Постанова № 72027908, 01.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14879/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Вищого адміністративного суду України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Вищого адміністративного суду України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Вищого адміністративного суду України, в якому просив: - визнати дії Вищого адміністративного суду України щодо не нарахування і виплати судді ОСОБА_6 суддівської винагороди, згідно з нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII - протиправними; - зобов'язати Вищий адміністративний суд України нарахувати і виплатити судді ОСОБА_6 суддівську винагороду, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з розрахунку посадового окладу у розмірі 40000 грн. з відповідним коефіцієнтом - 1,25 та щомісячною доплатою за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу, починаючи з 28 липня 2017 року, за мінусом виплачених з цієї дати зароблених коштів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо не нарахування з 28 липня 2017 року судді ОСОБА_6 суддівської винагороди, згідно з нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-VIII.

Зобов'язано Вищий адміністративний суд України з 28 липня 2017 року нарахувати і виплатити судді ОСОБА_6 суддівську винагороду, у відповідності до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-VIII, з урахуванням: базового розміру посадового окладу - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2017 року, регіонального коефіцієнту - 1,25 та щомісячної доплати за вислугу років - 60 відсотків, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої позовної вимоги відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Вищий адміністративний суд України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 працює на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 11 червня 2013 року (наказ від 11 червня 2013 року № 205-К).

Згідно довідки Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2017 року № 70дк, станом на 14 листопада 2017 року стаж роботи позивача на посаді судді складає 25 років 5 місяців 10 днів.

03 серпня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплачувати йому суддівську винагороду у розмірі, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, листом від 14 серпня 2017 року № 1059/9-14/17 Вищий адміністративний суд України повідомив ОСОБА_6 про відсутність підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди. Вказана відмова мотивована тим, що відповідач керувався пунктами 7, 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, статтями 83, 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно Довідки про заробітну плату (суддівську винагороду) від 27 листопада 2017 року № 289, місячна заробітна плата ОСОБА_6 складає 30 720,00 грн., в тому числі: оклад - 19 200,00 грн., доплата за вислугу років 60% - 11 520,00 грн.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді, має право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402-VIII. Суд зазначив, що оскільки позивач є таким, що підтвердив відповідність займаній посаді, а тому має право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом 1402-VIII.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який станом на момент виникнення спірних правовідносин визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-VIII (далі - Закон № 1402).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 Закону № 1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

В силу ч. 3 ст. 135 Закону № 1402, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (ч. 4 ст. 135 Закону № 1402).

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч. 5 ст. 135 Закону № 1402).

В той же час, розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, з 1 січня 2017 року становить: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з положеннями п.п. 22 та 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

З огляду на вказані законодавчі положення вбачається, що ключовим фактором для визначення розміру суддівської винагороди, тобто за розмірами, визначеними Законом № 1402 чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI, у межах спірних правовідносин є проходження чи не проходження суддею кваліфікаційного оцінювання та підтвердження ним своєї здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Інших вимог, як-то зарахування судді до штату відповідного суду (у даному випадку Верховного Суду) та здійснення правосуддя саме у цьому суді, про які вказує апелянт, є законодавчо необґрунтованими. Колегія суддів звертає увагу на те, що право на отримання суддівської винагороди у нових розмірах, згідно Закону № 1402 пов'язано з фактом підтвердження відповідності судді займаній посаді, а не з фактом зарахування до штату відповідного суду.

При цьому, посилання апелянта на положення п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, згідно з якими, до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України статус, структура, повноваження, порядок роботи, права та обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI також не поширюють свою дію на спірні правовідносини.

Приписами п. 44 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016р. № 143/зп-16 передбачено, що у разі підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у суді рівня суду, у якому він працює, або суді вищого рівня у рамках процедури конкурсу на зайняття вакантної посади судді, такий суддя вважається таким, що підтвердив відповідність займаній посаді судді.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 брав участь у конкурсі на зайняття посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України від 27.07.2017р. № 251/вс-17 ОСОБА_6 визнано таким, що підтвердив свою здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду (а.с.6-9).

В силу ч. 1 ст. 36 Закону № 1402, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Натомість, згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI, найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України (ч.ч. 1 та 2 ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI).

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (ч. 1 ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI).

З наведених законодавчих положень вбачається, що вищі спеціалізовані суди, створені в силу Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI, у системі судів України займають нижче положення на відміну як від Верховного Суду України, так і від Верховного Суду, створеного на виконання положень Закону № 1402.

Відтак, факт визнання ОСОБА_6 таким, що підтвердив свою здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду свідчить про підтвердження ним здатності, як судді, здійснювати правосуддя у суді вищого рівня у рамках процедури конкурсу на зайняття вакантної посади судді.

Отже, з огляду на вищевикладене, ОСОБА_6 вважається таким, що підтвердив відповідність займаній посаді судді та має право на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом № 1402.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 в частині визнання протиправними дій Вищого адміністративного суду України щодо ненарахування з 28 липня 2017 року судді ОСОБА_6 суддівської винагороди, згідно з нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-VIII та наявність підстав для їх задоволення та в частині зобов'язання Вищого адміністративного суду України з 28 липня 2017 року нарахувати і виплатити судді ОСОБА_6 суддівську винагороду, у відповідності до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-VIII, з урахуванням: базового розміру посадового окладу - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2017 року, регіонального коефіцієнту - 1,25 та щомісячної доплати за вислугу років - 60 відсотків, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 256 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017р.), негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, позивачем заявлена вимога щодо перерахунку та виплати суддівської винагороди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у допуску постанови у даній справі до негайного виконання.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Вищого адміністративного суду України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В.Повний текст постанови виготовлено 06.02.2018 року