Постанова № 72028090, 05.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 751/1444/17 Суддя (судді) першої інстанції: Ченцова С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А. Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 вересня 2017 року (повний текст виготовлено 05 жовтня 2017 року) у справі з адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Чернігівський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними,зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст.. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленим Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975;

зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності (16 серпня 2016 року) пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст.. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленим Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 - у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково:

визнано протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби відповідно до ст.. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленим Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 - у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;

зобов'язано Міністерство оборони призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби відповідно до ст.. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленим Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 - у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги з огляду на те, що первинне встановлення інвалідності ІІІ групи мало місце у 1995 році. Крім того, позивачем не надано відомостей про те, що поранення, яке стало причиною інвалідності, не пов'язане з вчиненням позивачем кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Щодо порушення норм процесуального права,відповідач зазначає, що даний спір предметно підсудний окружному суду, як суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом командира військової частини 06732 від 06 вересня 1995 року № 167 звільнений в запас за станом здоров'я.

Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальної експертної комісії до довідки АВА № 004615, 07 серпня 2014 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії № 043550, з 16 серпня 2016 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново, внаслідок травми, отриманої при виконанні обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою.

Позивач звернувся до Чернігівського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

Чернігівський обласний військовий комісаріат листом від 09 лютого 2017 року № 5/449с направив позивачу копію витягу з протоколу від 27 січня 2017 року № 8 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, згідно якого позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги , оскільки інвалідність заявнику встановлено 06 жовтня 1995 року, до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», якому запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Вважаючи, що його права законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив,що право на отримання одноразової грошової допомоги виникло у позивача з 16 серпня 2016 року, а для призначення такої допомоги надано всі документи, згідно з вимогами чинного законодавства України.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Вбачається, що предметом даного позову є призначення та виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, одноразова грошова допомога у зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, є гарантією соціального захисту військовослужбовців та є соціальною виплатою (допомогою) у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).

Оскільки спірні правовідносини виникли у сфері одержання та виплати соціальних виплат, дана адміністративна справа предметно підсудна місцевому загальному суду як адміністративну суду відповідно до правил територіальної підсудності, встановлених ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується, в тому числі, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, яка набрала чинності 24 січня 2014 року, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до пп. 1 п. 6 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІII групи.

Згідно з п. 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що з 16 серпня 2016 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново. У довідці МСЕК серії АВБ №043550 зазначено, що причина інвалідності - травма, отримана при виконанні обов'язку військової служби.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (справа №21-563-а-14 від 10 березня 2015 року) у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач як військовослужбовець, який отримав захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з ст.. ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року (К/800/3396/16), 24 травня 2016 року (К/800/4040/16) та ухвалі від 11 жовтня 2016 року (К/800/16950/16).

Згідно з п.11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: - заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; - довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: - постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; - документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; - сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; - документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

У матеріалах справи міститься довідка МСЕК серії АВБ №043550 у якій зазначено, що причина інвалідності - травма, отримана при виконанні обов'язку військової служби.

Крім того, сторонами не заперечується, що при зверненні до відповідача, позивач надавав свідоцтво про хворобу, згідно з відомостями якої позивач 30 листопада 1992 року отримав поранення при виконанні - підірвався на міні, отримавши струс головного мозку.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що вище вказані докази, засвідчили в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року у справі 2-а-1626/12/1370, де зазначено, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Крім зазначеного, суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано доказі на підтвердження доводів про те, що інвалідність позивачу встановлена у 1995 році.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови Міністерства оборони України у призначенні, нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст.. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленим Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Чернігівський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 вересня 2017 року - залишити без задоволення.

Постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 05.02. 2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма