Рішення № 72037485, 31.01.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 31.01.2018

Справа № 334/4459/17

Провадження № 2/334/860/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.

при секретарі Куліковій Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди. В позові зазначив, що він проходив військову службу у період з 12.10.1978 року по 27.09.1980 року, що підтверджується військовим квитком серії НО №358331. Під час проходження військової служби він отримав численні множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обох рук, лівої ноги (контузія головного мозгу-1980 р.).

Після проходження військової служби позивач отримав значні чисельні захворювання, які його турбують і на сьогоднішній день. Перебування на стаціонарному лікуванні призводило до нетривалого позитивного покращення, але в подальшому його стан здоров’я не покращувався, а з кожним роком, навпаки, погіршувався, що підтверджується, в тому числі, і рішенням МСЕК, яким позивачу встановлено 3 групу інвалідності.

Позивача постійно турбують головні болі, які підсилюються при фізичному навантаженні, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам’яті, зниження слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний озноб, дискомфорт в області серця, підвищений АТ, постійно відчуває тривогу, дратівлівість, біль у хребті та ногах.

Позивач просить стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 240 000,0 грн.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач у судове засідання не з’явився, в заяві просив розглянути справу без його участі на підставі існуючої практики.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про день і час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на території Афганістану в період з 12.10.1978 року по 27.09.1980 року, що підтверджується військовим квитком серії НО №358331 та довідкою №26/с від 04.05.2016 р.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ № 0679031 від 06.07.2016, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, при цьому зазначено, що поранення (контузія) та захворювання пов’язані з проходженням військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до копії витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №2354 від 27.05.2016 року) захворювання у ОСОБА_1: «поранення (контузія) та захворювання пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії».

Відповідно до копії висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро СМЕ від 24 травня 2016 року №1334/Ж відносно ОСОБА_1, описані рубці в проекції тіла правої брови, на тильній поверхні правої кисті, на тильній поверхні лівої кисті, на передній поверхні лівого стегна в нижній третині є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у зазначений строк, тобто у 1980 році.

З наявної в матеріалах справи копії виписки з акту огляду медико-соціальної експертизи серії АВ № 0679031 від 06.07.2016 вбачається, що ОСОБА_1, вперше встановлена 3 група інвалідності, причина інвалідності поранення, захворювання, пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.

Згідно з ч. 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов’язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб’єкта такої відповідальності.

Позивач, звертаючись із позовом про стягнення моральної шкоди, пов’язує її з отриманими ним захворюваннями внаслідок поранення під час виконання у 1980 році інтернаціонального обов’язку, при цьому посилається на положення ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як на підставу для задоволення позову. Але в даному випадку посилання позивача на Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є необґрунтованим, оскільки на час проходження військової служби у період з 12.10.1978 року по 27.09.1980 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Так, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Однак, відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

ОСОБА_1 не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще у 1980 році, про що є відмітка у військовому білеті.

Тому він підпадає під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Отже, спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я (1978-1980 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв’язку з ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 12.10.1978 року по 27.09.1980 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказаний висновок відповідає висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.11.2017 в аналогічній справі № 336/6349/16-ц.

Наявність шкоди не породжує безумовного обов’язку її компенсації, факт протиправних дій відповідача підлягає доказуванню, також доказуванню підлягає причинний зв’язок між шкодою і діями відповідача, проте, позивач не довів переконливими доказами підстав свого позову.

Керуючись ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Баруліна Т. Є.