Постанова № 72035178, 31.01.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Чернівці

Справа №716/1171/17-ц

Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Міцнея В.Ф., Лисака І.Н.

секретар Костюк Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, зняття заборони відчуження житлового будинку, за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_3, інтереси яких за договором про надання правової допомоги представляє ОСОБА_6, ОСОБА_2, інтереси якого за договором про надання правової допомоги представляє ОСОБА_7, та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року, (головуючий у 1-й інстанції Сірик І.С.),

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, зняття заборони відчуження житлового будинку.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 13 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 37400 доларів США з терміном повернення до 12.11.2027 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 13 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено

______________

Провадження 22ц/794/80/18 Категорія 19

іпотечний договір №CVZWGA00000087, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 79,30 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року визнано право власності за кожним з позивачів по 1/5 частки вказаного житлового будинку.

Вказували, що оскільки житловий будинок, що належить їм на праві спільної часткової власності, був переданий в іпотеку без письмової та нотаріально завіреної згоди співвласників, відповідно до вимог ст. 203 ЦК України є підстави для визнання договору іпотеки недійсним.

Згідно заяви про збільшення позовних вимог просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок від 24.07.1989 року, виданого виконкомом Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, згідно рішення Заставнівської районної ради № 83/5 від 05.05.1989 року на ім'я ОСОБА_4 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на житловий будинок по АДРЕСА_2

визнати недійсним договір іпотеки від 13 листопада 2007 року № CVZWGA00000087, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4;

зняти заборону відчуження житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за вищевказаною адресою.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки від 13 листопада 2007 року №CVZWGA00000087, укладений між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_4 в частині щодо надання 1/5 частки, яка належить ОСОБА_1, 1/5 частки, яка належить ОСОБА_2 та 1/5 частки, яка належить ОСОБА_3, відповідно до рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14.02.2017 року в іпотеку майнових прав на житловий будинок та господарські споруди, який знаходиться по АДРЕСА_3

Знято заборону відчуження житлового будинку та господарських споруд, які знаходяться по вул. АДРЕСА_4 в частині 1/5 частки, яка належить ОСОБА_1, 1/5 частки, яка належить ОСОБА_2 та 1/5 частки, яка належить ОСОБА_3, відповідно до рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14.02.2017 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_1, ОСОБА_3, інтереси яких за договором про надання правової допомоги представляє ОСОБА_6, ОСОБА_2, інтереси якого за договором про надання правової допомоги представляє ОСОБА_7, подали апеляційну скаргу, в якій вважають, що рішення є необґрунтоване та незаконне внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норми матеріального права.

Свої доводи мотивують тим, що оскаржуване свідоцтво про право власності від 24.07.1989 року суперечить змісту рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14.02.2017 року, яким визнано право власності за кожним на 1/5 частку у майні колгоспного двору. Отже, у відповідача ОСОБА_4 є право власності на 1/5 частки у спірному майні колгоспного двору, проте згідно запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідач є власником усього нерухомого майна.

Крім того, на час укладення договору іпотеки банку було відомо про всіх зареєстрованих осіб у спірному будинковолодінні, а також те, що даний будинок відноситься до категорії колгоспних дворів. Оскільки відповідно до вимог закону частки позивачів, відповідача та третьої особи не виділено в натурі і не зареєстровано право власності на них як на окремий об'єкт нерухомості, визнання договору іпотеки недійсним в частині є неможливим.

Просять скасувати рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» також подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати указане судове рішення та ухвалити нове про відмову у позові, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що позивачі не надали до суду доказів державної реєстрації на своє ім`я прав власності на житловий будинок, яке набули на підставі рішення суду, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Перехід права власності повністю чи частково на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи зберігає силу іпотеки для цієї особи, а тому правові підстави для визнання іпотеки недійсною у зв'язку з набуттям права власності на неї відсутні.

Судом також необґрунтовано відмовлено у застосуванні позовної давності до вимог позивачів, які дізналися про порушення свого права ще на момент укладення оспореного ними договору - 13.11.2007 року.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі як члени колгоспного двору та відповідно до рішення суду є власниками майна, переданого в іпотеку банку, згоди на укладення іпотечного договору не давали, а тому даний договір є недійсним у частині, яка їм належить.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення частково та ухвалення нового рішення у цій частині.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 37400 доларів США з терміном повернення до 12.11.2027 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 13 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір №CVZWGA00000087, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 79,30 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 право власності по 1/5 частки вказаного житлового будинку як членами колгоспного двору.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР ( у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За нормами ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно зі ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З урахуванням вищезазначених вимог закону колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору іпотеки.

Разом з тим, визнаючи його недійсним частково, судом не враховано вимоги ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» щодо можливості передачі частини об'єкта нерухомого майна в іпотеку лише після виділення її в натурі й реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Частки позивачів, відповідача та третьої особи не виділено в натурі і не зареєстровано права власності на них як на окремий об'єкт нерухомості, що виключає можливість визнання договору іпотеки недійсним у частині.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у частині визнання частково недійсним іпотечного договору, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову у цій частині.

Не підлягають до задоволення вимоги позивачів про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, з наступних підстав.

Судом установлено, що відповідно до договору іпотеки ОСОБА_4 як іпотекодавець передав в іпотеку житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1, який належить останньому на підставі свідоцтва про право приватної власності від 24.07.1989 року.

Вказане свідоцтво про право приватної власності видано на підставі рішення Заставнівської районної ради народних депутатів №83/5 від 05.05.1989 року виконавчим комітетом Товтрівської сільської ради Заставнівського району. Відповідно до свідоцтва за ОСОБА_4 зареєстрований на праві особистої приватної власності колгоспний двір, головою якого він являється, розташований по АДРЕСА_5 Свідоцтво записане в реєстрову книгу №1 стор. №209 за реєстровим №206 від 24.07.1989 року. Дана обставина підтверджена рішенням Заставнівського районного суду від 14.02.2017 року, що відповідно до ст. 61 ч 3 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Відповідно до п. 18 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.66 року затвердженої міністерством Комунального господарства Української РСР, чинної на момент видачі свідоцтва про право приватної власності, у разі будівництва будинку на колгоспній землі, розташованій у смузі міста або селища міського типу, виконком місцевої Ради депутатів трудящих, на підставі витягу з рішення загальних зборів колгоспників або довідки правління колгоспу про надання земельної ділянки для будівництва, дозволу виконкому на будівництво та акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію будинку, разом з затвердженням цього акту вирішує питання про оформлення права власності і видачу свідоцтва про це. В свідоцтві на право власності, яке видано колгоспному двору, вказується, що будинок належить колгоспному двору і зазначається голова цього двору.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод убачається, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб'єкта управління об'єктами державної власності, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 зареєстровано по 1/5 частки кожному з них право власності на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 22-24).

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 у цій частині є необґрунтованими, оскільки ними не доведено порушення своїх прав чи порушення закону при видачі свідоцтва.

Зазначене також спростовує доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивачі при зверненні до суду з позовом не надали доказів державної реєстрації на своє ім'я прав власності на житловий будинок, яке набули на підставі рішення суду.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи банку про відсутність обґрунтування щодо відмови у застосування вимог закону про позовну давність, про застосування якої просив представник апелянта, оскільки в суді першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності подано не було, матеріали справи не містять інших доказів подання відповідної заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивачів.

Також безпідставними є доводи апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивачами не було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності та не надано на підтвердження цього належних доказів. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність є диспозитивною, а не імперативною у застосуванні.

Не підлягають до задоволення вимоги позивачів про зняття заборони відчуження житлового будинку та господарських споруд.

Суд не може підміняти орган, приймаючи замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, а тому рішення суду в частині задоволення позову щодо зняття заборони відчуження житлового будинку та господарських споруд, які знаходяться по вул. АДРЕСА_4 підлягає скасуванню ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у вказаній частині.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3, інтереси яких за договором про надання правової допомоги представляє ОСОБА_6, ОСОБА_2, інтереси якого за договором про надання правової допомоги представляє ОСОБА_7, задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року в частині визнання частково недійсним іпотечного договору скасувати.

Визнати недійсним договір іпотеки від 13 листопада 2007 року №CVZWGA00000087, укладений між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2017 року в частині задоволення позову щодо зняття заборони відчуження житлового будинку та господарських споруд, які знаходяться по вул. АДРЕСА_4, скасувати.

У задоволенні позову в цій частині відмовити.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 5 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді: