Рішення № 72041284, 22.01.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2018 р. Справа № 911/3169/17

Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД", м. Київ,

до відповідачів 1) фізичної особи-підприємця Коляди Анатолія Миколайовича, м. Буча,

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс", м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) Ірпінський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, м. Ірпінь,

2) Бучанський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, м. Буча,

3) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, м. Київ,

4) приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Шурпінов Василь Іванович, м. Буча,

про визнання недійсним договору, визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса та скасування виконавчого напису нотаріуса

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Шевчук М.О., довіреність від 21.11.2016;

від відповідача 1: Коляда А.М., особисто;

від відповідача 2: не з'явився;

від третіх осіб: не з'явились;

СУТЬ СПОРУ :

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД», м. Київ (далі по тексту ТОВ "БГМ ЛТД", звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідачів фізичної особи - підприємця Коляди Анатолія Миколайовича, м. Буча (далі по тексту ФОП Коляда А.М., відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс», м. Київ (далі по тексту ТОВ «Лізингфінанс», відповідач 2), в якому просить суд:

1) визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 25.07.2017, укладений між ТОВ «Лізингфінанс» (первісний кредитор) та ФОП Колядою А.М. (новий кредитор);

2) визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Шурпінова В.І. за №740 від 01.08.2017;

3) скасувати виконавчий напис приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Шурпінова В.І. за №740 від 01.08.2017.

Позов обґрунтований тим, що між позивачем як лізингоодержувачем та відповідачем 2 ТОВ «Лізингфінанс» як лізингодавцем було укладено договір оперативного лізингу від 03.07.2014, предметом якого був автомобіль Шкода Рапід, 2013 року випуску, який за умовами договору мав бути повернений лізингодавцю після закінчення строку дії договору, який був визначений у 27 місяців з дня підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу, тобто після 04.10.2016. На виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірини Миколаївни від 22.06.2017 за реєстровим №3212 в межах виконавчого провадження №54201789 предмет лізингу був повернутий від позивача відповідачу 2, про що 27.06.2017 було складено Акт державного виконавця. ВП №54201789 було закінчено у зв'язку із фактичним виконанням, про що державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 11.07.2017.

Відтак позивач твердить, що договір оперативного лізингу був сторонами повністю виконаний, лізингові платежі позивачем сплачені в повному обсязі, предмет лізингу повернутий лізингодавцю, строк дії договору закінчився 04.10.2016, відтак всі зобов'язання його сторін припинилися.

Між тим, 25.07.2017 між ТОВ «Лізинфінанс» (первісний кредитор) та ФОП Колядою А.М. (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Лізингфінанс» передало ФОП Коляді А.М. всі права та обов'язки за договором оперативного лізингу в обсязі та на умовах, що існують на момент підписання договору. На виконання вказаного договору приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Шурпіновим Василем Івановичем 01.08.2017 було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 740 про повернення позивачем на користь ФОП Коляди А.М. автомобіля Шкода Рапід та сплату 295 438,84 грн., в тому числі пені в сумі 264370,15 грн., 3% річних в сумі 4345,83 грн., індексу інфляції в сумі 23797,86 грн. та плати за вчинення виконавчого напису в сумі 2925,00 грн. За вказаним виконавчим написом від 01.08.2017 постановою про відкриття виконавчого провадження від 01.08.2017 Бучанським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було відкрито виконавче провадження №54420156, в рамках якого накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача.

Позивач твердить, що за правовим змістом укладений договір про відступлення права вимоги є договором факторингу (ст. ст. 1077-1079 ЦК України), між тим ні первісний кредитор, ні новий кредитор не є фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення факторингових операцій, відтак зазначений договір має бути визнаний недійсним на підставі частини 1 ст. 227 ЦК України, як такий, що вчинений без відповідного дозволу (ліцензії). Вчинений на підставі недійсного договору виконавчий напис нотаріуса має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню та скасований у судовому порядку.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.10.2017 позовну заяву ТОВ «БГМ ЛТД» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/3169/17 та призначено справу до розгляду на 20.11.2017. Цією ж ухвалою суд допустив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Ірпінський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі по тексту Ірпінський міський ВДВС ГТУЮ у Київській області, третя особа 1), Бучанський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі по тексту Бучанський міський ВДВС ГТУЮ у Київській області, третя особа 2), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірину Миколаївну (далі по тексту приватний нотаріус Гамаль І.М., третя особа 3), приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Шурпінова Василя Івановича (далі по тексту приватний нотаріус Шурпінов В.І., третя особа 4). Цією ж ухвалою суд в порядку ст. 65 ГПК України витребував у учасників судового процесу необхідні для розгляду справи додаткові документи та докази.

13.11.2017 від відповідача 2 ТОВ «Лізингфінанс» надійшов відзив на позов від 13.11.2017 №1311/02, у якому відповідач 2 просить відмовити в позові, зазначаючи, що за договором оперативного лізингу від 03.07.2014 позивач допустив порушення зобов'язань щодо повернення предмету лізингу, а в порядку пункту 18.3 договору закінчення його строку не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, відтак у відповідача виникло право вимагати сплати пені та штрафних санкцій, яке було відступлено відповідачу 1 ФОП Коляді А.М. за договором відступлення права вимоги, який не є договором факторингу, оскільки за ним не передбачалось надання фінансування під відступлення права вимоги, не передбачалось плати за користування грошовими коштами, а відповідач 1 не сплачував відповідачу 2 грошових коштів.

14.11.2017 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просив суд заборонити Бучанському відділу ДВС ГТУЮ у Київській області вчиняти дії щодо реалізації майна позивача з прилюдних торгів, призначених на 20.11.2017, а саме щодо реалізації земельних ділянок кадастрові номери 3210900000:01:177:0008 та 3210900000:01:177:0009 площею по 0,1 га кожна. Разом із тим, жодних доказів того, що в межах виконавчого провадження з виконання оспорюваного виконавчого напису №740 від 01.08.2017 Бучанським міським ВДВС ГТУЮ у Київській області дійсно вчиняються заходи щодо примусової реалізації зазначених земельних ділянок, позивачем не подано. Витребувані ухвалою у Бучанського міського ДВС ГТУЮ у Київській області матеріали виконавчого провадження №54420156 до суду також не надходили.

20.11.2017 від відповідача 1 ФОП Коляди А.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 1 проти позову заперечує. У відзиві відповідач твердить, що оскаржуваний договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), оскільки у ньому відсутні ознаки договору факторингу як фінансової послуги: зобов'язання фактора передати грошові кошти клієнту за плату, повернення яких здійснюється шляхом відступлення прав грошової вимоги до третьої особи.

Також позивач твердить, що згідно умов договору оперативного лізингу, укладеного 03.07.2014 між позивачем та відповідачем 2, строк лізингу становив 27 місяців з дня підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу (04.07.2014), відповідно строк лізингу закінчився 04.11.2016 і у позивача настав обов'язок повернути предмет лізингу у задовільному стані за актом приймання-передачі.

Повернення предмету лізингу було здійснено з простроченням передбаченого договором строку, на підставі виконавчого напису нотаріуса Гамаль І.М. №3212 від 22.06.2017, що було підставою для виникнення у лізингодавця права застосовувати до боржника штрафні санкції, передбачені договором за прострочення повернення предмету лізингу.

25.07.2017 ТОВ «Лізингфінанс» відступило ФОП Коляді А.М. право вимоги до ТОВ «БГМ ЛТД» за договором оперативно лізингу від 03.07.2014, про що боржнику новим кредитором було направлено відповідне повідомлення про відступлення права вимоги від 25.07.2017 та вимога про сплату пені, 3% річних та індексу інфляції в сумі 292513,84 грн.

Оскільки боржник не виконав в добровільному порядку зазначену вимогу, ФОП Коляда А.М. звернувся до приватного нотаріуса Шурпінова В.І. про вчинення виконавчого напису, який був вчинений 01.08.2017 за №740, і за яким у Бучанській ДВС відкрито виконавче провадження.

На підставі викладеного відповідач 1 твердить, що договір відступлення права вимоги та вчинений на його виконання виконавчий напис нотаріуса відповідають чинному законодавству, а стягнення по даному виконавчому напису проводиться тільки в межах грошових коштів.

В судовому засіданні 20.11.2017 суд розглянув та відхилив клопотання позивача про витребування доказів з мотивів, викладених в ухвалі, та з огляду на те, що витребувані ухвалою про порушення провадження від 27.10.2017 докази суду подані не були, відклав розгляд справи на 11.12.2017.

