Рішення № 72038394, 31.01.2018, Михайлівський районний суд Запорізької області

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 321/1204/17

Провадження № 2/321/16/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 смт Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кравченко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Цаплі Г.В. ,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбянової Людмили Миколаївни, третя особа -ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання права спільної часткової власності на житловий будинок та визнання договору дарування житлового будинку недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому заначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року її батько ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_8 після реєстрації шлюбу подружжя придбало будинок в спільну сумісну власність будинок № АДРЕСА_1, який був оформлений на чоловіка ОСОБА_7 Після придбання в спільну сумісну власність будинку всі члени родини були зареєстровані в цьому будинку. ІНФОРМАЦІЯ_2 року у подружжя народилася дочка - позивач ОСОБА_9, яка також була зареєстрована в даному будинку. ІНФОРМАЦІЯ_3 року мати позивача - ОСОБА_10 померла та відкрилась спадщина. 19 січня 1999 року батько позивача - ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_7 помер та відкрилась спадщина. Після поховання батька, позивач ОСОБА_5 дізналася, що 16 липня 2003 року її батько та відповідач по справі ОСОБА_3 уклали договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбяновою Л.М. Позивачка вважає, що дане домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до положень ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (ред. 1969 р.) та Закону України «Про власність » від 07 лютого 1991 року та у зв'язку з цим після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року її матері ОСОБА_3 відкрилася спадщина, в тому числі і на частку в спільній сумісній власності на будинок АДРЕСА_1. Відповідно до положень ст.ст. 529,535,548,549 ЦК України позивачка ОСОБА_5, будучи неповнолітньою донькою (14 років 4 місяці 6днів) на день смерті матері, будучи зареєстрованою за однією адресою із матір'ю на день її смерті і по теперішній час мала обов'язкову частку в спадщині матері, в тому числі в частині будинку АДРЕСА_1 Запорізької області, оскільки фактично прийняла цю обов'язкову частку в спадщині, вступивши в її управління та володіння. Дана обов'язкова частка в спадщині матері ОСОБА_5 не була оформлена належним чином через неповнолітній вік. Також позивачка вважає, що другий відповідач приватний нотаріус Ворожбянова Л.М. не перевірила зазначені обставини, відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року №18/5, Закону України «Про нотаріат». Також позивачка вважає, що нею не пропущено строк звернення до суду, оскільки відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Нею було отримано копію оспорюваного договору в межах розгляду іншої цивільної справи № 321/494/17, яка знаходиться на розгляді Михайлівського районного суду Запорізької області. У зв'язку з вищевикладеним просить визнати договір дарування житлового будинку № АДРЕСА_1 Запорізької області від 16 липня 2003 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбяновою Л.М., зареєстрований в реєстрі за №1647- недійсним з моменту його вчинення, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 понесені судові витрати відповідно до ст. 79 ЦПК України. Надалі позивач позовні вимоги уточнила прохала визнати за нею право спільної часткової власності на ? частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після матері ОСОБА_10 та визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 16 липня 2003 року недійсним, стягнути на користь позивача судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав уточнену позовну заяву, прохав її задовольнити в повному обсязі.

Позивач, присутній в судовому засіданні підтримала представника та прохала позов задовольнити. Пояснила, що вона дізналася про даний договір дарування після смерті батька у 2016 році. На кого був оформлений будинок їй невідомо, на кого був оформлений автомобіль їй не відомо. Пояснила, що будинок по АДРЕСА_1 був спільною власністю батьків, пояснила, що вона зареєстрована за даною адресою з повноліття та теперішнього часу. Проживала вона за даною адресою з народження, в 2000 році одружилася. У 2006 році вона повернулася додому і проживала за адресою реєстрації до 2010 року. Після 2010 року проживає в с. Кам'яне Вільнянського району Запорізької області. Заперечувала свою обізнаність про наявність договору дарування від 2003 року, зазначивши, що їй ніхто про це не повідомляв.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначила, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, також зазначила, що позивач за оформленням спадщини не зверталася. Вважає, що враховуючи відповідь з нотаріального архіву, до спадкового майна за померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_10 спірний будинок не належав, а належав він на праві особистої власності, згідно виданого свідоцтва ОСОБА_7, за зазначених підстав вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні уточнений позов не визнала, пояснила, що позивачу було відомо про договір дарування ще в 2003 році, що підтверджено свідками в судовому засіданні, а тому їй слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

