Постанова № 72038469, 01.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 0810/386/2012Головуючий у 1-й інстанції Сакоян Д.І.Пр. № 22-ц/778/849/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

за участі секретаря Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_2 (далі – Банк) на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 16 листопада 2017 року про залишення без задоволення заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про поновлення строку на пред’явлення виконавчих документів до виконання

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Банк звернувся до суду із вищезазначеною заявою про поновлення строку на пред’явлення виконавчих документів до виконання.

В обґрунтування своєї заяви Банк зазначав, що рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25.06.2012 р. у справі № 0810/386/2012, провадження № 2/0810/582/2012 задоволено позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Про наявність цього рішення Банку стало відомо лише 03.01.2014 р., коли Банком було проведено ревізію по справам, з ЄДРСР встановлено, що суд не направив його копію Банку. Рішення та виконавчі листи були отримані Банком 23.01.2014 року через пошту вже з простроченим строком для виконання виконавчих документів. 18.03.2014 р. Запорізьким районним судом Запорізької області була постановлена ухвала про поновлення пропущеного строку пред’явлення виконавчих документів до виконання. 09.09.2014 року Банк направив запит до суду з проханням видати копію ухвали суду. Однак, судом знову було порушено ч. 3 ст. 222 ЦПК України та не направлено копію ухвали суду Банку. Суд направив копію ухвали від 18.03.2014 р. лише 15.03.2017 року, яку заявник отримав 31.03.2017 року. Отримавши ухвалу у березні 2017 року, Банк позбавлений можливості направити ці листи до виконання. Строк пред’явлення виконавчих листів до виконання минув з вини суду. Оскільки на теперішній час рішення суду не виконано, заборгованість не погашена, у зв’язку із простроченням виконавчих листів Банк не може виконати рішення суду.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 12 липня 2017 року (т.с. 3 а.с. 36) вищезазначену заяву Банку було задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2017 року (т.с. 3 а.с.65-66) вищезазначену ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасовано з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 16 листопада 2017 року (т.с. 3 а.с. 94-98) при новому розгляді питання вищезазначену заяву Банку залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановлені, Банк у своїй апеляційній скарзі (т.с. 3 а.с. 117-120) просив ухвалу суду першої інстанції скасувати постановити нову ухвалу, якою задовольнити вищезазначену заяву Банку у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною скаргою відкрито (т.с. 3 а.с. 128), справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 3 а.с. 131).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу скаржника (т.с. 3 а.с. 137-141).

У судове засідання 01 лютого 2018 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (т.с. 3 а.с. 134-136) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з’явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Встановлено, що апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 22 грудня 2017 року (ухвала апеляційного суду т.с. 3 а.с. 128).

В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року ухвалив, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника Банку (стягувача) за довіреністю (а.с. 144) ОСОБА_5 та представника боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договорами – адвоката (а.с. 145-148) ОСОБА_6

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, у тому числі:

- представника Банку, який у тому числі на запитання апеляційного суду зазначав, що юрист Банку, який подавав свого часу у лютому 2014 року першу заяву про поновлення пропущеного строку на пред’явлення до виконання виконавчого документу у цій справі, - ОСОБА_7 звільнилась десь у 2016 році; будь-яка перевірка Банком з приводу відсутності контролю та несвоєчасного отримання відповідальними працівниками Банку копії ухвали суду першої інстанції ще від 18 березня 2014 року, якою вперше було поновлено Банку пропущений строк для пред’явлення виконавчих листів у цій справі на виконання рішення суду 2012 року та пред’явлення виконавчих листів до виконання, не проводилась; будь-які працівники Банку у зв’язку із цим до відповідальності не притягались, докази останнього відсутні, у квітні 2017 році Банк повторно звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку на пред’явлення до виконання виконавчого документу у цій справі; дійсно, випадки повторного поновлення судом пропущеного строку на пред’явлення до виконання виконавчого документу ст. 371 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, не були передбачені, але ж рішення суду 2012 року досі не виконано, Банк кошти, стягнуті з ОСОБА_4 за рішенням суду, не отримав,

