Постанова № 72027833, 05.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року справа №409/1961/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 жовтня 2017 р. у справі № 409/1961/17 (головуючий І інстанції Максименко О.Ю., постанова у повному обсязі складена 11 жовтня 2017 року у смт. Білокуракине Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 07.09.2017 року звернувся до суду з позовом до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо неврахування до стажу періоду її праці з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об’єднанні столових учбових закладів та підприємств; зобов’язати управління врахувати 2 роки 2 місяці періоду праці позивача з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об’єднанні столових учбових закладів та підприємств; зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з врахуванням заробітку за період з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року, починаючи з моменту нарахування пенсії; вирішити питання судових витрат (а.с. 2-7).

Постановою Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 жовтня 2017 р. у справі № 409/1961/17 адміністративний позов задоволено.

Визнано неправомірними дії Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо неврахування до стажу періоду роботи позивача в Ворошиловградському об'єднанні столових учбових закладів та підприємств з 01.06.1984 по 04.08.1986 рік.

Зобов’язано Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зарахувати 2 роки 2 місяці періоду праці позивача з 01.06.1984 по 04.08.1986 рік в Ворошиловградському об'єднанні столових учбових закладів та підприємств.

Зобов’язано Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області здійснити перерахунок призначеної позивачу пенсії з врахуванням заробітку за період з 01.06.1984 по 04.08.1986 рік, починаючи з моменту нарахування пенсії.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 39-42).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на те, що пенсія за віком позивачу призначена з 11.03.2015 року. Загальний стаж роботи для обчислення пенсії складає 29 років 6 місяців 26 днів.

Управлінням не зараховано до стажу період роботи з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об’єднанні столових учбових закладів та підприємствах, оскільки неможливо прочитати печатку на звільненні з роботи.

При наданні заяви від 13.02.2015 року про призначення пенсії пенсіонер була повідомлена про перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії, про що мається особистий підпис заявниці. Однак, при зверненні за призначенням пенсії 13.02.2015 року документи про заробіток не надані.

12.12.2017 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить відмовити апелянту в задоволенні апеляційної скарги та постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с. 16).

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04.11.2014 року № 921000382 її фактичним місцем проживання є с. Нещеретове (а.с. 17).

Згідно трудової книжки БТ-І № 6537488 позивач з 01.06.1984 року по 04.08.1986 працювала в Ворошиловградському об'єднанні столових учбових закладів та підприємств (а.с.12-15).

13 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» за Списком № 2 роз. 3 (а.с. 23).

При призначенні пенсії відповідачем не було зараховано до стажу роботи період роботи позивача з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об'єднанні столових учбових закладів та підприємств.

Відповідач листом від 17.08.2017 року № 12/Я-14 повідомив позивача, що у зарахуванні до стажу роботи періоду роботи з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об'єднанні столових учбових закладів та підприємств відмовлено, оскільки неможливо прочитати печатку на звільненні з роботи (а.с.8).

Позивач 07.08.2017 року звернулась до відповідача з заявою про зарахування спірного періоду до стажу роботи та перерахунку пенсії у зв’язку зі збільшенням стажу, на що отримала негативну відповідь від 17.08.2017 року за вих. № 12/Я-14 (а.с. 8).

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо незарахування до стажу відповідача періоду роботи з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об'єднанні столових учбових закладів та підприємств, у зв’язку з тим, що відповідачу неможливо прочитати печатку на звільненні з роботи.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону № 1058 зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Як вказує відповідач, підставою для неврахування до стажу роботи позивача періоду роботи з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об'єднанні столових учбових закладів та підприємств, є неможливість прочитати печатку на звільненні з роботи.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що робота в Ворошиловградському об'єднанні столових учбових закладів та підприємств для позивача є першим місцем роботи. Саме на цьому підприємстві заповнювалась трудова книжка, ставилася печатка, робилися самі перші записи.

Позивач 28.04.1986 року та 21.07.1986 року нагороджувалась почесними грамотами до Дня 1-ого Травня та до Дня співробітника торгівлі. Зазначені записи внесені до трудової книжки ОСОБА_1 та завірені печаткою підприємства. Печатка Ворошиловградського об'єднання столових учбових закладів та підприємств також є на першому аркуші трудової книжки ОСОБА_1

Відповідач вказані факти проігнорував.

За унормуванням пункту 2.21 Постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"» документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка. При цьому, зазначена постанова не передбачає такої підстави для неврахування до стажу роботи як нечіткий відбиток печатки.

Крім того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року за № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що нечіткий відбиток печатки у трудовій книжці позивачки при звільненні з роботи не може бути підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні підстави для неврахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоду її праці з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об’єднанні столових учбових закладів та підприємств.

За таких обставин позовні вимоги про визнання неправомірними дії відповідача щодо неврахування до стажу позивача періоду її праці з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об’єднанні столових учбових закладів та підприємств; зобов’язання управління врахувати 2 роки 2 місяці періоду праці позивача з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року в Ворошиловградському об’єднанні столових учбових закладів та підприємств; зобов’язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з врахуванням стажу роботи за період з 01.06.1984 року по 04.08.1986 року, починаючи з моменту звернення з відповідною заявою 07.08.2017 року, підлягають задоволенню, а судове рішення в цій частині – зміні.

Частина 4 ст. 45 Закону № 1058 передбачає, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

При цьому, суд апеляційної інстанції щодо порядку стягнення сплаченого позивачем при поданні адміністративного позову судового збору зазначає наступне.

Пленумом Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року № 2 встановлено, що у разі звільнення відповідача від сплати судового збору, то й відповідно судовий збір з нього не стягується. Тобто в разі задоволення адміністративного позову повністю судовий збір з відповідача, звільненого від сплати судового збору, не стягується, а у разі часткового задоволення позову у справі, в якій відповідач звільнений від сплати судового збору, судовий збір стягується лише з позивача пропорційно до відхиленої частини вимоги з урахуванням попередньої сплати 10 відсотків розміру ставки судового збору.

Якщо відповідач звільнений від сплати судового збору, а позивач його сплатив, то у разі задоволення позову на користь позивача стягується сплачений розмір судового збору з Державного бюджету України або відповідного місцевого бюджету (ч. 1 ст. 94 КАС України в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення).

З огляду на викладене, у зв’язку з тим, що всупереч вищевикладеним вимогам суд першої інстанції в резолютивній частині постанови присудив витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, тобто з суб’єкта владних повноважень, якого звільнено від сплати судового збору, а ні з Державного бюджету України, п’ятий абзац резолютивної частини постанови суду першої інстанції з урахуванням вимог статті 317 КАС України підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 205, 294, 308, 311, 313, п. 2 ч. 1 ст. 315, ч. 2 ст. 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області – задовольнити частково.

Постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 жовтня 2017 р. у справі № 409/1961/17 – змінити.

Змінити резолютивну частину постанови Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 жовтня 2017 р. у справі № 409/1961/17.

В абзаці третьому замість слів «з моменту нарахування пенсії» зазначити «з 01 серпня 2017 року».

В абзаці четвертому замінити «за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області» на «з Державного бюджету України».

В решті постанову залишити без змін.

Повне судове рішення складено 05 лютого 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

ОСОБА_2