30.11.2017 від позивача надійшла заява про повернення документу, долученого до матеріалів справи, у якій позивач просив суд залишити без розгляду заяву про забезпечення позову та повернути дану заяву, долучену до справи, позивачу.

Суд зазначає, що повернення сторонам заяв, долучених до матеріалів справи, Господарським процесуальним кодексом України, в редакції, чинній до 15.12.2017, не було передбачено. Так, ст. 40 ГПК України передбачала повернення оригіналів письмових доказів (а не заяв), що є у справі, за клопотанням підприємств та організацій, від яких їх було одержано, після вирішення господарського спору та подання засвідчених копій цих доказів.

Відтак, зазначена заява позивача в частині її повернення задоволенню не підлягає, втім суд бере до уваги, що позивач не наполягає на розгляді заяви про забезпечення позову та прийняття за нею відповідного рішення суду.

04.12.2017 від третьої особи 2 Бучанського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області надійшли копії виконавчого провадження №54420388, які не стосуються предмету розгляду, оскільки за оскаржуваним виконавчим написом №740 від 01.08.2017 було відкрито інше виконавче провадження №54420156, копії матеріалів якого суд неодноразово ухвалами витребовував від Бучанського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області.

07.12.2017 від відповідача 2 ТОВ «Лізингфінанс» надійшов додатковий відзив на позов, у якому відповідач 2 проти задоволення позову заперечує, стверджуючи що оспорюваний договір не має ознак договору факторингу та спрямований не на одержання прибутку, а на мінімізацію збитків.

11.12.2017 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких позивач твердить, що на момент укладення оспорюваного договору уступки права вимоги договір оперативного лізингу був повністю виконаний, кошти сплачені, предмет лізингу повернутий, і строк договору лізингу закінчився, відтак договір припинив свою дію. Позивач наполягає на тому, що оскаржуваний договір уступки права вимоги є договором факторингу, а відтак укладений сторонами без відповідного дозволу (ліцензії), що є підставою для визнання його недійсним. Також позивач посилається на ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», та Постанову Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172,та твердить, що виконавчий напис нотаріусом міг бути вчинений про повернення предмету лізингу на підставі оригіналу договору лізингу та копії рахунку, направленого лізингоодержувачу з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення. Однак, на момент вчинення виконавчого напису приватний нотаріус Шурпінов В.І. не дослідив належні документи та не перевірив виконання договору оперативного лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса Гамаль І.М. від 22.06.2017.

В судовому засіданні 11.12.2017 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву в судовому засіданні до 26.12.2017, про що присутні представник позивача та відповідач 1 були повідомлені особисто під розпис, а відсутній відповідач 2 та треті особи - шляхом направлення відповідної ухвали.

Ухвалою від 14.12.2017 суд за власною ініціативою в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України вжив заходи до забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за оскаржуваним виконавчим написом №740 від 01.08.2017.

З 15.12.2017 набрав чинності ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017. Відповідно до пункту 9 Перехідних положень ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 справи у судах першої інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26.12.2017 від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи банківської довідки щодо сплати лізингових платежів за договором оперативного лізингу за період з 03.07.2014 по 30.10.2016, яке судом задоволено.

В судовому засіданні 26.12.2017 державним виконавцем Бучанського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області Кудрановським Ю.В. подано копію матеріалів виконавчого провадження №54420156 з виконання виконавчого напису номер 740 від 01.08.2017.

Ухвалою від 26.12.2017 суд ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче провадження закрив та призначив справу до судового розгляду по суті на 22.01.2018, про що присутні представники були повідомлені під розписку, а відсутні - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням копії ухвали суду.

12.01.2018 від приватного нотаріуса Гамаль І.М. надійшов лист від 09.01.2018 №12/01-16, у якому вона повідомляє, що виконавчий напис №1172 від 22.06.2017 нею було вчинено на підставі оригіналу договору оперативного лізингу від 03.07.2014, оригіналу вимоги з доказами направлення боржнику, акту приймання-передачі до договору оперативного лізингу, копії свідоцтва про реєстрацію ТЗ, документів щодо правоздатності та дієздатності ТОВ «Лізингфінанс» та повноважень його представників, та просить суд справу розглядати за її відсутності.

