Рішення № 72026602, 16.01.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2018 року м. Рівне №817/1938/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Романчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:позивача: представник ОСОБА_1, відповідача: представник ОСОБА_2,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 доЗарічненської районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення заробітної плати, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначає, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 у справі №817/81/17, яка набрала законної сили, позивач була поновлена на посаді начальника відділу у справах сім’ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області з 14.01.2017. На виконання вказаної постанови відповідачем видано розпорядження від 04.07.2017 “Про поновлення ОСОБА_3М.” №141-к, яким, зокрема, позивача поновлено на посаді, а також вона вважається такою, що приступила до роботи з дня, наступного за днем ознайомлення з цим розпорядженням. Також, пунктом 4 вищезазначеного розпорядження, відповідач розпорядився для відділу фінансово-господарського забезпечення апарату районної державної адміністрації проводити оплату праці позивача відповідно до законодавства. З 17.07.2017 позивач приступила до виконання своїх обов’язків. Однак, відповідач не виплачує позивачу заробітної плати, у зв’язку з чим позивач неодноразово зверталась із заявами до відповідача про виплату коштів. Однак, вказані звернення залишаються без відповідного реагування, в зв’язку з чим позивач змушений звернутися до суду. Так, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 у справі №817/1222/17 стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за періоди 17.07.2017 – 30.07.2017 та 16.09.2017 – 01.11.2017. Однак, відповідач продовжує не виплачувати позивачу заробітну плату, у в’язку з чим позивач просить стягнути заробітну плату починаючи з 02.11.2017 в судовому порядку.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав з наведених у ньому підстав, просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - Зарічненська районна державна адміністрація Рівненської області, позов не визнав, подав відзив на позов (а.с.42-73). Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що постановою суду стягнуто з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_3 заробітну плату з 17.07.2017 по 30.07.2017 та з 16.09.2017 по 01.11.2017 включно - 15671,04 грн., оплату за час щорічної основної та додаткової відпусток 11418,75 грн. та суму матеріальної допомоги на оздоровлення 7835,52 грн. (без урахування податків та обов'язкових платежів). Однак, відповідач не погодився з таким рішенням суду, у зв'язку з чим було подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного адміністративного суду. А тому, постанова Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/1222/17 не набрала законної сили. Також вказує, що позивач просить стягнути заробітну плату з 02.11.2017 по 06.11.2017. Із слів позивача вона мала тимчасову непрацездатність, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЖ №940621 виданий Центральною лікарнею м. Рівне. Однак, згідно табеля обліку робочого часу ОСОБА_3 в Зарічненській райдержадміністрації значиться, що вона була відсутня на службі по нез'ясованих обставинах. Зокрема, 15.11.2017 на адресу позивача був направлений запит з проханням письмове пояснення, з одночасним долученням документів (у разі наявності), які б підтверджували поважність причин відсутності на службі 30, 31 жовтня, 01, 02, 03 та 06.11.2017. При цьому, у відповідь ОСОБА_3 надала копію листа непрацездатності серії АДЖ №940621 виданий Центральною лікарнею м.Рівне. Однак, по даний час оригінал такого листка непрацездатності Зарічненській районній державній адміністрації наданий не був. Також, позивач протягом трьох календарних днів, з 04.12.2017 по 06.12.2017, перебувала у щорічній додатковій відпустці згідно з розпорядження №269-к від 27.11.2017. Крім того, представник відповідача вказує, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 у справі №817/81/17 згідно з розпорядженням №141-к від 04.07.2017 ОСОБА_3 була поновлена на посаді начальника відділу у справах сім'ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області. При цьому, в штатному розписі Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області такої посади як “начальник відділу у справах сім'ї та молоді” не значиться, у зв'язку з чим позивач був поновлений поза штатом. Оскільки в структурі Зарічненської районної державної адміністрації відсутня така первинна структурна одиниця як відділ у справах сім'ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації та посада начальника такого відділу з відповідними посадовими обов'язками, тому відсутній базис для розрахунку заробітної плати ОСОБА_3 і така їх не нараховується. На підставі викладеного представник відповідача просив відмовити повністю в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_3, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 у справі №817/81/17, зокрема, була поновлена на посаді начальника відділу у справах сім’ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області з 14.01.2017 (а.с.5-8).

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2017, апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова суду без змін (а.с.9-13).

04.07.2017 відповідачем прийнято розпорядження №141-к “Про поновлення ОСОБА_3М.”, яким позивача поновлено на посаді з 14.01.2017 та з цього ж числа вона вважається такою, що приступила до роботи. Також, вказаним розпорядженням зобов’язано відділ фінансово-господарського забезпечення проводити оплату праці позивача відповідно до законодавства (а.с.17).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 №817/1222/17, адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_3 заробітну плату з 17.07.2017 по 30.07.2017 та з 16.09.2017 по 01.11.2017 включно - 15671,04 грн.; по оплаті за час щорічної основної та додаткової відпусток – 11418,75 грн.; суму матеріальної допомоги на оздоровлення – 7835,52грн. (суми вказані без урахування податків та обов’язкових платежів, які підлягають стягненню під час їх виплати). В решті позовних вимог - відмовлено.

На момент розгляду даної справи, рішення у справі №817/1222/17 законної сили не набрало.

