вміла а ні писати, ані читати, при цьому ще й мала поганий зір. приїжджаючи інколи до неї у гості, позивач на її прохання читав уголос газету.

Позивачу достовірно відомо, що про те, що ОСОБА_6 не оформляла будь-якого заповіту на користь ОСОБА_7 , оскільки між ОСОБА_8 і позивачем було домовленість що майно перейде до останнього, тому що він є єдиним спадкоємцем.

відповідач є сторонньою особою по відношенню до ОСОБА_6 та не перебуває в родинних стосунках ні з ОСОБА_6 ні з ОСОБА_8

Спірний заповіт містить виправлення, в книзі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Лисогірської сільської ради за №42 зроблено виправлення на №36, на заповіті відсутні печатка, не здійснено належним чином його реєстрацію, а тому позивач вважає що дані порушення приводять до некчемності даного заповіту.

Також позивач посилається на те, що ОСОБА_6 28.07.2003 року у зв’язку з розбійним нападом на неї отримала травму голови, в літку 2004 року хворіла, була дуже в важкому стані, тому по стану здоров’я вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. На підставі ст..1257 ЦК України просив визнати заповіт недійсним.

В судовому засіданні представник позивача, позивач в судовому засіданні позов уточнили з приводу грубих порушень посвідчення спірного заповіту, а саме: спірний заповіт від 18.01.2005 року був зареєстрований лише 20 січня 2005 року, тобто через 2 дні та в Книзі реєстрації заповітів Лисогірської сільської ради відсутній підпис ОСОБА_6 Позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що ОСОБА_6 на день смерті проживала одна в житловому будинку №27 по вул.. Н.Левицького в с.Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області, її брат ОСОБА_8 до дня смерті проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з своєю дружиною ОСОБА_10. ОСОБА_8 не приймав спадщину після смерті ОСОБА_6, а тому права позивача не є порушеними.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та дослідивши письмові матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Згідно свідоцтва про смерть серії 1-ФП №1196789 від 03.02.2005 року виданного Лисогірською сільської ради Первомайського району Миколаївської області, 03.02.2005 року померла ОСОБА_6.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.02.2006 року посвідченого державним нотаріусом 2-ї Первомайської державної нотаріальної контори спадкоємцем майна ОСОБА_6 став ОСОБА_17

ОСОБА_6 до дня її смерті проживала ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується довідкою Лисогірської сільської ради № 209 від 18.04.2016 року.

Братом ОСОБА_6 є ОСОБА_8, який був зареєстрований та проживав разом із дружиною по вул. Кірова, 17 в с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області. Після смерті ОСОБА_6 він до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався.

Після смерті ОСОБА_18, який помер 27.12.2005 року було заведено спадкову справу за заявою його дружини ОСОБА_10 тїй було видані свідоцтва про право на спадщину за законом 04.09.2006 року та 03.03.2007 року.

01.04.2014 року до Другої Первомайської державної нотаріальної контори надійшла заява про прийняття спадщини від сина померлого ОСОБА_1. Свідоцтво про право на спадщину на його ім.»я не видавалось.

18.11.2016 року рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, треті особи ОСОБА_19 та ОСОБА_10, про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_8 разом із спадкодавцем ОСОБА_6 по вул. Кірова, 17 в с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області в період з 12.02.2004 року по день її смерті 03.02.2005 року – відмовлено. (справа №484/2841/16-ц).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 13.10.2014 року, яке набуло законної сили за позовом ОСОБА_1 – позивача по даній справі до Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про повернення в натурі спадщини, визнаної відумерлою встановлено, що брат ОСОБА_6 – ОСОБА_8 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем не проживав. Спадщину після смерті ОСОБА_6, ОСОБА_8 відповідно до положень ст..ст.1268-1269 ЦК України не приймав.

В роз’яснення, що містяться в п.7 Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №4 від 18.12.2009 року, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (ч.4 ст.82 ЦПК України), то в інших випадках – ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Відповідно до положень ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ( ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 52 Закону України "Про нотаріат" про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається.

Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі.

Згідно зі ст. 56 зазначеного вище закону нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 491 "Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі" (далі - Постанова) державній реєстрації у Спадковому реєстрі підлягають заповіти і спадкові договори, посвідчені нотаріусами, консульськими установами України, посадовими та службовими особами, що зазначені в статтях 1251 і 1252 Цивільного кодексу України, ст. 37 та ч. 1 ст. 40 Закону України "Про нотаріат", а також зміни до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів

У п. 14 цієї Постанови зазначено, що реєстратор здійснює державну реєстрацію посвідчених заповітів і спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів у Спадковому реєстрі у день вчинення відповідної нотаріальної дії.

Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування (далі - Порядок) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 1994 року за № 256/466.

За змістом ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 13-1 Закону України "Про нотаріат" нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Відповідно до п. п. 1.1-1.3 Порядку перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України "Про нотаріат".

Нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Відповідно до статті Закону України "Про нотаріат" посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим, крім того, - законодавством Автономної Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Пунктом 2.1. Порядку визначено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.

