Постанова № 72028439, 31.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/4019/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Джабурія О.В.,судді -Вербицької Н.В.при секретарі -Величко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Державної міграційної служби України (надалі - відповідач, ДМС), в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС від 12.04.2017 року №127-17, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

- зобов'язати ДМС прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що рішення ДМС є неправомірним та необґрунтованим, прийнятим без врахування всіх обставин справи. Позивач є громадянином Сирії, народився та проживав в області Аль-Хасаке. На даний час позивач не може, та не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року. Позивач зазначає, що не може повернутися до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань, також внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за належністю до етнічних меншин - курдів.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення ДМС від 12.04.2017 року №127-17 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано ДМС прийняти рішення про надання позивачу додаткового захисту. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДМС подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження є громадянином Сирії, уродженцем с. Тель Аль-Амір області Хасеке, постійно проживав у м. Рас Аль-Айн, за національністю - курд, за віросповіданням - мусульманин. Позивач моє неповну вищу освіту, яку здобував на території України протягом 2001-2005 років, навчання не закінчив через фінансові проблеми.

На територію України позивач востаннє прибув 25.08.2003 року, авіарейсом Алеппо (Сирія) - Миколаїв (Україна). Державний кордон з Україною перетнув легально на підставі національного паспорту та навчальної візи. В Сирію позивач повернутися не може в зв'язку з бойовими діями на території країни походження.

14.08.2013 року позивач звернувся до Управління по роботі з іноземцями та біженцями ГУ ДМС України в Одеській області з заявою (№1169-04) про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтувавши заяву тим, що він є громадянином Сирії, на території України проживає вже давно. Він та його сім'я завжди були проти політики влади Сирії. Заявник зазначив, що в 2008 році втратив паспорт та задля отримання нового, звернувся у посольство Сирії. Проте, у видачі паспорту заявнику було відмовлено, оскільки він знаходиться у чорному списку. Відтоді, заявник почав відчувати небезпеку повернення до Сирії, а особливо після початку революції в країні його походження.

17.03.2015 року Управлінням у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі №2013OD0281 щодо відмови у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року через відсутність умов, передбачених п.п.1, 13 ч.1 ст.1 вказаного Закону.

Державною міграційною службою України, відповідно до ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами розгляду особової справи №2013OD0281 позивача, громадянина Сирії, було прийнято рішення №338-15 від 27.04.2015 року, яким підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та вирішено відмовити заявнику у визнанні його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2015 року по справі №815/2785/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року, скасовано рішення ДМС №338-15 від 27.04.2015 року; зобов'язано ДМС повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача та обставин, встановлених судом.

На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2015 року, 25.12.2015 року ДМС прийнято рішення №75-15, яким зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС від 24.04.2015 року №338-15.

За результатами розгляду особової справи заявника №2013OD0281, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 20.03.2017 року складено висновок про доцільність відмовити громадянину Сирії у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішенням ДМС від 12.04.2017 року №127-17 з посиланням на ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», висновок ГУ ДМС в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

01.08.2017 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №168 від 12.06.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС від 12.04.2017 року №127-17.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття спірного рішення відповідачем не була взята до уваги інформація по країні походження позивача, а тому посилання органу міграційної служби у висновку на те, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є підставою для надання міжнародного захисту на території України є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в Сирії. При цьому, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що він є військовозобов'язаним, проте воювати проти свого народу позивач не бажає.

Відмовляючи у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач зазначив, що позивач має можливість внутрішнього переміщення у Сирії у місця, не охоплені конфліктом, а тому твердження позивача про можливість отримання шкоди, що загрожує його життю, є безпідставними.

Разом з тим, згідно інформації компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office, "Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Безпека й гуманітарна сітуація", грудень 2014", рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Внутрішнє переміщення в межах Сирії, з метою уникнути ризику невибіркового насильства занадто малоймовірно, щоб відповідати вимогам "можливості" і розумності через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, а також непередбачуваність ситуації насильства в області пропонованого переміщення в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо-переміщених осіб (http://www.refworld.org/docid/5492925f4.html).

В Сирії можливість внутрішнього переміщення відсутня, що підтверджується інформацією МВС Великобританії (HomeOffice), "Інформація по країні і Керівництво - Сирія:Сирійська громадянська війна", 19 серпня 2016 р., UnitedKingdom: Home Office, Country Informationand Guidance - Syria: the Syrian Civil War, 19 August 2016 (http://www.refworld.org/country,,UKHO,,SYR,,57e2b0954,0.html): "Внутрішнє переміщення з однієї частини країни в іншу малоймовірно, через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, і непередбачуваність та масштаб ситуації насильства в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо переміщених осіб на територіях переміщення".

За даними ООН, в Сирії з березня 2011 року збройний конфлікт, що забрав життя більш ніж 150 тисяч людей (http://ria.ru/world/20140602/1010352568.html).

Таким чином, твердження відповідача про можливість внутрішнього переміщення у Сирії у місця, не охоплені конфліктом, є безпідставними та надуманими.

У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом неміжнародного характеру. Ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю насилля становить ризик для людини. Сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. За останній час ситуація значно погіршилась. Кількість загиблих внаслідок конфлікту перевищує 500 тис., кількість біженців та внутрішньо переміщених осіб перевищує 12 млн.. Отже, ситуація в Сирії характеризується як ситуація загальнопоширеного насильства.

Зазначена інформація по країні походження не була взята відповідачем до уваги під час прийняття рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також відповідач не прийняв до уваги "Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію" (2014 та 2015 років), незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) є авторитетною міжнародною спеціалізованою організацію з питань біженців, яка займається зокрема збором та аналізом інформації по країнам походження.

ДМС зобов'язано використовувати зазначену інформацію відповідно до норм пунктів 1.2, 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» зазначено, зокрема, що судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

З огляду на обов'язок суду при вирішенні даної категорії спору враховувати актуальну інформацію по країні походження заявника та на вищенаведене, коллегія суддів також звертає увагу на наступну інформацію по Сірії від Управління Верховного комісара ООН по справам біженців станом на лютий 2017 року, яка розміщена на Інтенрнет сайті представництва УВКБ ООН в Україні (http://unhcr.org.ua/uk/): «За наявною інформацією чоловіки та хлопчики віком від 12 років з підконтрольних опозиційним силам районів у випадку їх затримання урядовими військами загрожують арешти та насильницьке викрадення, катування, позасудові страти на підставі їх можливої допомоги з їх боку озброєним формуванням або взагалі антиурядових поглядів. Арешти часто здійснюються під приводом того, що чоловік є походить з району, пов'язаного з опозиційними силами. … Тот факт, что чоловік, імовірно, ухтлдився від призову або дизертував, скоріше за все збільшить ризик арешту та подальшого жорстокого поводження. Тому сірійськи чоловіки призивного віку, у т.ч. підлітки, намагаються уникати проходження через урядові КПП….. В своїх рекомендаціях на отримання статусу біженця у зв'язку із військовою службою УВКБ ООН констатував, що визнання права індівідума протестувати проти військової служби на тій підставі, що служба в армії означала б участь в діяльності, яка є порушенням міжнародного, гуманітарного, кримінального права або прав людини, і надання статусу біженця в такихз випадках не суперечить лозіці, що лежить в основі положень Конвенціїї 1951 року. …. За наявною інформацією, від сирійських чоловіків вимагається стати на військовий облік у місцевому призивному пункті по досягненні призивного віку.Неявка в місцевий призивной пункт у визначений строк означає, що особа підлягає арешту військовою поліцією за ухилення від призову згідно Військовому кримінальному кодексу… Право на відмову від несення військової служби по релігійним або іншим переконанням законом не визнається, а положення про альтернативну службу відсутні… Особи, які ухилилися від виконання військового обов'язку на теріторіїї Сирії, які не явились для проходження військової служби протягом 30 днів з моменту визначеного строку повістки, підлягають ув'язненню від одного до шести місяців (в мірний час), в доповнення до необхідності пройти регулярну службу в армії…»

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно не враховані позиції УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію, незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ ООН є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Відповідно до Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 01.11.2015 року (п.п.36-37) http://www.refworld.org.ru/docid/5682afca4.html:

«УВКБ ООН вважає, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, вирогідніше за все, відповідають крітеріям визначення "біженець", наведеного в ст. 1А (2) Конвенції 1951 р., оскільки у них будуть досить обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції. Для багатьох цивільних осіб, що покинули Сирію, зв'язок з однією з підстав, зазначених у Конвенції 1951 р., буде полягати в прямому або непрямому, реальному або такому, що приписується зв'язку з однією зі сторін конфлікту. Для того, щоб особа відповідала крітеріям поняття "біженець", не існує будь-якої вимоги щодо того, що дана особа має зазнавати утисків індивідуального характеру, інакше кажучи, бути ціллю переслідування, яке вже мало місце або небезпека якого існує. Наприклад, сирійці і постійні жителі Сирії, які покинули країну, можуть піддаватися небезпеці переслідувань за ознакою приписуваних політичних переконань на підставі їх передбачуваного зв'язку з конкретною стороною конфлікту або через їх віросповідання, етнічне походження або того, що район чи село, де вони постійно проживали, контролює конкретна сторона конфлікту. У цьому відношенні УВКБ ООН вітає збільшення масштабів надання статусу біженця особам, які шукають притулок, з Сирії державами-членами ЄС у 2014 і 2015 роках у порівнянні з 2013 роком, кому більшість держав-членів ЄС надавали громадянам Сирії переважно додатковий захист.

У тих випадках - все більш виняткових - де критерії включення в міжнародний захист відповідно до Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняттю "біженець", сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, засновані на міжнародних або регіональних нормах в галузі прав людини або базуються на нормах національного законодавства».

За даними «Євростат» 97,2% (2015 рік) шукачів притулку з Сирії, які звертаються за захистом в країнах ЄС, отримують такий захист (http://ec.europa.eu/eurostat/en/web/products-press-releases/-/3-20042016-AP ). Станом на третій квартал 2016 року - відсоток надання захисту сирійцям - 98% (http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Asylum_quarterly_report #cite_ref-5).

З інформації по країні походження, наданої позивачем, також вбачається: «У сирійській провінції Ель-Хасака понад сорок осіб стали жертвами авіаудару очолюваної США коаліції. Про це повідомляє арабський канал «Аль-Маядін». Метою атаки була мечеть, в якій велася служба. Всі загиблі - місцеві парафіяни» (https://www.1tv.ru/news/2017-08-21/331134).

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та невибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства та масової загибелі людей.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки відповідача про те, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є підставою для надання міжнародного захисту на території України, є необгрунтованими.

Отже, враховуючи факти, повідомлені позивачем та інформацію по країні походження останього, колегія суддів приходить до висновку, що існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі через загальнопоширене насильство в Сирії, через ситуацію внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини. А тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність підстави для надання позивачу захисту в Україні відповідно до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи відповідача про те, що військовий конфлікт в Сирії розпочався ще в березні 2011 року, а позивач звернувся за захистом лише 19.09.2013 року, оскільки станом на 2013 рік ситуація в Сирії істотно погіршилася у порівнянні з ситуацією, що існувала у 2011 році, що підтверджується наведеною інформацією по країні походження.

Враховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції робить висновок, що спірне рішення ДМС від 12.04.2017 року №127-17, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необгрунтованим та протиправним, оскільки відповідачем не було враховано актуальну інформацію по країні походження позивача, внаслідок чого вказане рішення ДМС підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанції способом захусту прав позивача, як таким, що є повним та ефективним.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 05 лютого 2018 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Джабурія Н.В. Вербицька