Відповідач Ворожбянова Л.М. в судове засідання не з'явилася, надала пояснення в яких зазначила, що уточнений позов не підлягає задоволенню, оскільки необхідність отримання інформації щодо наявності малолітніх, неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб зумовлена вимогами частини четвертої ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей» від 02 червня 2005 року. Отже порушень при посвідченні 16 липня 2003 року оскаржуваного договору дарування не допущено.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з'явився, надали суду пояснення до уточненого позову, в якому просили відмовити в позові. Пояснили, що 06.04.2007 року між відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя від 09 жовтня 2007 року. Згідно витягу з відомостей з державного реєстру іпотек від 19.01.2018 року житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 Михайлівського району Запорізької області, власником якого є іпотекодавець ОСОБА_3, є заставним майном згідно договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах верховенства права, відповідно до Конституції, Законів України та ін. відповідно до ст.12 цього Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним процесуальним Кодексом.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом ради депутатів 20 червня 1974 року будинок № АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 на праві особистої власності. Свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету від 30 травня 1974 року (а.с.9). Згідно витягу № 00018685113 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 14 вересня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було укладено шлюб ІНФОРМАЦІЯ_1 року, актовий запис № 72 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області (а.с.8). Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та є дитиною ОСОБА_7 та ОСОБА_10 НОМЕР_3 (а.с.10). У зв'язку з укладенням шлюбу позивачкою змінено прізвище на Момот відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_4 (а.с.11), яке також було змінено на ОСОБА_5 згідно свідоцтва про шлюб від 24 червня 2011 року за актовим записом №03 Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (а.с.12). ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року у віці 43 роки згідно свідоцтва про смерть № НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Михайлівської райдержадміністрації Запорізької області (а.с.14). Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2, батько позивачки уклав шлюб вдруге 19 січня 1999 року з ОСОБА_3 (а.с.15). ІНФОРМАЦІЯ_4 року батько позивачки ОСОБА_7 помер, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 Михайлівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (а.с.16).

Згідно договору дарування житлового будинку від 16 липня 2003 року ВАМ № 854933 ОСОБА_7 подарував ОСОБА_3 будинок, який належить дарувателю відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Михайлівською селищною радою Михайлівського району Запорізької області 20 червня 1974 року, зареєстрованого в Мелітопольському міжміському бюро технічної інвентарізації Запорізької області 20 червня 1974 року і записано в реєстровій книзі №7 за реєстром №2511, реєстраційний номер 1724283. В даному договорі даруватель стверджує, що прав щодо житла у третіх осіб як в межах так і за межами України немає (а.с.17).

Також в матеріалах справи міститься витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень № 11333643 від 22.10.2013 року, відповідно до якого на спірне домоволодіння накладено арешт за постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Михайлівського районного управління юстиції Запорізької області про арешт майна боржника ОСОБА_3 та заборону на його відчуження (а.с.18).

