Постанова № 72028327, 01.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/10345/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Яворського І.О.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Ган Х.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (ухвалене головуючим-суддею Гавдик З.В., час ухвалення судового рішення 15 год 45 хв у м. Львові, повний текст складено 25.09.2017) по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Червоноградський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчини певні дії,

в с т а н о в и в :

У січні 2017 ОСОБА_3 звернулася в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ГТУЮ у Львівській області) щодо невиплати заробітної плати при її звільненні з посади начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Червоноградського міськрайонного управління юстиції у Львівській області за періоди роботи з 21.07.2014 по 12.08.2014, з 12.10.2014 по 21.10.2014, з 21.12.2014 по 24.02.2015 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй заробітну плату за вказані періоди в розмірі 5 702,78 грн.

Позов обґрунтований тим, що всупереч вимог ч.1 ст.47, ч.1 ст.116 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) їй не була виплачена заробітна плата за виконання посадових обов'язків та здійснення реєстраційних дій в періоди, які мали місце між відстороненнями від займаної посади з 21.07.2014 по 12.08.2014, з 12.10.2014 по 21.10.2014, з 21.12.2014 по 24.02.2015.

У письмовому запереченні на позовну заяву відповідач зазначає, що у лютому 2014 року відносно ОСОБА_3 було відкрито кримінальне провадження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України та на підставі судових рішень відсторонено від посади, а тому вважає, в контексті положень ч.5 ст.65 Закону України «Про запобігання корупції» до даних правовідносин не застосовуються положення щодо стягнення заробітної плати, а підлягає відшкодуванню шкода відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому, зазначає, що ГТУЮ у Львівській області не порушувало прав позивача стосовно табелювання та оплати праці, оскільки в періоди відсторонення їй була нарахована та виплачена заробітна плата згідно табелів обліку використання робочого часу. Крім того, у період тимчасової непрацездатності ОСОБА_3 з 05.08.2014 по 22.08.2014 та з 21.01.2015 по 04.02.2015, їй нараховувалися та виплачувалися листки непрацездатності. За період з 14.10.2014 по 18.10.2014 позивачу також було нараховано та виплачено заробітну плату.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Одночасно, застосувавши положення ст.162 КАС України, суд першої інстанції зобов'язав відповідача перерахувати нарахування заробітної плати позивача за липень, серпень, жовтень, грудень 2014 року, січень та лютий 2015 року.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судом неповно були з'ясовані всі обставин, що мають значення для справи, а його висновки не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправомірно поклав обов'язки щодо подання доказів стосовно обліків заробітної плати на позивача, оскільки саме порушення роботодавцем проведення обліку робочого часу, нарахування та виплати заробітної плати слугували підставами для звернення до суду з даним адміністративним позовом. При цьому, суд першої інстанції у своїй постанові вказав, що на роботодавця покладено обов'язок забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Судом не надано оцінки тому, що відповідачем не були представлені суду жодні докази, які б підтверджували відсутність позивача на роботі, передоручення іншій особі виконання її посадових обов'язків, систематичне невиконання покладених на неї обов'язків без поважних причин чи притягнення її до дисциплінарної відповідальності за спірні періоди. Крім того, висновки суду є суперечливими, зокрема, суд вказує на відсутність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату позивачу та одночасно в резолютивній частині судового рішення зобов'язує перерахувати нарахування заробітної плати. Тому просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 та прийняти нову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.

