Постанова № 72039503, 25.01.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/9040/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/783/6378/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. В.

Категорія:53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.

за участі секретаря: Фейір К.О.

з участю: ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 міського центру зайнятості – ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 міського центру зайнятості до ОСОБА_2, про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 міський центр зайнятості звернувся із зазначеним позовом до ОСОБА_2 обґрунтовуючи свої вимоги тим, що останній звернувся до них 12 серпня 2004 року у пошуках роботи і йому у той же день було надано статус безробітного.

За час перебування на обліку ОСОБА_2 отримав в центрі зайнятості матеріальне забезпечення – допомогу по безробіттю з 12 серпня 2004 року по 20 січня 2005 року в сумі 2 155,54 гривень, одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності за період з 21 січня 2005 року по 06 серпня 2005 року в сумі 3 078,11 гривень та інші соціальні послуги.

Також ОСОБА_2 за рахунок центру зайнятості навчався за програмою «Менеджер малого бізнесу» на базі ОСОБА_4 національної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького з 29 листопада 2004 року по 24 грудня 2004 року, вартість навчання якого становила 229,75 гривень.

Перевіркою, проведеною ОСОБА_4 міським центром зайнятості (акт №107 від 17 квітня 2014 року), встановлено, що ОСОБА_2, під час перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітний, з 21 вересня 2004 року самостійно працевлаштувався на посаду директора готельного комплексу ПП «Готель «Богдан» та отримував дохід.

Просили стягнути на користь ОСОБА_4 міського центру зайнятості кошти в сумі 5 463,65 гривень та вартість соціальних послуг від ОСОБА_2

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року позов задоволено.

Вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 міського управління центу зайнятості 5463,65 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_4 міського центру зайнятості – 1378 гривень судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2

В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова було винесено за відсутності апелянта та його представника, відтак вказані обставини не надали йому можливості повною мірою реалізувати свої права та порушують принцип змагальності сторін.

Також вказує, що він не перебував у трудових відносинах з вказаним суб'єктом підприємницької діяльності, доходу не отримував, що підтверджується копією його трудової книжки.

Окрім того, ОСОБА_2 зазначає, що позивачем, було пропущено строк позовної давності, посилаючись оскільки правові відносини між ним та відповідачем мали місце станом на 2004-2005 роки, відтак строк між попередньо вказаними обставинами та датою подання позовної заяви до суду першої інстанції становить понад 11 років.

Також вказує, що позивач не надав суду інформацію про те, що 25 грудня 2014 року ОСОБА_4 окружним адміністративним судом у адміністративній справі № 813/8001/14 за позовом ОСОБА_4 міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 563,65 грн., вже було винесено постанову, яка була прийнята в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, як і ухвала ОСОБА_4 апеляційного адміністративного суду у цій справі, від 18.05.2015 року. Вказані судові рішення були подані до моменту розгляду справи в суді першої інстанції, проте суд не надав їм належної оцінки.

На думку апелянта рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року є незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене без з'ясування усіх фактичних обставин справи, без дотримання принципу змагальності сторін та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року скасувати та постановити ухвалу, якою закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_4 міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, представника ОСОБА_4 міського центру зайнятості – ОСОБА_5 на її аперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04 серпня 2017 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 своєчасно не виконав обов»язки зареєстрованого безробітного та безпідставно продовжував отримувати допомогу по безробіттю з 21 вересня 2004 року по 06 серпня 2005 року в сумі 5233,65 гривень та незаконно отримував соціальну послугу в період навчання з 29 листопада 2004 року по 24 грудня 2004 року в сумі 229,75 гривень.

З таким висновком суду повністю погодитися не можна виходячи із наступних підстав.

Судом та матеріалами справи установлено, що ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного центру зайнятості м.Львова в пошуках роботи 12 серпня 2004року.

Статус безробітного ОСОБА_2 було надано 12 серпня 2004р. на підставі власноручно підписаної цією особою заяви. У цій заяві Відповідач підтвердив, що «...не є підприємцем, трудовою діяльністю не займається ...». Тобто, відповідач засвідчив факт про те, що він не перебуває у трудових відносинах, та доходу не отримує. За час перебування на обліку ОСОБА_2 отримував у центрі зайнятості матеріальне забезпечення - допомогу по безробіттю з 12 серпня 2004 року по 20 січня 2005 року в сумі 2 155,54 грн., одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності за період з 21 січня 2005 року по 06 серпня 2005 року в сумі 3 078,11 грн. та соціальні послуги.

Шевченківським районним центром зайнятості м.Львова відповідно до договору №515 від 29 листопада 2004 р. ОСОБА_2 направлено на підвищення кваліфікації, за спеціальністю, навчальною програмою Організація виробництва зі строком навчання з 29 листопада 2004р. по 24 грудня 2004р. з метою сприяння подальшому працевлаштуванню - організації підприємницької діяльності. Відповідно до корінця направлення на навчання №12705 від 29 листопада 2004 року ОСОБА_2 згідно наказу №110-5 від 29 листопада 2004 року зараховано до складу навчальної групи.

Згідно службової записки заступника начальника відділу організації профнавчання та самозайнятості ОСОБА_4 міського центру зайнятості від 04 вересня 2014 року вартість професійного навчання безробітного ОСОБА_2 за навчальною програмою «Менеджер малого бізнесу» на базі ОСОБА_4 національної академії ветеринарної медицини ім.. ОСОБА_6 в період з 29 листопада 2004 року по 24 грудня 2004 року становить 229,75 грн.

Після закінчення навчання в ОСОБА_4 національній академії ветеринарної медицин ім. С.З. Гжицького, ОСОБА_2В звернувся із заявою від 19 січня 2005 року про отримання одноразової допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності.

Згідно наказу Шевченківського районного центру зайнятості мЛьвова від 20 січня 2005 року ОСОБА_2 призначено виплату залишку допомоги з безробіття для започаткування підприємницької діяльності. Відповідно до наказу №НТ050125 від 25 січня 2005 року ОСОБА_2 виплачено одноразово допомогу по безробіттю з 21 січня 2005 року по 06 серпня 2005 року у сумі 3078,11 грн. для організації безробітним підприємницької діяльності.

В результаті не повідомлення ОСОБА_2 спеціалістів центру зайнятості про самостійне працевлаштування з 21 вересня 2004 року у ПП «Готель «БОГДАН» йому незаконно було виплачено матеріальне забезпечення за період з 21 вересня 2004 року по 06 серпня 2005 року в сумі 5 233,65 грн. та незаконне-отримав соціальну послугу - навчання в період з 29 листопада 2004 року по 24 грудня 2004 року, вартість якого становить 229,75 грн., оскільки належав до зайнятого населення.

У той же час, позивачем у квітні 2014 року, згідно акту №107 від 17.04.2014 року, встановлено, що ОСОБА_2 під час перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітний з 21 вересня 2004 року самостійно працевлаштувався на посаду директора готельної комплексу ПП «Готель «БОГДАН», згідно наказу №41-К від 21 вересня 2004 року та отримував дохід та підлягав зняттю з обліку з 21 вересня 2004 року.

У той же час, згідно статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

В суді першої інстанції ОСОБА_2 при поданні заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду від 29 грудня 2016 року просив застосувати позовну давність до даних правовідносин і з тих підстав просив відмовити у позові (а.с.46-51) і дана заява залишилася поза увагою суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення від 15 серпня 2017 року.

У той же час, пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У позовній заяві позивач зазначив, що про порушення відповідачем вимог чинного законодавства при призначенні допомоги по безробіттю, які мали місце у вересні 2004 року, він дізнався 17 квітня 2014 року, про що було складено акт №107, однак на переконання колегії суддів позивач мав можливість виявити дані порушення раніше (в межах строку позовної давності) але не зробив цього, що є підставою для відмови у позові за спливом позовної давності.

Даних обставин не врахував суду першої інстанції та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Підстав для закриття провадження по справі чи залишення позову без розгляду у зв»язку із наявністю ухвали ОСОБА_4 апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2015 року не має, оскільки, згідно зазначеної ухвали, позовна заява ОСОБА_4 міського центру зайнятості була залишена без розгляду за пропуском строку звернення до адміністративного суду (а.с.60-62).

З урахуванням вищезазначеного апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2017 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 міського центру зайнятості за спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст., 367, 368, 374, пп.1-3 ст.376, ст.ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року скасувати та прийняти постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_4 міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про повернення матеріального забезпечення та вартості соціальних послуг – відмовити за спливом позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_4 міського центру зайнятості на користь ОСОБА_2 – 1515 гривень судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 05 лютого 2018 року.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді Крайник Н.П.

ОСОБА_7