За положеннями ст. 1247 ЦК України загальними вимогами до форми заповіту є: складання заповіту у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадавоми, службовими, визначеними у ст. ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Вимоги до форми заповіту, передбачені нормами ст. 1247 ЦК України, названі загальними тому, що вони стосуються як випадків посвідчення заповіту нотаріусом. Так і іншими особами, яким законом надані такі повноваження, специфіка ж посвідчення заповітів встановлюється в нотаріальній процедурі, тобто Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Названі в указаній статті вимоги мінімально необхідні, а їх недотримання є підставою для визнання заповіту нікчемним.

Під способом захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення ( визнання) порушених ( оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права ( ст. 5 ЦПК України).

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, оскільки вважає, що має право на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_8, який прийняв цю спадщину після смерті сестри ОСОБА_6, оскільки заповіт складений 18.01.2005 року ОСОБА_6 складений з порушенням, містить виправлення, відсутня печатка, не здійснена його реєстрація відповідно до норм законодавства, що є грубим порушенням та є підставою для визнання його нікчемним, натомість, не ставить питання про визнання його нікчемним.

Крім того, позивач в обґрунтування позову також зазначає, що підпис на заповіті не належить спадкодавцю ОСОБА_6 тобто фактично заповіт не відповідає вимогам закону ( ч. 1-3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) та є недійсним, а також зазначає, що ОСОБА_6 до смерті тяжко хворіла, мала травму голови, тому волевиявлення її не було вільним і вона не могла нести повну цивільну дієздатність, оскільки не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Тобто фактично вважає, що заповіт від 18.01.2005 року є недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7встановлено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 ро-ку «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суди відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язані призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

В судовому засіданні позивач та його представник клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи не заявляли.

Тобто з позовної заяви ОСОБА_20 вбачається, що вищезазначений заповіт він вважає як нікчемним так і недійсним, однак просить визнати його недійсним.

Водночас, як роз'яснено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи; розяснює особам, яекі беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Свідки: ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, в судовому засіданні пояснювали, що ОСОБА_6 була не грамотна не вміла ні читати ні писати, проживала разом із братом ОСОБА_8 за адресою вул. Кірова, 17 в с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області, проте за пів року до смерті ОСОБА_6 пішла жити до свого будинку за адресою вул. Н. Левицького, 27 в с. Лиса Гора.

Свідки: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14 в судовому засіданні стверджували, що ОСОБА_6 сама отримувала пенсію розписувалась за неї, вміла читати та писати, проживала сама за адресою вул. Н. Левицького, 27 в с. Лиса Гора. Доглядав її сусід ОСОБА_4, який і здійснив її поховання.

Оскільки покази свідків як сторони позивача так і сторони відповідача є протирічливі, суд відноситься до них критично та не бере їх до уваги.

З наданих письмових доказів відповідача вбачається, що спадкодавець ОСОБА_6 проживала одна за адресою вул. Н. Левицького, 27 в с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області і догляд за нею здійснював ОСОБА_4 на якого і було складено заповіт. Крім того данні факти вже були встановлені в судових рішеннях зазначених вище.

З досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: журналу реєстрації нотаріальних дій віл 05 січня -19 грудня 2005 року Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, прошитого, пронумерованого та скріпленого печаткою вбачається, що за номером 42 від 20.01 міститься запис щодо посвідчення заповіту ОСОБА_6

З дослідженого в судовому засіданні журналу документів нотаріальних дій (заповітів) від 18 січня-15 грудня 2005 року Лисогрірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області на 59 аркушах, прошитого та пронумерованого, вбачається, що на аркуші №1 мається оригінал заповіту ОСОБА_6 від 18 січня 2005 року з підписом спадкодавця, печаткою сільської ради та підписом секретаря сільської ради, без будь яких виправлень.

За такого доводи позивача, що заповіт містить виправлення, не містить печатки та в журналі реєстрації нотаріальних дій є виправлення, та не здійснено належним чином його реєстрацію є неспроможніми.

В судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи для з’ясування дійсності підпису ОСОБА_6 в оспорюванному заповіті, оскільки як зазначено в по господарській книзі Лисогірської сільської ради вона була не грамотна та неписьменна.

В судовому засіданні було відмовлено в задоволені такого клопотання, оскільки для з’ясування обставин, що мають значення для вирішення даної справи не потрібні спеціальні знання у іншій сфері ніж право.

Відповідно до ст..13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.11 ПП ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена

особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав,

свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та

осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших

осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були

порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих

осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач

відповідальним за це.

Встановивши вище викладене суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими. Права позивача щодо спадкування після смерті батька ОСОБА_8 та тітки ОСОБА_6 не порушені.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись, ст.ст. 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту посвідченого 18.01.2005 року секретарем виконавчого комітету Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_5 зареєстрованого за №42, згідно якого ОСОБА_6 заповідала на користь ОСОБА_7 житловий будинок, разом з надвірними спорудами №39 по вул. Нечуй-Левицького в с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: