Постанова № 72026578, 05.02.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2018 р. № 820/5937/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Козир В.М.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4 (м. Харків, вул. Сумська, 77/79) про визнання дій незаконними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4, в якому просить визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача, які полягають у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі, який обчислено з грошового забезпечення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася позивачу відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 № 889 та індексації; зобов’язати відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_3 отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку, подати протягом п’ятнадцяти днів, з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч.1 ст.267 КАС України.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у Харківському національному університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4 та отримував у складі грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду. У жовтні 2017 року він був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складі відповідача. Проте, відповідач розрахував розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася в позивачу та індексації.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи, дійшов наступного.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені ОСОБА_4 на посаді начальника медичної служби військової частини 3017.

При розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні позивача не враховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода та індексація грошового забезпечення грошовим атестатом серії ЗУ № 354523.

Позивач звернувся до Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4 із заявою, в якій просив здійснити новий розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_3 отримував під час проходження військової служби та виплатити позивачу своєчасно невиплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_3 отримував під час проходження військової служби.

До суду не надано доказів здійснення вищевказаного перерахунку та виплати суми позивачу.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абз.1 п.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із скороченням штату одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Крім того, положеннями п.1 Постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою КМУ від 13.03.2013 р. № 161 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року N 889" для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих. що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, додаткова винагорода була нарахована та виплачувалась позивачу до його звільнення з військової служби.

Згідно зі схемою додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України до одноразових віднесені такі види грошового забезпечення: винагорода, призначення та виплата якої пов'язана з обсягом та складностями роботи, що виконується під час проходження військової служби; матеріальна допомога на початкове обзаведення (вид матеріального забезпечення військовослужбовців, передбачений статтею 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”), а також одноразова матеріальна допомога військовослужбовцям строкової військової служби.

Зазначені допомоги є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, які відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення”, згідно зі статтею 1 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Тобто, індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави вважати, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія.

Зазначена правова позиція суду відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20.10.2015 по справі № 21-2942а15 та від 10.03.2015 № 21-70а15, відповідно до яких грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія, а також щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, з якої нараховані і сплачені страхові внески, має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів належним чином правомірності дій, які полягають у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_3 отримував під час проходження військової служби, а тому позовні вимоги про визнання протиправними таких дій є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_3 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_3 отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій ОСОБА_5 Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_5 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 N 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Так, відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п.п.3-6 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Аналізуючи дані положення процесуального законодавства, можна дійти висновку, що законодавцем передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_5 України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України N 475/97-ВР від 17.07.97; Конвенція набула чинності для України 11.09.97.

За приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” N 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі “ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ” (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ “Аскоп-Україна” до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що “спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення”.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_3 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_3 отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про встановлення відповідачу п’ятнадцятиденного терміну для подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи ст.14 КАС України щодо обов'язковості судових рішень, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.5-10, 72, 73, 74, 77, 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4 (м. Харків, вул. Сумська, 77/79) про визнання дій незаконними задовольнити.

Визнати протиправними дії (бездіяльність) Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4, які полягають у виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі, який обчислено з грошового забезпечення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася позивачу відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 № 889 та індексації.

Зобов’язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені ОСОБА_4 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_3 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_3 отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку.

Стягнути з Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ 24980799, вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, 61023) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_3 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_2, 61184) у розмірі 640 (шістсот сорок) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Роз'яснити учасникам справи, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 05.02.2018.

Суддя В.В. Єгупенко