Рішення № 72039349, 24.01.2018, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/8610/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючої – судді Білінської Г.Б.

при секретарі Пірко Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, ДТГО «Львівська залізниця» до ОСОБА_1 селищної ради, ОСОБА_2, з участю третіх осіб відділу держземагенства у м. Львові про визнання незаконними та скасування рішення, державного акту на землю, -

установив:

08.11.2013року ДТГО «Львівська залізниця» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 селищної ради, ОСОБА_2, з участю третіх осіб відділу держземагенства у м. Львові , в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_1 селищної ради №521 від 20.10.2005року про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0461 га для ведення садівництва, скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 045154 від 10.05.2006, виданого ОСОБА_2 та державну реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 20.10.2006 рішенням сесії ОСОБА_1 селищної ради №521 «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок в смт. Брюховичі» затверджено технічну документацію для видачі державного акту на право власності на землю і безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0461 га для ведення садівництва по вул. Бічна Фруктова в смт. Брюховичі. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 045154, який зареєстрований 10.05.2006 за № 01:06:438:01002 кн.01-7.

Під час проведення ДТГО «Львівська залізниця» інвентаризації земель та виготовлення державних актів на право постійного користування землями залізничного транспорту встановлено, що на території смт. Брюховичі в смузі відведення залізниці на 7 км + 350 — 7 км 375 з правої сторони за ходом кілометрів при смузі відведення Залізниці 40 м від осі головної колії на відстані в 28-30 м знаходиться земельна ділянка ОСОБА_2, яка передана останній на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 селищної ради. Площа перетину земельної ділянки ОСОБА_2 із смугою відведення залізниці становить 0,0179 га.

У зв’язку із наведеним, рішення ОСОБА_1 селищної ради, яке оскражується суперечить чинному законодавству та порушує право ДТГО «Львівська залізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, а відтак є таким, що повинне бути визнаним незаконним.

В судовому засіданні прокурор Кадик О.Б., представник позивача позов підтримали, покликаючись на мотиви викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_1 селищної ради – ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали та заперечили проти задоволення позовних вимог, покликаючись на мотиви викладені у відзиві, який долучений до матеріалів справи.

В судове засідання третя особа не з‘явилась, хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи.

Заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.10.2006 рішенням сесії ОСОБА_1 селищної ради №521 «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок в смт. Брюховичі» затверджено технічну документацію для видачі державного акту на право власності на землю і безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0461 га для ведення садівництва по вул. Бічна Фруктова в смт. Брюховичі. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 045154, який зареєстрований 10.05.2006 за № 01:06:438:01002 кн.01-7.

Відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про транспорт» до земель залізничного транспорту належать землі надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме, землі, надані під залізничне полотно та його облаштування.

Крім цього, ст. 68 Земельного кодексу України визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням станціями та іншими будівлями. Вказані землі залізничного транспорту повинні утримуватися у і належному санітарному стані, що передбачено ст. 6 Закону України «Про і залізничний транспорт».

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Так, постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року визначено, що Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин (ст. 395 ЦК України), до таких відносин не застосовується зобов’язальний спосіб захисту. У зобов’язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв’язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред’явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

У відповідності до ч. 1 ст. 155 ЗК України, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду нема правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначено у ст. 11 ЦК України. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подання такого позову є прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі. У таких справах суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, рішення прийняте органом, який не мав на це законних повноважень; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю.

У постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року (справа № 6-78цс13, справа № 6-94ц13) зазначено, що суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Крім того, законодавством передбачено, що акт органу місцевого самоврядування може визнаватися недійсним лише у випадку, коли він порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою (ст. 155 ЗК України), а визнаватися незаконним та скасовуватися правовий акт органу влади чи місцевого самоврядування може лише за позовом власника майна у випадку невідповідності закону чи порушення прав власника (ст. 393 ЦК України).

За змістом ст.68 ЗК України, ст.11 Закону України «Про транспорт», ст.6 Закону України «Про залізничний транспорт» до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів залізничного транспорту.

Відповідно до норм законодавства, яке існувало при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення («Инструкция о нормах и порядке отвод» земель для железных дорог и использовании полосы отвода», яка Свержена 30.01.1963 Міністерством шляхів сполучення СРСР, «Положение о землях предоставленных транспорту», затверджене постановою народних комісарів СРСР від 07.02.1933 №50, «Об упорядочении земель для железных дорог», затверджене постановою Ради Міністрів СPCP від 27.01.1962 №83) вимоги щодо виготовлення отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п. п. 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (постанова Центрального виконавчого комітет) СРСР від 15.12.1928).

На даний момент на залізничному транспорті України скасовані норми відводу земель Строительные нормы отвода земель для железных дорог. СН 468-74. і діючими є норми: ДСТУ-Н.Б.В.2.3-27:2011 Споруди транспорту. Залізниці. Визначення ширини смуги відведення та Державні будівельні норми України. Споруди транспорту. Залізниці колії 1520 мм. Норми проектування. ДБН В.2.3-019-2008.

Згідно з вимогами пункту 2.11.1 Інструкції по устрою та утриманню колії залізниць України. ЦП-0269., розмір земельних ділянок, необхідних для забезпечення роботи залізничного транспорту, обґрунтовується чинними нормативами будівництва та утримання залізниць і погоджується з місцевими органами влади та самоврядування.

Згідно з вимогами пункту 6.14 Державні будівельні норми України. Планування і забудова сільських поселень. ДБН Б.2.4-1-94, «Залізничні колії, в залежності від їх значення, слід розподіляти на 3 категорії: I - магістралі; II - колії для міжрайонних вантажних і пасажирських перевозок; III - колії місцевого значення.»

Згідно з вимогами пункту 6.14 ДБН Б.2.4-1-94, «Смуги відводу залізничних колій повинні бути: для І категорії 25 м, для II і III категорії 21 м, для під'їзних шляхів 12 м.

Якщо залізнична колія проходить по насипу або у виїмці заввишки (глибиною) до 12м, ширину смуги відводу збільшують на 1,5Н з кожного боку, де Н- висота насипу або глибина виїмки. В межах населеного пункту ширина смуги відводу може бути зменшена до 20 м. Санітарно-захисну зону до житлової забудови треба приймати згідно з ДБН 360-92*».

Згідно вимог пункту 5.30 ДСТУ - Н Б В.2.3-27:2011 у разі розташування у смузі в відведення одноповерхових будівель II ступеня вогнестійкості при визначенні ширини смуги відведення слід враховувати, що відстані цих об'єктів від крайньої залізничної колії визначають відповідно до СНиП ІІ-89. Відповідно вимогами пункту 3.32 СНиП 11-89-80. Генеральные планы промышленных предприятий, ця відстань має бути не менше 9 м.

Мінімальна ширина смути відведення для земляного полотна на перегонах (за відсутності резервів, кавальєрів, укріпних споруджень, лісових насаджень і пристроїв снігозатримання) повинна бути 19 м. від осі головної лінії, згідно вимог пункту 5.2. ДСТУ-Н.Б.В.2.3.-27:2011.

Згідно «Плану смуги відведення земель лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці», розробленого Дорпроектом в 1962 році, ширина смуги відведення становить від 40 м. В той час ділянка ОСОБА_2 починається на відстані 28 м від осі колії.

Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07 щодо визнання приватизаційних договорів недійсними на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовував рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року “Стретч проти Сполученого Королівства” та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

У самому ж рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» зазначено, що визнання недійсним договору згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим.

У правовому висновку Верховного Суду України, зробленому в постанові від 18 вересня 2013 року зазначено таке: основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 р. у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 р. – «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 р. – «Федоренко проти України». Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання фундаментальних прав окремої особи. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.

У зазначеному вище рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. №44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже, визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 26 березня 2013 року у справі «Рисовський проти України», Європейський Суд зокрема зазначив, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII).

Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Отже, позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа - суб'єкт приватного права, - не може відповідати за помилки державних органів (чи органів місцевого самоврядування) при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладанні цих договорів припустилися помилки.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес АД» проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, у разі вилучення частини спірної земельної ділянки в останнього власника – відповідача ОСОБА_2 буде порушено визначальний принцип пропорційності, який передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Однозначно, що при можливому вилученні частини земельної ділянки, необхідний баланс не буде дотриманий, а відповідач понесе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому мета позивача – вилучення частини земельної ділянки, однак яким чином ПАТ «Українська залізниця» може розпорядитися такою ділянкою в інтересах самої залізниці представником не доведено.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 84, 89, 314 ЦПК України, суд, -

вирішив:

у задоволені позову заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, ДТГО «Львівська залізниця» до ОСОБА_1 селищної ради, ОСОБА_2, з участю третіх осіб відділу держземагенства у м. Львові про визнання незаконними та скасування п.1.4 рішення ОСОБА_1 селищної ради №521 від 20.10.2005року «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянов в смт. Брюховичі» про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0360га для ведення садівництва на вул. Бічна Фруктова в смт. Брюховичі, про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №045154 від 10.05.2006року, виданого ОСОБА_2 та державну реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області протягом тридцять днів з дня проголошення рішення.

Суддя ОСОБА_4