17.01.2018 від третьої особи 1 Ірпінського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області надійшли копії матеріалів виконавчого провадження №54201789 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Гамаль І.М. від 22.06.2017 №3212.

В судове засідання 22.01.2018 з'явились представники позивача та відповідач 1. Відповідач 2 та треті особи в судове засідання повторно не з'явились, своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно до частин 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріалів справи достатньо для розгляду спору по суті, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов ТОВ «БГМ ЛТД», до відповідачів - ФОП Коляди А.М. та ТОВ «Лізингфінанс», за участю третіх осіб - Ірпінського міського ВДВС ГТУЮ у Київськвй області, Бучанського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області, приватного нотаріуса Гамаль І.М., приватного нотаріуса Шурпінова В.І., всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК України).

Між ТОВ «Лізингфінанс» (лізингодавець) та ТОВ «БГМ ЛТД» (лізингоодержувач) 03.07.2014 було укладено договір №140703/ОЛ-0128/1 оперативного лізингу (оренди) (далі по тексту - Договір лізингу), предметом якого є надання лізингодавцем в тимчасове платне користування лізингоодержувачу майна, набутого лізингодавцем у власність у продавця, для підприємницьких цілей на визначений договором строк за умови сплати періодичних лізингових платежів (пункт 1.1). Предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії договору і після його закінчення підлягає поверненню лізингодавцю (пункт 1.5). Строк лізингу становить 27 місяців з дня підписання Акту приймання-передачі предмету лізингу (пункт 2.1). Передача майна лізингоодержувачу у користування відбувається після сплати ним першого лізингового платежу (пункт 4.1). Остаточне приймання предмета лізингу оформляється Актом приймання-передачі основних засобів (пункт 4.4). Протягом всього строку лізингу лізингодавець здійснює страхування предмета лізингу в обраній ним страховій компанії (пункт 7.1).

Лізингодавець має право у межах строку дії договору на дострокове повернення предмету лізингу у випадках: несплати лізингового платежу протягом одного місяця з дня настання строку платежу (пункт 11.1.1); використання предмету лізингу не у відповідності до умов договору або його призначення (пункт 11.1.2), передачі предмету лізингу в сублізинг чи у користування без згоди лізингодавця (пункт 11.1.3); якщо лізингоодержувач не підтримує предмет лізингу в справному стані (пункт 11.1.4); у випадку відмови лізингоодержувача від зміни розміру лізингових платежів (пункт 11.1.5). У випадку виникнення будь-яких підстав, передбачених пунктами 11.1.1-11.1.5 договору лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмову вимогу про дострокове повернення предмету лізингу у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у нотаріальній конторі із зазначенням строку його передачі (пункт 11.2).

Якщо лізингоодержувач не повернув предмет лізингу або повернув його невчасно, зокрема під час дострокового повернення предмета лізингу у відповідності до умов розділу 11, він сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від вартості предмета лізингу за кожен день затримки повернення предмета лізингу, до остаточного повернення (пункт 12.2.2). за порушення процедури дострокового повернення лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 5% від загальної суми лізингових платежів, визначених договором (пункт 12.2.6).

Після закінчення строку дії договору лізингоодержувач повертає предмет лізингу лізингодавцеві у задовільному стані з урахуванням звичайного зносу (пункт 13.1). Передача предмету лізингу відбувається за Актом приймання-передачі (пункт 13.2).

З припиненням строку дії даного договору припиняються зобов'язання сторін за ним, але сторони договору не звільняються від відповідальності за порушення, якщо такі мали місце при його виконанні (пункт 18.3).

Додатком №1 до Договору лізингу сторони погодили предмет лізингу - автомобіль Шкода Рапід 2013 року випуску вартістю 178607,00 грн.; додатком №2 погодили графік нарахування та сплати лізингових платежів.

04.07.2014 сторонами підписано Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, за яким ТОВ «Лізингфінанс» передало, а ТОВ «БГМ ЛТД» прийняло предмет лізингу.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В порядку пункту 2.1 Договору лізингу строк лізингу становить 27 місяців з дня підписання Акту приймання-передачі, відтак строк лізингу розпочався з 05.07.2014.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, відтак строк лізингу сплив 05.10.2016 і в порядку пункту 13.1 Договору лізингу 06.10.2016 у ТОВ «БГМ ЛТД» виник обов'язок повернути предмет лізингу ТОВ «Лізингфінанс».

Відповідачі твердять, що ТОВ «Лізингфінанс» звертався до ТОВ «БГМ ЛТД» з вимогою від 16.06.2017 №1706/97 про повернення майна та сплату пені в сумі 227 628,18 грн., розрахованої за прострочення повернення предмету лізингу станом на 15.06.2017 (копія вимоги міститься в матеріалах справи), однак суд не бере до уваги зазначені твердження, оскільки доказів направлення або вручення зазначеної вимоги позивачу відповідачами суду не подано.

Сторонами не заперечується, що предмет лізингу не був повернутий позивачем у встановлений договором лізингу строк, а був повернутий лише на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Гамаль І.М., вчиненого 22.06.2017 за реєстровим №3212 в межах виконавчого провадження Ірпінського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області №54201789 (копії виконавчого напису та матеріалів виконавчого провадження залучені до матеріалів справи). Як вбачається з Акту державного виконавця, автомобіль Шкода Рапід був повернутий товариству «Лізингфінанс» 27.06.2017.

Пунктом 18.3 Договору лізингу сторони передбачили, що припинення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення, якщо такі мали місце при його виконанні.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Інше встановлено пунктом 12.2.2 Договору лізингу, яким передбачено пеню за прострочення повернення предмету лізингу в розмірі 0,5% від вартості предмета лізингу за кожен день затримки до остаточного повернення.

Суд не погоджується із твердженнями представника позивача, що зазначена пеня передбачена виключно за прострочення в процедурі дострокового повернення предмету лізингу згідно порядку, передбаченого розділом 11 Договору лізингу.

За змістом пункту 12.2.2 Договору лізингу пеня передбачена за невчасне повернення предмету лізингу в усіх випадках, в тому числі і при достроковому поверненні, на відміну від штрафу 5% від загальної суми лізингових платежів, який договором передбачений дійсно лише за порушення процедури дострокового повернення предмета лізингу (пункт 12.2.6).

Додатково суд звертає увагу на те, що обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ згідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» до відносин сторін не застосовується, оскільки в даному випадку прострочено негрошове зобов'язання з повернення предмету лізингу, а Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно до згадуваної частини 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відтак, суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що з припиненням дії договору лізингу, сплатою встановленого розміру лізингових платежів та поверненням предмету лізингу у відповідача 2 не було і не могло бути жодних дійсних вимог до позивача в силу припинення договору лізингу виконанням.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Зазначену норму закону дублює пункт 18.3 Договору оперативного лізингу.

Відтак станом на 25.07.2017 у ТОВ «Лізингфінанс» було наявне право (джерелом якого є договір оперативного лізингу згідно ст. 11 ЦК України, ст. 179 ГК України) нарахувати та вимагати від ТОВ «БГМ ЛТД» сплати пені за прострочення повернення предмету лізингу за період з 07.10.2016 по 26.06.2017 (оскільки день фактичного виконання зобов'язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені - пункт 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14), виходячи із ставки 0,5% від вартості предмету лізингу.

За таких обставин суд відхиляє твердження позивача про те, що станом на 25.07.2017 всі зобов'язання за договором оперативного лізингу між позивачем та відповідачем 2 були припинені, відтак були відсутні будь-які дійсні вимоги, які могли бути передані за договором про відступлення права вимоги відповідачу 1.

За ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав (постанова ВСУ від 02.10.2012 у справі №23/236).

25.07.2017 між ТОВ «Лизингфінанс» (сторона-1) та ФОП Коляда А.М. (сторона-2) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого сторона-1 передала стороні-2 всі права та обов'язки за договором №140703/ОЛ-0128/1 оперативного лізингу (оренди) від 03.07.2014 - транспортного засобу Шкода Рапід 2013 року випуску (пункт 1).

За даним договором до Сторони-2 переходять всі права та обов'язки сторони-1 за договором оперативного лізингу в обсязі і на умовах, що існують на момент підписання даного договору (пункт 3). Сторони визначили вартість прав вимоги в сумі 56 907,00 грн., які сторона-2 зобов'язується сплатити на розрахунковий рахунок сторони-1 не пізніше терміну, який зазначений у додатковій угоді №1 до цього договору (пункт 7). Сторона-2 зобовязується письмово повідомити боржника за договором оперативного лізингу (оренди) про заміну кредитора в зобов'язанні (пункт 5). Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 11).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто основне зобов'язання не змінюється, лише змінюється сторона в даному зобов'язанні.

Суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність у договорі оперативного лізингу будь-яких застережень щодо заборони передачі прав та обов'язків третім особам. В силу частини 1 ст. 514 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, судом встановлено, що за договором про відступлення права вимоги від 25.07.2017, який був укладений в належній формі відповідно до вимог закону, до нового кредитора ФОП Коляди А.М. перейшли права первісного кредитора ТОВ «Лізингфінанс» в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу прав, зокрема право вимагати сплати пені за прострочення повернення предмету лізингу.

Суд не погоджується з твердженням позивача, що договір відступлення права вимоги від 25.07.2017 за своєю правовою природою є договором факторингу.

Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим, розділом І книги п'ятої ЦК України врегульовано загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України в постанові від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15.

Відповідно до спірного договору відступлення права вимоги, де ФОП Коляда А.М. - цесіонарій, ТОВ «Лізингфінанс» як цедент відступив право вимоги до ТОВ «БГМ ЛТД», при цьому у ТОВ «Лізингфінанс» виникло право вимоги до ФОП Коляди А.М. лише на погоджену суму вартості відступленого права.

Суд зазначає, що договір факторингу характеризується диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов'язання (суто грошові вимоги). Так, факторинг відноситься до фінансових послуг, які можуть надавати лише банки чи юридичні особи, які є фінансовими установами.

В свою чергу відступлення права вимоги - операція переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації. Тобто в дане поняття включаються операції з переуступки будь-яким кредитором будь-яких прав вимог боргу третьої особи (грошових і негрошових) новому кредитору за компенсацію у будь-якій формі (грошову та негрошову) чи без такої.

Також, суд зазначає, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має ані з боржником ані з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, то ж по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта (проценти як плату за фінансування), і від боржника, вони розраховуються із фактором згідно ст.1084 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що договір відступлення права вимоги від 25.07.2017 за своєю правовою природою є договором цесії, а не як твердить позивач договором факторингу.

Суд погоджується з тим, що ні ТОВ «Лізингфінанс» та ФОп Коляда А.М. не є суб'єктами, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції. В той же час, суд не погоджується з тим, що відповідачі не мали достатньої дієздатності на укладення договору відступлення права вимоги від 25.07.2017, який за своєю правовою природою, як вже встановлено судом, є договором цесії, а не договором факторингу.

Вимога позивача про визнання недійсним зазначеного договору не підлягає задоволенню.

Так, статтею 203 ЦК України визначено перелік загальних умов, необхідних для чинності правочину. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 зазначеної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема наявність спеціальних підстав визнання недійсною угоди.

Крім того, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №6-849цс15 від 09.12.2015р.

Отже, у спорах про визнання договорів недійсними позивач (незалежно від того, чи є він стороною правочину або ж іншою заінтересованою особою) повинен довести, а суд - встановити наявність факту порушення суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

При цьому інтерес такої особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Підстави для визнання укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги від 25.07.2017 недійсним, а також факт порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваним Договором останнім належними та допустимими доказами не доведено, що є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.07.2017.

Відповідач 1 ФОП Коляда А.М. твердить, що направив позивачу повідомлення про відступлення права вимоги від 25.07.2017 та вимогу про сплату пені, 3% річних та індексу інфляції в загальній сумі 292 513,84 грн. (копії яких додані до відзиву), однак доказів направлення або вручення зазначених документів позивачу матеріали справи не містять.

01.08.2017 приватним нотаріусом Шурпіновим В.І. за зверненням ФОП Коляди А.М. було вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 740, згідно якого приватний нотаріус, керуючись ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 пропонував повернути предмет лізингу та стягнути з ТОВ «БГМ ЛТД» на користь ФОП Коляди А.М. за договором №140703/ОЛ-0128/1 від 03.07.2014 оперативного лізингу - транспортний засіб автомобіль Шкода Рапід 2013 року, суму пені 264370,15 грн., 3% річних 4345,83 грн., індекс інфляції 23797,86 грн. та плату за вчинення виконавчого напису 2925,00 грн.

Як свідчать подані Бучанським ВДВС ГТУЮ у Київській області копії матеріалів виконавчого провадження №54420156, державним виконавцем Кудрановським Ю.В. за вказаним виконавчим написом постановою від 01.08.2017 відкрито виконавче провадження щодо повернення предмету лізингу та стягнення 295 438,84 грн. з ТОВ «БГМ ЛТД» на користь Коляди Анатолія Миколайовича.

Державний виконавець в судовому засіданні 26.12.2017 твердив, що крім відкриття виконавчого провадження, жодних інших дій щодо примусового виконання виконавчого напису від 01.08.2017 № 740 в межах виконавчого провадження №54420156 вчинено не було. Доказів зворотного, зокрема і доказів звернення стягнення на земельні ділянки в межах даного виконавчого провадження, матеріали справи не містять.

Вимоги позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню, та скасування виконавчого напису нотаріуса Шурпінова В.І. від 01.08.2017 №740 належить задовольнити з огляду на наступне.

Згідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Оскаржуваний виконавчий напис вчинено з посиланням на пункт 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, який передбачає здійснення стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Разом із тим, як договір оперативного лізингу від 03.07.2014, так і договір про відступлення права вимоги від 25.07.2017 укладені в простій письмовій формі та в нотаріальному порядку не посвідчувалися.

Суд звертає увагу на те, що пункт 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (на який приватний нотаріус Шурпінов В.І. не посилався), передбачає вчинення виконавчого напису нотаріусом про повернення об'єкта лізингу на підставі договорів лізингу, що передбачають в безспірному порядку повернення об'єктів лізингу.

Однак, зазначення в оскаржуваному виконавчому написі про повернення предмету лізингу - транспортного засобу Шкода Рапід є незаконним, оскільки на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 25.07.2017 автомобіль було повернуто лізингодавцю ТОВ «Лізингфінанс», про що було складено акт державного виконавця від 27.06.2017 у виконавчому провадженні №54201789, відтак право на повернення предмету лізингу до нового кредитора ФОП Коляди А.М. не переходило.

Зазначення у виконавчому написі про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є незаконним, оскільки ст. 625 ЦК України передбачає сплату боргу із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних у випадку прострочення грошового зобов'язання, однак, як вбачається з вимоги від 25.07.2017, в даному випадку проценти річних (4345,83 грн.) та інфляційні втрати (23797,86 грн.) неправомірно були нараховані на прострочення негрошового зобов'язання з повернення предмету лізингу.

Як вже було встановлено судом, вірний строк для нарахування пені за прострочення повернення предмету лізингу з 07.10.2016 по 26.06.2017, відтак у виконавчому написі зазначено пеню в сумі 264370,15 грн., розраховану за помилковий період з 04.10.2016 по 26.07.2017, що також не відповідає чинному законодавству.

Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України "Про нотаріат", право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ГПК. При цьому за змістом статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Пункт 5 частини 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» допускає визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Разом із тим, чинне законодавство не передбачає можливості визнання таким, що не підлягає виконанню, та скасування виконавчого напису нотаріуса в частині.

За встановлених господарським судом обставин, враховуючи наведену норму закону, а також те, що позивачем заявлено вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню, та скасування виконавчого напису нотаріуса до відповідача 1 ФОП Коляди А.М., з яким у позивача існує спір про матеріальне право, суд робить висновок про те, що позивачем вірно обрано спосіб захисту права, а зазначені вимоги є обґрунтованими, документально доведеними та такими, які належить задовольнити.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» задовольнити частково.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню, та скасувати виконавчий напис приватного нотаріуса Шурпінова Василя Івановича, вчинений 01.08.2017, зареєстрований в реєстрі за №740.

3. Стягнути з фізичної особи - підприємця Коляди Анатолія Миколайовича (08292, АДРЕСА_1, податковий номер НОМЕР_1)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» (02099, м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, буд. 7, ідентифікаційний код 37911391)

3200,00 грн. (три тисячі двісті гривень нуль копійок) судового збору;

4. В іншій частині вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.07.2017, укладеного між ТОВ «Лізингфінанс» та ФОП Колядою А.М. в позові відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 05.02.2018

Суддя О.В. Конюх