Постанова № 72027763, 05.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року справа № 266/935/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя від 14 листопада 2017 р. (у повному обсязі складена 14 листопада 2017 року у м. Маріуполі Донецької області) у справі № 266/935/17 (головуючий І інстанції Пантелєєв Д.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13 березня 2017 року звернувся до суду з позовом до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, в якому, з урахуванням змін, просив стягнути з відповідача на його користь суму щомісячного підвищення до пенсії як особі зі статусом «дитина війни» за період з 31.01.2014 року по 02.08.2014 року включно у розмірі 1330, 74 грн.; вирішити питання судових витрат (а.с. 2-3, 32-33).

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя від 14 листопада 2017 р. у справі № 266/935/17 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що п. 4 ч. 2 ст. 162 КАС України передбачений спосіб захисту прав - стягнення з відповідача коштів, який є окремим від передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України. Тобто, предмет спору у справі № 266/935/17 інший ніж у справі № 266/3454/14-а.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як особа, що має статус «дитина війни» та має першу групу інвалідності з 08.12.1992 року (а. с. 4, 6, 7, 9).

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя від 14.08.2014 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя, визнано протиправною бездіяльність та зобов’язано провести позивачу нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 31.01.2014 року по 02.08.2014 року включно з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з відрахуванням фактично проведених виплат. Зазначене рішення звернуто до виконання (а.с. 5).

Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області листом від 03.03.2017 року № 03-15/513 повідомило позивача, що у нього відсутні повноваження щодо виконання судових рішень про зобов’язання боржника у нарахуванні та виплаті щомісячної доплати до пенсії. Тому, з метою належного виконання судового рішення необхідно звернутися до відповідного суду для зміни способу і порядку виконання рішення. Документи повернуті без виконання (а.с. 8).

23.09.2016 ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя відмовлено в задоволенні заяви заступника начальника Приморського відділу Державної виконавчої служби м. Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області про заміну способу виконання рішення з зобов’язання нарахування та виплати доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 31.01.2014 року по 02.08.2014 року на стягнення суми доплати в розмірі 1330 грн. 74 коп. відмовлено (а.с. 10-11).

З листа Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області від 14.04.2017 р. вбачається, що в грошовому еквіваленті сума доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 31.01.2014 року по 02.08.2014 року складає 1330 грн. 74 коп. та перерахунок згідно рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області у справі № 266/3454/14-а від 14.08.2014 року проведено 18.12.2014 року, доплату нараховано на січень 2015 року на додаткову відомість, фінансування якої мало бути здійснено згідно норм і положень Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік (а. с. 34)

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Спірним питанням даної справи є стягнення з Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на користь позивача суми щомісячного підвищення до пенсії як особі зі статусом «дитина війни» за період з 31.01.2014 року по 02.08.2014 року включно у розмірі 1330, 74 грн. згідно рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 14.08.2014 року у справі № 266/3454/14-а.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Як вже зазначалось раніше, постановою Приморського районного суду м. Маріуполя від 14.08.2014 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя, визнано протиправною бездіяльність та зобов’язано провести позивачу нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 31.01.2014 року по 02.08.2014 року включно з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з відрахуванням фактично проведених виплат. Зазначене рішення звернуто до виконання (а.с. 5).

Оскільки зазначена постанова відповідачем виконана не була, позивач звернулась до суду з позовом до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, в якому просила стягнути з відповідача на її користь суму щомісячного підвищення до пенсії як особі зі статусом «дитина війни» за період з 31.01.2014 року по 02.08.2014 року включно у розмірі 1330, 74 грн.

Тобто, заявлені позовні вимоги за своїм змістом містять вимогу про заміну способу виконання рішення суду, яке набуло законної сили, але не було виконано.

З урахуванням зазначеного, доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції помилково кваліфікував поданий позов про стягнення як заяву про зміну способу виконання судового рішення у справі № 266/3454/14-а є необґрунтованими.

Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами пункту другого частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент спірних правовідносин) адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (пункт 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз резолютивної частини постанови постанови Приморського районного суду м. Маріуполя від 14.08.2014 року у справі № 266/3454/14-а та синтез наведених процесуальних норм дають підстави зробити висновок про те, що зобов'язання, покладені на відповідача цим судом, є позовними вимогами як обраним видом захисту порушених прав позивача, які суд задовольнив.

Частиною першою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин.

Верховний Суд України у постанові від 25.11.2014 року у справі № 21-506а14, проаналізувавши норми частини першої статті 263 КАС України у системному зв'язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, дійшов висновку, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовувалася необхідність зміни способу і порядку виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті. Верховним Судом України також зазначено, що невиконання управлінням ПФУ судового зобов'язання в частині виплати пенсії через брак коштів на її виплату в розумінні частини першої статті 263 КАС України не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку виконання судового рішення, оскільки ця виплата буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини першої статті 263 КАС, якою передбачено право на звернення із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, була висловлена раніше колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-475а14), а також у наступних постановах від 13 січня 2015 року, 17 лютого 2015 року №№ 21-604а14, 21-622а14 відповідно.

З огляду на положення статті 124 Конституції України та статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов’язання відповідача вчинити певні дії чи стягнення з нього коштів).

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміна способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

Таким чином, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов’язання відповідача здійснити виплату із зобов’язання на стягнення такої виплати є незаконною.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суму щомісячного підвищення до пенсії як особі зі статусом «дитина війни» за період з 31.01.2014 року по 02.08.2014 року включно у розмірі 1330, 74 грн. не обґрунтовані, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328,329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя від 14 листопада 2017 р. у справі № 266/935/17 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 05 лютого 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

ОСОБА_2