Рішення № 72041544, 05.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2018

Справа № 910/20995/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіпро”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Еколайн”

про розірвання договору та стягнення сплаченої вартості за непоставлений товар у розмірі 170040 грн.

Суддя Грєхова О.А.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіпро» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколайн» про розірвання договору та стягнення сплаченої вартості за непоставлений товар у розмірі 170 040 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов’язань за усним Договором поставки в частині поставки обумовленого сторонами товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20995/17, зобов’язано сторін надати свої пояснення щодо поданого позову, заперечення до відзиву та призначено розгляд справи на 18.12.2017.

04.12.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано письмові заперечення на позовну заяву, у яких заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що обладнання відповідачем придбано і знаходиться на складі відповідача на зберіганні, домовленості між сторонами виконано належним чином. Також, відповідач зазначив, що між сторонами в належній письмові формі не узгоджено місце поставки та строки поставки товару, а отже відсутній юридичний факт порушення зобов’язання або неналежного його виконання.

13.12.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору.

18.12.2017 представниками сторін подані клопотання про відкладення розгляду справи.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2017 призначено підготовче засідання на 22.01.2018.

У судове засідання 22.01.2018 представник позивача не з’явився, представник відповідача з’явився.

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження, у випадку, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.02.2018.

22.01.2018, судом в порядку статей 120-121 ГПК України, було викликано ТОВ «Авіпро» у підготовче судове засідання на 05.02.2018.

Представники сторін у судове засідання 05.02.2018 з’явились, представник відповідача заявив клопотання про виклик свідка.

За наслідками розгляду клопотання представника відповідача про виклик свідка, суд відмовив у його задоволенні, постановивши протокольну ухвалу з наступних підстав.

Відповідно до ст. 89 ГПК України, свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. При цьому, ч.4 ст.88 ГПК України визначено, що заява свідка, у якій за змістом ч. 1 ст.88 ГПК України, викладаються показання свідка, має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів. Відповідач подає докази у строк, визначений ч.3 ст.80 ГПК України разом з поданням відзиву.

Проте, ані до відзиву, ані при заявлені клопотання про виклик свідка, відповідачем не подано відповідних заяв осіб, які відповідач просить викликати в судове засідання, тому на даний час відсутні підстави сумніватись у їх показах, які фактично не надавались.

У підготовчому засіданні, призначеному на 05.02.2017, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Частиною 6 статті 183 ГПК України передбачено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Учасники справи у підготовчому засіданні 05.02.2018 надали письмову згоду на розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 05.02.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 05.02.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 05.02.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з’ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 05.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіпро» (далі – позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколайн» (далі – відповідач, продавець) у липні 2015 року була досягнута домовленість про купівлю-продаж установки очистки стічних вод «Біолайн-301» продуктивністю 10 м3/добу та зварювання патрубків.

На підтвердження досягнутих домовленостей відповідачем було виставлено рахунок-фактуру на оплату № 6 від 23.07.2015 на суму 170 040 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіпро» здійснило оплату вищезазначеного рахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 754 від 23.07.2015 на суму 136 032 грн., з призначенням платежу: оплата за зг.рах.факт.№6 від 23.07.2015, № 1032 від 23.10.2015 на суму 10 000 грн., з призначенням платежу: оплата за зг.рах.факт.№6 від 23.07.2015 та № 1041 від 27.10.2015 на суму 24 008 грн., з призначенням платежу: оплата за зг.рах.факт.№6 від 23.07.2015.

Проте, як зазначає позивач, на момент звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач зобов’язання з постачання товару не виконав, грошові кошти не повернув.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначив, що обладнання відповідачем придбано і знаходиться на складі відповідача на зберіганні, домовленості між сторонами виконано належним чином, в підтвердження чого, відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву видаткову накладну № 71 від 14.08.2015, з якої вбачається, що ТОВ «Екопласт Штанцл Україна» було поставлено ТОВ «Еколайн» установку очистки стічних вод «Біолайн-601», а також Акт виконаних робіт № 103 від 11.08.2015, відповідно до якого, ТОВ «Екопласт Штанцл Україна» було виконано «вварку патрубків», а ТОВ «Еколайн» було прийнято такі роботи.

Також, відповідач зазначив, що між сторонами в належній письмові формі не узгоджено місце поставки та строки поставки товару, а отже відсутній юридичний факт порушення зобов’язання або неналежного його виконання, при цьому, долучивши до відзиву клопотання від 08.11.2017 адресоване ТОВ «Авіпро», у якому відповідач просив отримати обладнання для очистки стічних вод та надати інформацію щодо адреси поставки обладнання. На підтвердження направлення зазначеного клопотання на адресу позивача, ТОВ «Еколайн» надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та опис вкладення у цінний лист від 08.11.2017.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки відповідачем було виставлено позивачу рахунок №6 від 23.07.2015, а позивач, в свою чергу, перерахував суму визначену у рахунку в розмірі 170 040 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 754 від 23.07.2015 на суму 136 032 грн., з призначенням платежу: оплата за зг.рах.факт.№6 від 23.07.2015, № 1032 від 23.10.2015 на суму 10 000 грн., з призначенням платежу: оплата за зг.рах.факт.№6 від 23.07.2015 та № 1041 від 27.10.2015 на суму 24 008 грн., з призначенням платежу: оплата за зг.рах.факт.№6 від 23.07.2015, суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину про поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Крім того, як вбачається з положень ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання, зокрема, провадиться за зобов'язанням про передання товару (майна) - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до норм ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В той же час, як зазначено у ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як вбачається з оплаченого позивачем рахунку-фактури № 6 від 23.07.2015, він не містить конкретний строк поставки та конкретне місце поставки, а тому, відповідно за умовами ст. 530 ЦК України позивач має право вимагати його виконання у будь-який час.

Доказів із яких би вбачалося, що позивач вимагав від відповідача поставки товару на 170 040 грн., як на складі відповідача, так і встановивши місце поставки, а відповідач не виконав свої зобов’язання по поставці оплаченого товару матеріали справи не містять.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч. 3 ст. 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави стверджувати, що термін "кредитор" у ст. 613 ЦК України використовується умовно як сторона, що у зобов'язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Виходячи з чого, зазначені в ч. 4 ст. 612 ЦК України умови настають, зокрема, у разі невиконання кредитором свого зобов’язання за договором шляхом належного прийняття або неприйняття виконаного боржником зобов’язання за договором, внаслідок чого прострочення боржника не може настати до виконання кредитором свого обов’язку.

Отже враховуючи умови укладеного між сторонами договору у спрощений спосіб та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору.

За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем не доведено наявності звернень позивача із вимогами до відповідача, як про поставку товару, так і про повернення передоплати.

Таким чином, у відповідності до чинного законодавства, позивач наділений правом вимагати повернення попередньої оплати за товар лише за умови не виконання відповідачем свого зобов’язання по поставці оплаченого товару.

Однак, оскільки умови укладеного між сторонами договору у спрощений спосіб не містять, ані строків, ані умов поставки, а позивачем не доведене погодження таких умов, як і наявності звернень до відповідача із вимогами про поставку товару чи повернення передоплати, а отже позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору, в зв’язку з чим, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача щодо стягнення попередньої оплати по договору в розмірі 170 040 грн.

Крім того, позивач просить розірвати укладений між сторонами договір, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Отже, за приписами норм вказаної статті для розірвання договору за рішенням суду однією із необхідних умов є істотне порушення цього договору, для підтвердження якого необхідно довести, що внаслідок такого порушення другій стороні договору було завдано шкоду та внаслідок цієї шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Вказане передбачено статями 629, 525, 526 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, правовідносини, що виникають з договорів купівлі-продажу, регулюються ст.ст. 655- 697 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Одночасно з цим, строк виконання обов'язку передати товар закріплено в ст. 663 Цивільного кодексу України.

Так, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

З огляду на викладене, оскільки у даному випадку сторонами справи укладено договір у спрощений спосіб, що не дає змоги визначити строк передачі товару, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, нормами якої, зокрема, передбачено: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, за відсутності доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про здійснення передачі товару, відсутні підстави для розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки відсутній факт істотного порушення договору відповідачем, чи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, як і факт відмови останнього передати обумовлений товар, протилежного позивачем не доведено.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 – 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 06.02.2018.

Суддя О.А. Грєхова