Ухвала суду № 72042898, 05.02.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/7730/17 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.

Провадження № 11-кп/783/1208/17 Доповідач: Урдюк Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Урдюк Т.М.,

суддів: Каблака П.І., Танечника І.І.,

секретаря Мазур-Іванько Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року про відмову у задоволенні його заяви про застосування Закону України «Про амністію у 2016 році»,

з участю прокурора Ванчака А.Л.,

встановила:

вищевказаною ухвалою відмовлено в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році».

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви засудженого про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», суд першої інстанції мотивував його тим, що на час набрання чинності вказаного Закону засуджений ОСОБА_1 не відбув половини призначеного строку основного покарання.

Не погоджуючись із даною ухвалою, засуджений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить задоволити його заяву про застосування амністії.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, думку прокурора про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду робить висновок про те, що така скарга не підлягає до задоволення.

Як встановлено в суді першої інстанції, в обґрунтування заяви про застосування амністії засуджений покликався на те, що є батьком 3 неповнолітніх дітей, яким не виповнилось 18 років, однак доказів свого батьківства у нього немає, оскільки не перебував з матір’ю своїх дітей у зареєстрованому шлюбі, однак вони спільно проживали протягом 15 років без шлюбу, а також на те, що має матір, якій виповнилось 72 роки.

Згідно з матеріалами судового провадження, а саме характеристики на засудженого ОСОБА_1 (а.с.п.3), такий неодноразово раніше судимий 30 червня 2004 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області за ч.3 ст.185 КК України до 700 грн. штрафу, 01 вересня 2008 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області за ч.1 ст.187 КК України, ст.75 КК України до 3 років позбавлення волі, з іспитовим терміном 1 рік, 24 червня 2014 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області за ч.1 ст.185 КК України до 900 грн. штрафу.

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 листопада 2014 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.2 ст.186 КК України, із застосуванням ст.ст.70, 75 КК України, до покарання у виді 4 років позбавлення волі з іспитовим терміном 3 роки.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 грудня 2015 року скасовано звільнення з іспитовим строком за ст.75 КК України та направлено ОСОБА_1 в місця позбавлення волі на 4 роки згідно з призначеним покаранням за вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 листопада 2014 року.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2016 року на підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_1 зараховано у строк відбуття покарання термін попереднього ув’язнення з 25 грудня 2015 року по 09 лютого 2016 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання рахується з 25 грудня 2015 року, а закінчення – 11 листопада 2019 року.

Таким чином, з матеріалів судового провадження вбачається, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді 4 років позбавлення волі у державній установі «Дрогобицька виправна колонія (№40)» за вчинення, зокрема, умисного кримінального правопорушення, який відповідно до положень ст.12 КК України належить до тяжкого злочину.

Згідно зі статтею першою Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які, зокрема: не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами чи на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Поряд з тим, відповідно до ст. 4 вказаного Закону звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підлягають особи, зазначені у статті 1 цього Закону, засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

З огляду на те, що засуджений ОСОБА_1 відбуває покарання у виді чотирьох років позбавлення волі за вчинення, зокрема, умисного тяжкого злочину, такий хоч і має матір, яка досягла 70-річного віку, однак на час набрання Законом України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII, а саме 07 вересня 2017 року, не відбув половини призначеного строку основного покарання, відтак ОСОБА_1 не підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2016 році», тобто не є суб’єктом амністії.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування Закону України «Про амністію у 2016 році» відносно нього.

З огляду на наведене, доводи апелянта про те, що він є суб’єктом амністії, не ґрунтуються на положеннях Закону.

Підстав для скасування судового рішення, що оскаржується, та задоволення клопотання засудженого, колегія суддів апеляційного суду не вбачає, а тому його апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Ураховуючи вищезазначене та керуючись ст. 4 Закону України «Про амністію у 2016 році», ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року, якою відмовлено в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», залишити без змін, його апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

Т.М.ОСОБА_2ОСОБА_3Танечник