У письмовому запереченні на апеляційну скаргу, ГТУЮ у Львівській області зазначає, що з урахуванням тієї обставини, що позивач на підставі ухвал суду була відсторонена від посади, останній була нарахована та виплачена заробітна плата відповідно до табелів обліку використання робочого часу. Надані позивачем суду докази на підтвердження виконання нею посадових обов'язків та здійснення реєстраційних дій у спірні періоди, зокрема, на звітну інформацію з Державного реєстру актів цивільного стану, є недопустимими, оскільки згідно п.1.3 Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1269/5 від 24.07.2008, видача відділами державної реєстрації актів цивільного стану таких форм документів не передбачена. На підтвердження нарахування та виплати заробітної плати позивачу суду були надані табелі обліку робочого часу Червоноградського міського управління юстиції та листки непрацездатності. При цьому, у позовній заяві позивач не ставила питання про порушення роботодавцем обліку робочого часу. Надані суду табелі обліку робочого часу є належним доказом та узгоджуються з вимогами, які ставить Державний комітет статистики України у своєму листі № 9/4-10/9 від 12.01.2012 «Щодо заповнення табелю обліку використання робочого часу» відповідно до наказу Державного комітету статистки України № 489 від 05.12.2008 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». Тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Червоноградський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області в судове засідання не з'явився, попередньо подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача Ган Х.П., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 працювала в органах реєстрації актів цивільного стану з 20.05.1982, з 16.11.2001 по день звільнення обіймала посаду начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції Львівської області. Дана обставина встановлена постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 по справі № 813/2197/15 за позовом ОСОБА_3 до ГТУЮ у Львівській області, Реєстраційної служби ГТУЮ у Львівській області про скасування наказів, зобов'язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка набрала законної сили 03.11.2015.

Згідно наказів начальника ГТУЮ у Львівській області № 537 від 19.03.2014, №795 від 28.05.2014, № 1311 від 19.08.2014 та № 1693 від 30.10.2014 позивача було відсторонено від посади начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції Львівської області строком на два місяці по кожному наказу, відповідно з 14.03.2014 до 14.05.2014, з 20.05.2014 до 20.07.2014, з 12.08.2014 до 11.10.2014, з 21.10.2014 до 20.12.2014 по кожному періоду включно.

Наказом ГТУЮ у Львівській області № 203/К від 20.02.2015 ОСОБА_3 було звільнено з посади начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції Львівської області за ст.38 КЗпП України. Дана обставина також встановлена постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2015 по справі № 813/2197/15, яка набрала законної сили 03.11.2015.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заробітної плати при звільненні, позивач звернулася до адміністративного суду із зазначеним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, беручи до уваги положення ч.ч.1, 2 ст.116, ч.ч.1, 2 ст.118 ЗК України, виходив з того, що оскільки на роботодавця покладено обов'язок забезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку, а позивачем та його представником не було надано належних та допустимих доказів такого обліку, тому відсутні підстави для задоволення позову. При цьому, з урахуванням положень ст.162 КАС України, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність зобов'язати відповідача перерахувати нарахування заробітної плати позивача за липень, серпень, жовтень, грудень 2014 року та січень, лютий 2015 року за виконану роботу, відповідно до встановлених норм праці, пославшись при цьому на відповідь Червоноградського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 30.06.2017.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а його висновки, викладені в оскаржуваній постанові не відповідають обставинам справи, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, Львівським окружним адміністративним судом від 07.10.2015 по справі № 813/2197/15 адміністративний позов ОСОБА_3 було задоволено повністю. Поряд з іншими вимогами, суд першої інстанції зобов'язав ГТУЮ у Львівській області провести з позивачем повний розрахунок. У постанові, яка набрала законної сили 03.11.2015, суд першої інстанції, пославшись на ч.2 ст.47 КЗпП України, встановив, що з моменту звільнення та до часу розгляду справи, з позивачем не було проведено повного розрахунку.

Отже, спірним у цій справі є період, який зазначено позивачем у позовній заяві, тобто між діями судових рішень про її відсторонення від посади, а тому встановленню підлягає факт перебування її на робочому місці.

В суді апеляційної інстанції представник позивача стверджував, що його довірителька у спірні періоди знаходилася на робочому місці і вчиняла дії щодо проведення державної реєстрації, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та відповідь Червоноградського міського відділу реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ № 761/02.1-06-18 від 30.06.2017 про те, що ОСОБА_3 здійснювались реєстраційні дії за періоди : з 21.07.2014 по 12.08.2014, з 12.10.2014 по 21.102014 та з 21.10.2014 по 24.02.2015.

У спростування доводів представника позивача, відповідачем були надані суду табелі обліку використання робочого часу працівниками Червоноградського міського управління юстиції за першу та другу половину липня, серпня, жовтня, грудня 2014, першу та другу половину січня, лютого 2015 року, згідно яких ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці, в тому числі по причині перебування на амбулаторному лікуванні в період з 05.08.2014 по 22.08.2014 та стаціонарному лікуванні в період з 21.01.2015 по 04.02.2015, який повністю був оплачений відповідачем, що не заперечувалось позивачем.

