Рішення № 72026380, 05.02.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6224/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року м. Одеса Суддя Одеського окружного адміністративного суду Свида Л.І. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_8 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_8 з адміністративним позовом до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача від 16.11.2017 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення відносно громадянина Сенегалу ОСОБА_8 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким КАС України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.10 Розділу VII Перехідних Положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України.

У відповідності до ч. 9 ст. 205 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду цієї справи в порядку письмового провадження.

Позовна заява обґрунтована позивачем тим, що оскаржуване рішення відповідача є не законним та не обґрунтованим, а у випадку повернення позивача до країни походження, його життю та здоров'ю буде загрожувати небезпека.

З наданих до суду письмових заперечень відповідача (аркуші справи 28-34) вбачається, що відповідач позов не визнає, оскільки позивач не підпадає під критерії, визначені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Мотивом звернення позивача за захистом в Україні є бажання легалізації, а не побоювання стати жертвою свавільного насилля, а тому оскаржуване рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_8 є громадянином Сенегалу, уродженцем м. Дакар, р-н Йембел, постійно проживав у м. Дакар, за національністю-сенегалець, за віросповіданням - мусульманин-суніт, рідна мова французька, також вільно володіє англійською, українською та російською мовами. Неодружений. Позивач має середню освіту, яку здобув в загальноосвітній школі №14 з 1991 року по 1997 рік (Республіка Сенегал, м. Дакар), у період 1997-2002 років навчався в коледжі SCAM в м. Дакар, з 2002 року по 2005 рік позивач навчався в ліцеї «Seydina Limamoulaye» в м. Дакар, отримав сертифікат ступеня бакалавра. Після отримання сертифікату, починаючи з 2006 року по 2009 рік навчався в університеті «Шейх Анта Діоп» (Cheikh Anta Diop). На території Республіки Сенегал позивач не був офіційно працевлаштований, однак з 2006 року по 2010 рік позивач був у складі ФК ЖФТ, де неофіційно працював в якості радника.

ОСОБА_8 тривалий час проживав за адресою: АДРЕСА_1, однак через фінансові труднощі сім'я позивача була вимушена продати домівку. Під час проживання в країні громадянської належності позивач не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, фізичного насилля не зазнавав. Також позивач не був членом жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій, є невійськовозобов'язаним, строкову службу не проходив. На території громадянської належності позивача залишилися проживати мати, сестра та брат. Батько позивача був членом політичної партії «Сенегальська демократична партія» та тривалий час працював в Міністерстві охорони здоров'я, 16.06.2015 року позивачу було повідомлено про те, що його батько був вбитий невідомими особами.

20 вересня 2010 року ОСОБА_8 залишив країну громадянської належності м. Дакар (Республіка Сенегал) авіарейсом Дакар (Сенегал) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна) на підставі паспортного документу Серії НОМЕР_1 та одноразової української візи серії НОМЕР_2.

22 вересня 2010 року позивач прибув в Україну, по приїзду вступив на навчання за фахом «Телекомунікаційні системи і телебачення» до ВНТУ у м. Вінниця.

Виїзд ОСОБА_8 з країни громадянської належності відбувся з метою отримання освіти у ВНЗ на території України, однак через фінансові труднощі позивач був відрахований з ВНЗ. З матеріалів справи вбачається, що позивач стверджує, що після поразки партії «Сенегальська демократична партія» на виборах 2012 року, де його батько був членом, почалось значне погіршення справ членів цієї партії, в тому числі і батька позивача. Через зазначену обставину батько припинив надсилати гроші на навчання позивачу, через що він був відрахований з ВНЗ. Позивач також стверджує, що в разі повернення до країни громадянської належності, на нього могла б очікувати небезпека, пов'язана з колишньою антиурядовою діяльністю батька.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 09 листопада 2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №181 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 49-52).

За результатами розгляду особової справи громадянина Сенегалу ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, 16 листопада 2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 105-113).

Наказом № 218 від 16.11.2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 95).

ОСОБА_8 01.12.2017 року отримав повідомлення №5/1-349 від 16.11.2017 року про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 100-104), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до положень п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що він не може повернутися до країни громадянської належності у зв'язку із участю покійного батька в політичній партії, через що його можуть переслідувати представники діючої влади, однак елемент членства батька позивача в опозиційній політичній партії «P.D.S» («Сенегальська демократична партія») та його антиурядова діяльність не має підтверджень.

Так, під час анкетування позивач повідомив про те, що через членство батька в партії «P.D.S» представники уряду доволі часто проводили рейди та обшуки в помешканні батька, а також блокували його банківські рахунки. Позивач вважає, що вищевказані обставини можуть вплинути на те, що на нього може чекати небезпека в разі повернення на Батьківщину. Позивач також зазначив, що декілька з членів партії «P.D.S» було заарештовано, однак конкретних прикладів із зазначенням фігурантів не зміг навести.

Крім того, він повідомив, що його матір неодноразово отримувала погрози, в яких йшла мова про те, що на нього в разі повернення може очікувати небезпека, хоча ніяких доказів зазначеного позивачем також надано не було.

Під час анкетування позивач також зазначив, що 16.06.2015 року вбито його батька, вбивця й досі невідомий, судове провадження з цього питання ведеться до цього часу, будь-яких підтверджень надано не було.

Враховуючи вищевикладене, не можливо стверджувати про ймовірне втручання представників діючої влади Республіки Сенегал до вбивства батька, сам елемент вбивства з урахуванням відсутності будь-яких доказів неможливо ані підтвердити, ані спростувати.

Суд також звертає увагу, що сестра позивача ОСОБА_9 та брат ОСОБА_1 по теперішній час проживають на території Сенегалу, що свідчить про вільне перебування на території Батьківщини.

Інформацією по країні походження підтверджується наявність такої політичної партії «P.D.S», однак з відкритих інформаційних джерел неможливо підтвердити факти арештів, катувань або застосування фізичного або психологічного тиску на членів цієї партії під час мітингів, а тим більше переслідування та тиск на близьких родичів членів партії з боку правоохоронних структур країни громадянської належності, жодних доказів з боку позивача також надано не було.

Також, з 2012 року до моменту звернення ОСОБА_8 за міжнародним захистом (09.11.2017року), позивач перебував на території України у категорії нелегального мігранта, чим порушив ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи відсутність обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, суд вважає рішення відповідача про відмову у оформленні позивачу документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обґрунтованим, законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Таким чином, на підставі встановлених фактів, суд приходить до висновку про очевидну необґрунтованість тверджень позивача та правомірність наказу №218 від 16.11.2017 року, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_8 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 16.11.2017 року про відмову ОСОБА_8 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина Сенегалу ОСОБА_8 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 295 КАС України, учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повної постанови суду.

Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ перехідних положень КАС України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л. І. Свида

.