Згідно копії справи № р-2511, наданою КП «Михайлівське районне архітектурно-планувальне та техінвентарізаційне бюро» ОСОБА_7 надано висновок про можливість оформлення права власності на будинок (домоволодіння) по АДРЕСА_1 від 16 травня 1974 року по закінченню будування (а.с.84) на підставі висновку про завершення будівництва ОСОБА_7 Відповідно копії свідоцтва на забудову садиби забудовнику видано земельну ділянку з земель колгоспу «Червоний партизан» на підставі рішення загальних зборів колгоспників протокол № 11 від 1 серпня 1973 року (довідка колгоспу від 31 серпня 1063 року) (а.с.85 об.) в положенні про свідоцтво вказано, що дане свідоцтво є документом, що підтверджує право особистої власності на будівлю. Також, рішенням № 139 від 29 травня 2003 року оформлено самовільне будівництво за ОСОБА_7 по праву приватної власності, а саме прибудову до житлового приміщення розмірами 4,95м*3,0м, підвал, розміром 4,0м*4,0м, водопровід довжиною 16 м, огорожу 25 м (а.с.93), складено нові техінвентарізаційні документи та зроблено витяг (а.с.94). Згідно заказу від 27.09.2006 року (а.с.99) та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно 27.09.2006 року переоформлено право власності з ОСОБА_7 на ОСОБА_3 згідно договору дарування №1647 від 16.07.2003 року будинку № 17а по АДРЕСА_1, Запорізької області. За заявкою від 27.09.2006 року ОСОБА_3 прохала провести техінвентарізацію для оформлення кредиту (а.с.103).

Відповідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайного або майнового права та інтересу способами, встановленими частиною другою цієї статті.

Правовідносини щодо яких розглядається справа виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України та підлягають розгляду за чинним на той час законодавством, а саме Цивільним кодексом УРСР 1963 року. Як роз'яснено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Згідно з пунктами 4,5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

За загальними положеннями про спадкування за ЦК УРСР 1963 року, зокрема згідно ст.524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно з ст.392 ЦК України, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач визначає будинок, щодо якого складено договір дарування, як спільну сумісну власність її батьків - ОСОБА_7 та ОСОБА_10, яким належить по ? частці та відповідно до цієї обставини наполягає на факті відкриття спадщини після померлої ОСОБА_10 у вигляді ? частки будинку, посилаючись на ст. 22 ЦК УРСР в якій зазначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

На час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Пунктом 5 ч.1 ст.555 ЦК України було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або за заповітом.

Відповідно до п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини. Такі заяви спадкоємців мають бути викладені у письмовій формі і подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців на заяві має бути засвідчена у відповідності до правил, викладених у пункті 207 цієї Інструкції.

Спадкоємець, якому за рішенням суду встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, повинен у межах установленого судом строку прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідної заяви.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року та інших нормативно-правових актів.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано суду відомостей щодо зверненням до нотаріальної контори за оформленням права на спадщину саме щодо домоволодіння по АДРЕСА_1

Отже, відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо визначення спадкоємців спростовує в даному випадку наявність спору.

Натомість судом встановлено, що згідно відповіді № 2510/01-21 від 20.10.2017 року Запорізького обласного державного нотаріального архіву ОСОБА_7 та ОСОБА_9 подано заяви на видачу свідоцтва про право на спадщину 01.10.1997 року. 01.10.1997 року заявники отримали свідоцтва на спадкове майно після померлої ОСОБА_10 яке складається з ? автомобіля марки М 214, випуску 1985 року в рівних частках кожному.

Також, згідно справи № 344 «Свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя» спільним майном подружжя , набутому під час шлюбу є автомобіль марки М 412, випуску 1985 року, державний номерний знак НОМЕР_6. (а.с.112 об).

Відповідно до Листа ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 якщо спадкодавець помер до 01.01.2004 року, то спори щодо прийняття спадщини можуть полягати у встановлені факту прийняття спадщини або подовження строку, відповідно до положень ст.550 ЦК УРСР.

Відповідно до положень ч.1 ст.48 ЦК УРСР , недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Положення даної статті не може бути застосоване до спірних правовідносин, оскільки на момент укладення угоди, а саме договору дарування будинку 16 липня 2003 року, позивачка ОСОБА_5 була повнолітньою особою.

Відповідно ст.524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Згідно ст.534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно положень ст.535 ЦК УРСР 1963 року неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Згідно визначеного, положення ст.535 УК УРСР підлягає застосуванню за наявності заповіту, яким порушено права неповнолітньої дитини, як вбачається з наданої відповіді Запорізького обласного державного нотаріального архіву, спадщина в 1997 році після померлої ОСОБА_10 визначалася за законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку із відсутністю підстав визнання права спільної часткової власності в порядку спадкування, відповідно до обраного способу захисту.

Оскільки доводи позивача щодо існування права на оспорюване майно, згідно заявлених підстав, не знайшли підтвердження, це є підставою для відмови у всіх позовних вимогах, враховуючи, що інші вимоги базуються на наявності у позивача цього права та є похідними.

Стосовно застосування пропуску позовної давності відповідно до поданої заяви представника відповідача ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_11, пояснила, що є рідною сестрою покійного ОСОБА_7 та рідною тіткою позивача ОСОБА_5, стосунки в них нормальні, неприязних відносин немає. Також зазначила, що позивачка була обізнана про дарування будинку батьком в 2003 році, оскільки вони з ОСОБА_5 про це розмовляли і свідок зауважувала їй про те, що будинок батько подарував та запропонувала їй будинок своїх батьків. На що позивач пояснила, що обізнана про те, що дім батько подарував, але від запропонованого будинку відмовилася. Також свідок пояснила, що в 2007 році спірний будинок був предметом іпотечного договору, як власність ОСОБА_3 на прохання рідного брата ОСОБА_5 - ОСОБА_11, про що позивачці також було відомо, оскільки саме в неї свідок питала щодо виплати кредиту братом, на що позивач відповідала, що у ОСОБА_11 не було грошей, що він згодом сплатить за кредитом, але тієї банківської установи вже немає. Також свідок пояснила, що позивачка на момент смерті матері була неповнолітньою, проживала в даному будинку до 2000 року до одруження, після чого перейшла жити до чоловіка.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона є рідною тіткою померлого ОСОБА_7, стосунки з позивачем та відповідачем нормальні. Зазначила, що зустріла ОСОБА_7, коли ті йшли від нотаріуса Ворожбянової після оформлення дарування будинку, пояснила, що позивачці було відомо про дарування будинку давно, оскільки племінник не приховував факт дарування другій дружині будинку та при всіх родичах на празнику про це повідомив, але в той момент ОСОБА_5 не було. Також пояснила, що особисто розмовляла з ОСОБА_5 про те, що батько хату подарував, в хаті свекрів у неї частки немає, а є троє дітей та запропонувала будинок брата, оскільки його дружина померла та він мешкає зі свідком. ОСОБА_5 відмовилася від будинку та відповіла, що буде мешкати разом із чоловіком. Також пояснила, що спірний будинок ОСОБА_7 будував для сім'ї і сім'я жила з ним в цьому будинку.

Судом дані свідченням не можуть бути взяті до уваги, як належний доказ обізнаності позивача про вчинення правочину та застосування у зв'язку з цим строків позовної давності, оскільки з пояснень самої відповідачки, як обдарованої, вона ОСОБА_5 про складання оскаржуваного правочину не повідомляла, документів щодо оформлення даного правочину позивачці не показувала.

Суд вважає, що сприйняття особою повідомлень про існування договору дарування будинку, як належної та достовірної інформації від третіх осіб, залежить від особистих психологічних та виховних якостей людини та не є належним доказом обов'язкової обізнаності щодо факту реального вчинення оскаржуваного правочину та як керуюча необхідність до застосування заходів та обов'язкового вчинення будь-яких дій на отримання інформації щодо належності домоволодіння та обставин укладення оспорюваного правочину. Також слід зазначити, що в загальному доступі дана інформація не міститься.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що застосування строків позовної давності в даному випадку не підлягає застосуванню, а в задоволенні уточного позову слід відмовити за безпідставністю матеріально-правової вимоги, а не через пропущення позовної давності.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 83, 258, 259, 263, 265ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбянової Людмили Миколаївни, третя особа - ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання права спільної часткової власності на житловий будинок та визнання договору дарування житлового будинку недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Михайлівського районного суду

Запорізької області Н.О. Кравченко