- представника боржників, яка у тому числі зазначала, що Банк зловживає своїми цивільними процесуальними права у цій справі, поважні причини для поновлення Банку строку для пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі відсутні, крім того, повторне поновлення пропущеного строку на пред’явлення до виконання виконавчих документів у цій справі взагалі не передбачено ЦПК України,

перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судовими рішеннями є ухвали.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, залишаючи вищезазначену заяву Банку без задоволення у цій справі, керувався ст. ст. 11, 60, 208-210, 212, 371 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із того, що будь-які поважні причини для поновлення Банку пропущеного повторно строку для пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі з метою виконання рішення суду 2012 року за заявою Банку від 2017 року відсутні; крім того, повторне звернення з питанням поновлення строку на пред’явлення виконавчих документів до виконання ЦПК України не передбачено, а в діях Банку вбачаються ознаки зловживання своїми цивільними процесуальними правами та обов’язками.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а ухвалу суду першої інстанції - такою, що постановлена з додержанням вимог закону, є правильною та законною.

При перевірці законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час постановлення оскаржуємої ухвали судом першої інстанції у цій справі (16 листопада 2017 року).

Так, суд першої інстанції при вирішенні питання правильно виходив з наступного.

У провадженні Запорізького районного суду Запорізької області знаходилась цивільна справа за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 0810/386/2012).

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25 червня 2012 року (т.с. 1 а.с. 81) позов Банку у цій справі було задоволено у повному обсязі, стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 51637,74 грн. та судовий збір 516,37 грн.

Представник Банку не був присутній у судовому засіданні 25 червня 2012 року , в якому було ухвалено вищезазначене рішення суду.

Оскільки, ОСОБА_8 скористався своїм цивільним процесуальним правом та у своєму позові за підписом представника Банку – ОСОБА_8 ще від 16.12.2011 року у цій справі просив суд першої інстанції розглядати дану справу за відсутності представника Банку, проти заочного розгляду цієї справи не заперечував (т.с. 1 а.с. 4).

На виконання вимог ст. 222 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд першої інстанції надсилав Банку копію вищезазначеного заочного рішення для відома (супроводжувальний лист т.с. 1 а.с. 82).

У подальшому ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 17 вересня 2012 року (т.с. 1 а.с. 95) було відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_4 у перегляді вищезазначеного заочного рішення суду у цій справі.

Представник Банку знов не був присутній у судовому засіданні 17 вересня 2012 року у цій справі.

Проте, судом першої інстанції було правильно встановлено, що Банк отримав судову повістку суду першої інстанції на цю дату (а.с. 92).

На виконання вимог ст. 222 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд першої інстанції надсилав Банку копію вищезазначеної ухвали для відома (супроводжувальний лист т.с. 1 а.с.96).

Однак матеріали справи дійсно не містять доказів того, що Банк отримував копії вищезазначених заочного рішення суду від 25 червня 2012 року та ухвали від 17 вересня 2012 року.

03 січня 2014 року представник Банку – ОСОБА_7 поштою вперше звернувся до суду першої інстанції із заявою про видачу йому копії вищезазначеного заочного рішення суду та виконавчих листів (т.с. 1 а.с. 97-99).

Суд першої інстанції надіслав Банку на виконання вищезазначеної заяви копію рішення суду та 2 виконавчих листи (супроводжувальний лист т.с. 1 а.с.100).

Матеріали справи знов дійсно не містять доказів того, що Банк отримав копію вищезазначених заочного рішення суду та 2 виконавчих листи.

Проте, Банком визнавався факт отримання останніх 29 січня 2014 року у першій заяві від 17 лютого 2014 року представника Банку - ОСОБА_7 про поновлення пропущеного строку для пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі (т.с. 2 а.с. 1, вх. № від 28 лютого 2014 року), в якій остання просила надсилати копію ухвали суду за результатами розгляду цієї заяви Банку за відповідною адресою, не бажав приймати участь при розгляді цієї заяви судом першої інстанції.

Заява мотивована тим, що 29.01.2014 року на заяву Банку було отримано копію рішення та виконавчих листів з вже простроченим строком пред’явлення їх до виконання. Строк було пропущено з поважних причин, оскільки рішення було постановлено без участі представника позивача, а копію рішення представник не отримував.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 18 березня 2014 року (т.с. 2 а.с. 7) заяву Банку задоволено, Банку поновлено строк пред’явлення до виконання вищезазначених виконавчих листів у цій справі.

На виконання вимог ст. 222 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд першої інстанції надсилав Банку копію вищезазначеної ухвали від 18 березня 2014 року для відома (супроводжувальний лист т.с. 2 а.с.8).

Матеріали справи знов дійсно не містять доказів того, що Банк отримав копію вищезазначеної ухвали від 18 березня 2014 року.

Однак, Банком факт отримання цієї копії цієї ухвали не спростований у цій справі.

Так, у своїй заяві від 09 вересня 2014 року на адресу суду першої інстанції представник Банку – ОСОБА_7 (т.с. 2 а.с. 9-11, вх. № від 16.09.2014 року) зазначала, що Банку відоме про те, що судом першої інстанції 18 березня 2014 року було постановлено ухвалу, якою задоволено заяву Банк про поновлення строку на пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі, але вона просила суд першої інстанції видати їй дві копії вищезазначеної ухвали суду першої інстанції від 18 березня 2014 року для кожного із виконавчих листів окремо.

Матеріали цієї справи не містять даних про направлення судом першої інстанції у цій справі Банку саме 2-х копій ухвали суду першої інстанції від 18 березня 2014 року.

Однак, цей факт Банком також не спростований належними допустимими доказами у цій справі (результати службової перевірки тощо).

У березні 2017 року, тобто майже через 2.5 роки, інший представник Банку – ОСОБА_9 знов звернувся до суду першої інстанції із заявою із заявою від 10.03.2017 року, в якій чомусь просив повідомити його про стан розгляду заяви Банку про поновлення строку на пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі та надіслати копію ухвали.

Судом першої інстанції було надана відповідь на вищезазначене звернення представника Банку та повторно надіслана Банку копія вищезазначеної ухвали суду першої інстанції від 18 березня 2014 року (т.с. 2 а.с. 15), яку Банк отримав 03 квітня 2014 року (поштове повідомлення т.с. 2 а.с. 16).

І лише у червні 2017 року Банк в особі представника ОСОБА_5Р.о поштою (т.с. 3 а.с. 13) подав суду першої інстанції повторну заяву від 11 квітня 2017 року (т.с. 3 а.с. 1-4), в якій повторно просив поновити пропущений строк для пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі, посилаючись на проведення ревізії у Банку 03 .01.2014 року, отримання інформації із ЄДРСР та порушення судом першої інстанції вимог ст. 222 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, а також рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 113 від 05.06.2015 року «Про початок процедури ліквідації Банку «Надра» та продовження останньої 28.04.2016 року до 04.06.2018 року.

Проте, обставини, викладені представником Банку ОСОБА_5 у вищезазначеній заяві в обґрунтування поважності причин для повторного поновлення Банку строку для пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі частково спростовуються вищезазначеними матеріалами цієї справи, що були досліджені судом першої інстанції, частково - свідчать про неналежне відношення працівників Банку, відповідальних за ведення цієї справи, до своїх обов’язків, а також зловживання Банком своїми цивільними процесуальними правами та обов’язками у цій справі.

Так, Банк не додав у матеріали цієї справи доказів того, що Банком проводилась будь-яка перевірка з приводу несвоєчасного контролю, отримання, втрати будь-якими представниками Банку будь-яких копій судових рішень суду першої інстанції у цій справі та виконавчих листів, що останні були притягнуті до відповідальності тощо, переклавши відповідальність за бездіяльність своїх представників виключно на суд першої інстанції у цій справі.

Однак, суд першої інстанції правильно вважав, що будь-які поважні причини для поновлення Банку пропущеного строку для пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі з метою виконання рішення суду 2012 року у цій справі саме за заявою Банку від 2017 року відсутні.

Хоча, в силу ст. 124 ч. 5 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 22 п. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час винесення судового рішення), виконавчі документи, зокрема по виконанню судових рішень, можуть бути пред’явлені до виконання протягом року. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень – з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,– з наступного дня після його постановлення.

Виконання судового рішення є обов’язком відповідача з часу набрання рішення законної сили.

Ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років.

За положенням п.п. 5-7 Розділу Перехідні положення Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

У відповідності до ст. 14 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для виконання. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 371 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Виконання судових рішень покладено законом на органи Державної виконавчої служби України, а порядок виконання визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Диспозицією ст. 371 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, визначено, що заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

При цьому ст. 27 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно закріпила, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Вирішення питання щодо поновлення строку на пред’явлення виконавчих документів до виконання перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими.

Поновлення строку на пред’явлення виконавчих документів до виконання можливе за наявності підстав для цього. Однією із таких підстав дійсно може бути, наприклад, неповідомлення судом про прийняте рішення у справі. Проте навіть, тоді можливість поновлення не є необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, реалізувати свої процесуальні права у тому обсязі та порядку, який визначається їх власним розсудом, однак обмежується цивільним процесуальним законодавчим регулюванням.

Поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий захист упродовж розумного строку. Відповідно, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи, в тому числі, поведінки сторін.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що виконавчі листи щодо стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Банку заборгованості за кредитним договором та судового збору (справа № 0810/386/2012) до органів Державної виконавчої служби стягувачем взагалі не пред’являлись до виконання як до постановлення ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 18.03.2014 р., так і після її постановлення, безпосередньо разом з нею.

При цьому, судом першої інстанції не встановлено обставин, які б перешкоджали б представнику Банку у вчасному зверненні до органів Державної виконавчої служби з виконавчими листами.

Також судом першої інстанції правильно не встановлено обставин, які б перешкоджали б представнику Банку отримати ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 18.03.2014 року.

При вищевикладених обставинах, судом першої інстанції було правильно встановлено, що Банк просто з вересня 2014 року і до березня 2017 року не цікавився результатом розгляду питання, яке підлягає розгляду протягом десяти днів.

Також суд першої інстанції правильно вважав, що звертаючись до суду з питанням повторного поновлення строку для пред’явлення виконавчих документів до виконання з посиланням на ненадіслання судом першої інстанції ухвали від 18.03.2014 р., Банк не надав суду у матеріали цієї справи жодних доказів, які б вказували на те, що останнім вживались принаймні які-небудь заходи у період з вересня 2014 року і до березня 2017 року, тобто майже понад 2,5 роки, спрямовані на отримання інформації про стан ініційованого ним судового провадження, про прийняті рішення, що порушує принцип юридичної визначеності.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звернення з питанням про повторне поновлення строку на пред’явлення до виконання виконавчих документів ЦПК України не передбачено, а в діях Банку при вищевикладених обставинах маються ознаки зловживання своїми цивільними процесуальними правами та обов’язками.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно відмовив Банку у задоволенні його вищезазначеної заяви у цій справі про повторне поновлення строку для пред’явлення до виконання виконавчих листів у цій справі.

Доводи апеляційної скарги Банку не спростовують фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції на час постановлення оскаржуємої ухвали у цій справі, є безпідставними, не ґрунтуються на процесуальному законі (чинному на час постановлення оскаржуємої ухвали судом першої інстанції) та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ЦПК України.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги Банку.

Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, Банком апеляційному суду не надані.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банка, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановлена з додержанням вимог ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни.

Крім того, у разі відмови Банку у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов’язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору (а.с. 126), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст. 371 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, ст.ст. 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 16 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 06 лютого 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_10ОСОБА_11