Постанова № 72027774, 31.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/22286/15 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

представника позивача: Вигренко С.П.,

представника відповідача: Щуренко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ІстаГрупп» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 09.04.2015 року №0001332201 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на загальну суму 130 368,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки акту перевірки щодо порушення ТОВ «ІстаГрупп» вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1, п.188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 та п. 201.10 ст. 201 ПК України є помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи та діючому законодавству України і як наслідок, прийняте на підставі нього податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду умотивовано тим, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що надані позивачем документи достеменно підтверджують здійснення господарських операцій з ПП «Кратос -Гранд», а суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 86, 138, 143 КАС України не дослідив, не надав оцінки належним та допустимим доказам, наданим позивачем та тому факту, що придбані у ПП «Кратос-Гранд» роботи позивач використовував у власній господарській діяльності. Також, суд першої інстанції не навів мотивів не врахування таких доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

З матеріалів справи убачається, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ІстаГрупп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Кратос-Грант» з податку на додану вартість за період з 01.09.2014 по 30.11.2014 при здійсненні операцій з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ІстаГрупп» пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 104 294,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 25.03.2015 №1084/26-58-22-01-17/33541100, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 09.04.2015 №0001332201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 130 368,00 грн., у тому числі: 104 294,00 грн. - основний платіж, 26 074,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Уважаючи вказане податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся у суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд дійшов до висновку, що в межах даного спору не встановлено реальності здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки суду не надано належних первинних та бухгалтерських документів, які б посвідчували фактичне здійснення придбання товару (послуги) позивачем у контрагента.

Однак, такі висновки суду першої інстанції зроблені за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та не відповідають обставинам справи та наявним в її матеріалах доказам.

З матеріалів справи убачається, що основними видами діяльності позивача є електромонтажні роботи, інші монтажні роботи, оптова торгівля офісною технікою і обладнанням, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами.

Між ТОВ «ІстаГрупп» (замовник) та ПП «Кратос-Грант» (виконавець) укладено договір про виконання роботи від 27.06.2014 №140627, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з монтажу та пусконалагодження систем відео спостереження за технологічними процесами, систем контролю доступу, систем охоронної сигналізації, послуги з сервісного обслуговування систем відео спостереження за технологічними процесами, систем контролю доступу, систем охоронної сигналізації, встановлених замовником на об'єктах третіх сторін, гарантійні зобов'язання перед замовником.

Оплата вартості послуг здійснювалась у безготівковій формі.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 27.06.2014 №140627, копії заявок, копії робочих проектів (технічне завдання), актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, виписок з банківських рахунків, оборотно - сальдові відомості, картку «Рух робіт/послуг», довідки про вартість виконаних робіт.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та розкривають зміст та обсяг господарських операцій з надання обумовлених договором послуг (містять найменування послуг, одиницю виміру, ціну та прізвища осіб, які передавали та приймали такі послуги).

Матеріалами справи також підтверджується, що усі фінансово - господарські зобов'язання відображені в податковому обліку позивача та ПП «Кратос-Гранд», що не спростовано відповідачем.

Податковим органом не доведено, що позивач та його контрагент при укладанні вказаної угоди мали умисел на її укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

Як пояснив представник позивача, дійсно основним видом діяльності позивача є електромонтажні роботи, але з урахуванням великої кількості замовлень (близько 66 об'єктів) його працівники не мали змоги фізично виконати такий обсяг робіт, у зв'язку із чим і було залучено ПП «Кратос-Гранд» до виконання замовлень.

Щодо того, що роботи здійснювалися у різних містах України, в той час як акти складалися у м. Києві представник позивача пояснила тим, що головний офіс товариства знаходиться саме у м. Києві, однак іншими працівниками позивача (прорабами) фактично такі роботи приймалися та перевірялися на відповідність технічним завданням у тих містах, де вони виконувалися.

Такі пояснення узгоджуються із наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані відповідачем.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що висновок суду першої інстанції про те, що умовами договору передбачена наявність таких документів як рахунки - фактури та технічне завдання, проте таких документів позивачем не надано, спростовується матеріалами справи.

Так, як убачається п. 3.2 цього договору оплата здійснюється на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі виконаних робіт або виставлених виконавцем рахунків- фактури.

Відповідно до п. 5.1 договору прийняття та оцінка послуг здійснюється у відповідності до технічного завдання, розробленого замовником.

Як зазначалося вище, в матеріалах справи наявні копії робочих проектів (технічне завдання) та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Окрім того, згідно з підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Як свідчать матеріали справи та установлено судом апеляційної інстанції, придбані у ПП «Кратос-Гранд» роботи було передано ТОВ «К.А.Н.», ПАТ «Кредобанк». При цьому, із картки «Рух робіт/послуг» прослідковується рух, мета, економічна доцільність придбання таких робіт, в тому числі отримання позивачем прибутку.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку щодо товарності господарських операцій з придбання позивачем у ПП «Кратос-Гранд» послуг та правомірності формування позивачем податкового кредиту за вказаними операціями.

При цьому, колегія суддів зазначає, що на момент взаємовідносин позивача з вказаним контрагентом такий був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість, відомості стосовно цього підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у ПП «Кратос-Гранд» у позивача не виникало.

Як свідчать обставини справи та не заперечується податковим органом, ПП «Кратос-Гранд» декларувались податкові зобов'язання за господарськими відносинами з позивачем.

Податковим органом також не надано належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента об'єктивної неможливості здійснення господарських операцій.

Не заслуговують на увагу і покликання відповідача на податкову інформацію, отриману від територіальних органів за результатами співставлення даних Інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий облік» по ПП «Кратос-Гранд», оскільки в рамках цього співставлення не досліджувались господарські операції позивача з ПП «Кратос-Гранд».

Покликання податкової інспекції на недобросовісність намірів ПП «Кратос-Гранд» у здійсненні господарських відносин не заслуговують на увагу, з огляду на те, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (навіть якщо і мало місце) має правові наслідки саме для такого контрагента, адже порушення платником податків вимог податкового законодавства має персональний характер, тобто тягне за собою застосування заходів відповідальності саме для такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання контролюючого органу на кримінальне провадження №32014250000000145, яке порушено відносно директора ПП «Кратос - Гранд» ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України, позаяк за відсутності вироку, який набрав законної сили, відсутні підстави стверджувати про фіктивність ПП «Кратос - Гранд».

Окрім того, як убачається із протоколу допиту свідка ОСОБА_4, яка є директором ПП «Кратос - Гранд», нею особисто 10.12.2013 року було зареєстровано ПП «Кратос-Гранд», підприємство створювалося з метою реальної господарської діяльності, створення нових робочих місць та сплати податків.

Колегія суддів звертає увагу на принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, який має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

У Рішенні від 22.01.2009 справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній постанові, прийнятій з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року) підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Керуючись статтями 34, 243, 310, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2017 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 09 квітня 2015 року №0001332201.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві судові витрати на оплату судового збору в розмірі 4 106,59 грн. (чотири тисячі сто шість грн. п'ятдесят дев'ять коп.).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст постанови складений 05 лютого 2018 року.)