Постанова № 72035371, 05.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №639/9557/14-ц Головуючий 1 інстанції: Срокіна І.І.

Провадження №22ц/790/137/18 Доповідач: Коваленко І.П.

Категорія: договірні

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року м.Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Коваленко І.П

суддів Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.

за участі секретаря Дмитренко А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2014 року (суддя Срокіна І.І.) по справі за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» вказував, що 26 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за умовами якого останній відкрив відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 23 300 доларів США терміном до 26 вересня 2014 року включно. Кредитні кошти були надані на купівлю автомобіля марки Skoda, модель Octavia Tour, 2007 року випуску, р.н. НОМЕР_1, який є заставою за кредитним договором. Крім того, на забезпечення виконання кредитного зобов’язання 26 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Зобов’язання за договором ОСОБА_1 належним чином не виконав, станом на 17 вересня 2014 року сума його заборгованості складає 54 843,72 доларів США та 59 669,30 грн.

У зв’язку з цим, ПАТ «Родовід Банк» просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 54 843,72 доларів США та 59 669,30 грн., а також 3 654 грн. сплаченого судового збору.

Відповідачі у судові засідання не з’являлися.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 листопада 2014 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 54 843,72 доларів США та 59 669,30 грн., а також суму сплаченого судового збору у розмірі по 1 827 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 25 квітня 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення із заявою про перегляд заочного рішення, заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк».

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість рішення, ухваленого з порушенням вимог матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі; вказує, що позивачем були пропущені строки позовної давності, як загальні, так і спеціальні щодо штрафів, пені; судом не враховано співмірності розміру штрафних санкцій із сумою заборгованості.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов задовольнити частково.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 26.09.2007 року ВАТ «Родовід Банк», що згідно з наказом тимчасового адміністратора від 05.06.2009 р. № 215, було перейменовано на ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 44/АЄ-007.07.2 та додаткову угоду (а.с. 6-12).

У відповідності до п.п. 1.1, 1.2 кредитного договору позивач відкрив відповідачу відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 23300 доларів США строком по 26.09.2014 року включно. Кредитні кошти надані на купівлю автомобіля марки Skoda, модель Octavia Tour, рік випуску 2007, згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу №АМЗкА 1100736 від 11.09.2007 року.

Забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором є застава автомобіля згідно з договором застави транспортного засобу № 44/АЄ-007.07.2, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 26.09.2007 року за реєстровим № 4921 (а.с. 13-16 ).

Згідно з п.п. 3.1, 3.2., 3.3 кредитного договору відповідач зобов'язався щомісячно до «10»-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати суму заборгованості за кредитом у сумі 277,38 долари США та сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитом щомісячно до « 10»-го числа (включно) кожного календарного місяця або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом.

Однак, в порушення умов кредитного договору відповідачем не виконане зобов'язання щодо сплати щомісячних платежів за кредитним договором.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Забезпеченням виконання зобов'язань позичальника перед позивачем, також, є порука ОСОБА_4, який відповідно до укладеного ним з позивачем договору поруки від 26.09.2007 р., в якості солідарного боржника зобов'язався відповідати у повному обсязі перед позивачем за повне та своєчасне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором (а.с. 17-19).

Згідно п.1.3, п.2.1. договору поруки, поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед позивачем в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник, а у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань за платежами, що передбачені кредитним договором, поручитель на підставі письмового повідомлення позивача не пізніше трьох робочих днів після одержання такого письмового повідомлення зобов'язався погасити за рахунок власних коштів на рахунок позивача в повному обсязі заборгованість позичальника за кредитним договором.

Невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором призвело до порушення ст.ст. 525, 526, 1048, 1054 ЦК України.

Згідно з п. 3.9. кредитного договору, за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу за кожний день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 1.5 кредитного договору від суми простроченого платежу.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Родовід Банк» зазначав, що станом на 17.09.2014 року, заборгованість відповідача ОСОБА_6 складає 54843,72 доларів США та 59669,30 грн. (а.с. 29-41).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представником позивача надані додаткові письмові пояснення з тексту яких вбачається, що загальна сума заборгованості в розмірі 54 843, 72 дол. США та 59 669, 30 грн., складається з: сума поточної заборгованості за кредитом - 309,00 дол. США; сума простроченої заборгованості за кредитом - 20 220, 40 дол. США; сума поточної заборгованості за процентами по кредиту - 92, 75 дол. США; сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту - 12 036,68 дол. США; загальна сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам - 19 211, 92 дол. США; сума 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам - 2 972, 97 дол. США = 54 843,72 дол. США та сума поточної заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 756,56 грн.; сума простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 31 990, 95 грн.; сума пені за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредиту -18 531,94 грн.; сума 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 2 866, 75 грн. ; сума інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 5 523,10 грн. = 59 669,30 грн.

Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Згідно з п. 5.2. кредитного договору у разі порушення позичальником умов цього договору банк має право вимагати дострокового повернення кредитів і сплати процентів за фактичний час користування кредитами та/або розірвання цього договору, а у разі невиконання позичальником цих вимог, звернути стягнення на предмет забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, а також нараховувати і стягувати пеню за несвоєчасне погашення кредиту.

Відповідно до п. 1.7. кредитного договору Позичальник відповідає перед Банком за зобов'язаннями, що виникнуть за цим Договором, всіма коштами, майном та іншим, що йому належать на праві власності, на які може бути звернено стягнення у відповідності з законодавством України.

Пунктом 3.2. договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед позивачем за зобов'язаннями, що випливають з цього договору майном та грошовими коштами, на які може бути звернено стягнення у відповідності з чинним законодавством України.

Згідно з ч.1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Позивач направив відповідачам листи-вимоги №№ 813,814 від 16.07.2010 р. та №№ 860, 861 від 26.07.2010 року про дострокове повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих процентів за користування кредитом (а.с. 20-23).

Станом на 17.09.2014 р. відповідачі вимогу позивача не виконали та не сплатили заборгованість за кредитним договором.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню: сума поточної заборгованості за кредитом - 309,00 дол. США; сума простроченої заборгованості за кредитом - 20 220, 40 дол. США; сума поточної заборгованості за процентами по кредиту - 92, 75 дол. США; сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту - 12 036,68 дол. США.

Що стосується стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам в сумі 19 211, 92 дол. США та суми 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам в розмірі 2 972, 97 дол. США, то колегія суддів вважає, що підстав для стягнення цих сум немає.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У зв’язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

Разом з тим, суд першої інстанції не перевірив порядок нарахування позивачем пені, яка обчислена ним у доларах (загальний розмір) , та не звернув уваги на положення ч. 3ст. 559 ЦК України, відповідно до якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто відповідальність за прострочення. При цьому у національній валюті пеня повинна обчислюватись за кожен день прострочення і переводитись у гривню на час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування пені, що значно впливає на кінцеву суму у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надати належним чином виконаний розрахунок заборгованості за пенею і наполягав на стягненні цих сум в іноземній валюті, в зв’язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Також судова колегія не може погодитися з висновком суду в частині щодо визначення грошової одиниці, в якій має бути стягнута 3% річних, з огляду на наступне.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

При цьому, стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті України - гривні.

Позивачем також не надано належним чином виконаний розрахунок заборгованості за 3% річних. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача наполягав на стягненні цих сум в іноземній валюті, оскільки договір укладений в іноземній валюті.

З огляду на вищенаведене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 756,56 грн.; суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 31 990, 95 грн.; суми пені за несвоєчасне погашення за платою за обслуговування кредиту -18 531,94 грн.; суми 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 2 866, 75 грн. ; сума інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 5 523,10 грн. = 59 669,30 грн. колегія суддів зазначає таке.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі (на купівлю автомобіля), особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно із ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно пп. 1.5.1 п. 1.5 Кредитного договору щомісячна плата за проведення розрахунків зі списання та зарахування коштів за позичковим рахунком для нарахування процентів (в подальшому «плата за проведення розрахунків») встановлюється в розмірі 0,25% від суми виданого кредиту.

Із зазначених умов Договору вбачається, що банком фактично включена умова щодо плати за обслуговування кредиту, зокрема, умова здійснити платіж за дії, які споживач здійснює на користь банку та дії, які банк здійснює на власну користь.

Оскільки положення пп. 1.5.1 п. 1.5 Кредитного договору щодо встановлення щомісячної плати в розмірі 0,25% від суми виданого кредиту є несправедливим згідно Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення плати за обслуговування кредиту; суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту, пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості з плати за обслуговування кредиту.

Доводи представника відповідача про застосування строків позовної давності колегією суддів не приймаються, оскільки за приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до вимог ст..141 ЦПК з відповідачів на корись позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Родовід Банк» підлягає стягненню судовий збір в сумі по 1827 гривень з кожного.

На підставі наведеного та керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 – задовольнити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 27 листопада 2014 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, 10.02.1975 р.н ідентифікаційний номер: НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства «Родовід Банк», адреса: м.Київ, вул.Північно-Сирецька 1-3, МФО 321712, код ЄДРПОУ 14349442, к/р 32008171201 в ТУ НБУ по Києву та Київській області, заборгованість за кредитним договором у розмірі 32858,83 доларів США, що складається з наступного:

-309 доларів США – сума поточної заборгованості за кредитом;

- 20220,40 доларів США - сума простроченої заборгованості за кредитом;

- 92,75 доларів США – сума поточної заборгованості за процентами по кредиту;

- 12036,68 доларів США – сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, 10.02.1975 р.н ідентифікаційний номер: НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 судовий збір по 1827 гривень з кожного.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05.02.2018 р..

Головуючий - І.П. Коваленко

Судді А.І. Овсяннікова

ОСОБА_8