Факт перебування ОСОБА_3 на амбулаторному лікуванні підтверджується листками непрацездатності, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, представник відповідача суду пояснила, що наявність самих даних у реєстрі не свідчить про перебування позивача на робочому місці, оскільки маючи ключ доступу до бази даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян, остання могла з будь-якого місця та комп'ютера внести відомості до нього.

Також, на запитання суду, представник позивача підтвердив той факт, що позивач у спірні періоди не перебувала у відпустці.

Даючи правову оцінку зібраним по справі доказам та фактичним обставинам по справі, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Згідно ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці», який визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати, роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

На підтвердження обліку використання робочого часу, представником відповідача були надані суду першої інстанції копії табелів обліку використання робочого часу працівниками Червоноградського міського управління юстиції за першу та другу половину липня, серпня, жовтня, грудня 2014, першу та другу половину січня, лютого 2015 року.

Як зазначено у листі Міністерства соціальної політики № 140/13/116-10 від 13.05.2010 «Про роз'яснення деяких питань законодавства» зазначено, що ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України № 489 від 05.12.2008 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та інше, а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

При цьому, як зазначено у п.2 до типової форми № п-5, форма носить рекомендаційний характер і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень. При необхідності форма може бути доповнена іншими показниками, необхідними для обліку на підприємстві.

Наведене вище спростовує доводи апелянта про неналежність табелів обліку використання робочого часу, як доказу по справі, а суду не викликало сумнівів у їх достовірності.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про здійснення роботодавцем неналежного обліку робочого часу позивача.

Разом з тим, надаючи правову оцінку наданих позивачем в якості доказу копій витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, зокрема, відомостей виконаних дій по реєстру (деталізовано), колегія суддів вважає такий доказ недопустимим, виходячи з наступного.

Згідно п.1.3 Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 1269/5 від 24.07.2008, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.07.2008 за № 691/15382, на запити фізичних осіб та державних органів, органів місцевого самоврядування (їх посадових осіб), а також шляхом безпосереднього доступу посадових осіб державних органів, нотаріусів до Реєстру у випадках, передбачених законом, з Реєстру видаються (отримуються) такі форми витягів : а) витяг з Реєстру, що містить окремі відомості певного актового запису цивільного стану, зміни та іншу інформацію, унесену до нього, або відомості про відсутність такого запису; б) повний витяг з Реєстру, що містить усі відомості певного актового запису цивільного стану, зміни та іншу інформацію, унесену до нього, або відомості про відсутність такого запису.

При цьому, інша форма документів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян не передбачена.

З урахуванням наведеного, походження вказаного вище доказу невідоме.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України (у чинній редакції), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частинами першою та третьою статті 73 КАС України (у чинній редакції) передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.74 КАС України (у чинній редакції), суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.90 КАС України (у чинній редакції), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На переконання колегії суддів, сам факт наявності реєстраційних дій, представлений позивачем суду у вигляді витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян, зокрема, відомостей виконаних дій по реєстратору (деталізований), в сукупності з іншими доказами по справі, зокрема табелями обліку використання робочого часу працівниками Червоноградського міського управління юстиції, які оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, про яке описано вище, не свідчить про належне виконання останньою своїх службових обов'язків у період між діями ухвал суду про її відсторонення від посади.

Щодо відповіді Червоноградського міського відділу реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ № 761/02.1-06-18 від 30.06.2017, то така, в сукупності з іншими дослідженими доказами не підтверджує факт перебування позивача на робочому місці та не спростовує доводів відповідача щодо належного обліку робочого часу.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про відсутність у відповідача доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Частиною першою статті 147 цього Кодексу передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника можуть застосовуватися стягнення.

Крім того, частиною першою статті 14 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Частина третя цієї статті визначає додаткові види стягнення, які не передбачені КЗпП України.

Статтею 147-1 КЗпП України визначено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Стосовно доводів апелянта про те, що відповідачем не були надані докази систематичного невиконання позивачем без поважних причин покладених на неї посадових обов'язків у спірні періоди, то такі не є предметом розглядуваного спору.

Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також невідповідністю його висновків суду обставинам справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року по справі № 813/186/17 скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Червоноградський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчини певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос І. О. Яворський Повне судове рішення складено 06.02.2018.