З матеріалів справи встановлено, що в період з 30.10.2017 по 01.11.2017 та з 02.11.2017 по 06.11.2017 ОСОБА_4 перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (а.с.25).

27.11.2017 відповідачем прийнято розпорядження №269-к “Про відпустку ОСОБА_3М.”, за яким позивачу надано частину щорічної додаткової відпустки як працюючій в зоні гарантованого добровільного відселення пропорційно до відпрацьованого часу тривалістю 3 календарні дні за 2017 рік, у період з 04 по 06 грудня 2017 року включно (а.с.26).

Також судом встановлено, що згідно з табелем обліку робочого часу, позивач у листопаді 2017 року фактично відпрацювала 18 днів, у грудні 2017 року - 17 днів (а.с.44-45).

Однак, станом на час розгляду справи в суді, позивач заробітної плати не отримала.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивач неодноразово зверталась до відповідача щодо виплати їй заробітної плати, однак відповідач вказував, що у нього відсутні підстави виплачувати їй заробітну плату інакше, ніж у судовому порядку (а.с.20-23).

З цього питання позивач також звернулась до Державної служби України з питань праці та Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної Ради України (а.с.27, 28).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В силу норм статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

В даному випадку суд уважає за необхідне зазначити, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Крім того, право на оплату праці, право на оплачуваний відпочинок (відпустку) в даному випадку позивача, який має статус державного службовця, встановлені та гарантовані також розділами VI, VIІ Закону України “Про державну службу”.

Так, відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України “Про державну службу”, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно із ч.1 ст.58 цього ж Закону, за кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Відповідно до ст.47 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” працівники, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу, у зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 49 календарних днів.

Зазначені відпустки надаються без урахування додаткової відпустки, передбаченої законодавством України.

В усіх випадках тривалість щорічної відпустки не повинна бути меншою за передбачену законодавством України для будь-якої категорії працівників. За працівниками, які отримують відпустку більшої тривалості, ніж передбачено цим Законом, її тривалість зберігається.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №440, оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.

Пунктами 6 та 7 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для здійснення оплати днів тимчасової непрацездатності проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2001 №1266. Витрати, пов’язані з оплатою днів тимчасової непрацездатності, відносяться до витрат підприємств, установ, організацій, а для бюджетних установ - до їх видатків за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Згідно з наявним в матеріалах справи листом непрацездатності ОСОБА_3 перебувала на лікарняному з період з 30.10.2017 по 01.11.2017 та з 02.11.2017 по 06.11.2017, а тому оплата днів тимчасової непрацездатності з 30.10.2017 по 03.11.2017 здійснюється за рахунок роботодавця.

Крім того, суд зазначає, що позивачу підлягає оплаті і три дні відпустки надані відповідно до розпорядження голови Зарічненської районної державної адміністрації №269-к від 27.11.2017.

Судом встановлено, що відповідач заробітної плати позивачу з 02.11.2017 по 16.01.2018 не нараховував та не оплачував.

Такі дії відповідача свідчать про ігнорування як положень Конституції України так і інших законів, які регулюють права позивача на оплату праці. Не отримання позивачем заробітної плати є грубим порушенням гарантованих Конституцією України її прав. Окрім того, законна заробітна плата позивача, яка мала б бути їй виплачена, є її власністю, а отже відповідачем порушені також права позивача щодо володіння, користування та розпорядження власністю.

Отже, порушені права позивача мають бути відновлені, при цьому, суд звертає увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права повинен бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність відповідача, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що позивач у листопаді 2017 року фактично відпрацювала 18 днів, за які має бути виплачена заробітна плата, однак ще мають включатись дні непрацездатності позивача, які оплачуються за рахунок роботодавця, а саме 02.11.2017 та 03.11.2017. Загалом, за листопад 2017 року позивачу підлягає оплаті 20 робочих днів.

В грудні 2017 року кількість робочих днів, які підлягають оплаті позивачу складає 21, а в січні 2018 року – 10 днів.

Таким чином, загальна кількість робочих днів, за які має бути виплачена заробітна плата позивачу у період з 02.11.2017 по 16.01.2018 складає 51 день (20 + 21 + 10).

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку).

Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 у 2017 році встановлена судовим рішенням у справі №817/81/17, яке набрало законної сили, та складає 7835,52грн., отже сума середнього заробітку, належна до виплати позивачу за період з 02.11.2017 по 16.01.2018 становить 18689,92 грн.: за листопад 2017 року 7123,20грн. (7835,52:22х20), за грудень 2017 року – 7835,52грн., за січень 2018 року – 3731,20грн.(7835,52:21х10).

Одночасно суд наголошує, що відповідно до п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума заробітної плати, оплата відпусток та матеріальної допомоги на оздоровлення визначена без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Таким чином, дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного здобутого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Враховуючи відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 (33023 м.Рівне, вул.Крушельницької,44/14, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (34000 смт.Зарічне, вул.Центральна,11, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 04057824) про стягнення заробітної плати задовольнити повністю.

Стягнути з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_3 заробітну плату за період з 02.11.2017 року по 16.01.2018 року, включно в сумі 18689,92 грн. (сума вказана без урахування податків та обов’язкових платежів, які підлягають стягненню під час їх виплати).

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині присудження із Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_3 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць – у розмірі 7835,52 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повне рішення суду складено 26 січня 2018 року.

Суддя Друзенко Н.В.