Рішення № 72026368, 01.02.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1967/17

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Секірської А.Г.,

за участі секретаря – Вакуленка А.В.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2, договір від 17.10.2017,

представника відповідача – ОСОБА_3, довіреність від 02.01.2018 № 28-1/11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кремінської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення від 04.12.2017 № 171к,

ВСТАНОВИВ:

12.12.2017 ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Кремінської районної державної адміністрації Луганської області (далі – відповідач, Кремінська РДА) про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 2003 року працював керівником відділу освіти Кремінської РДА. Розпорядженням голови Кремінської РДА від 04.12.2017 № 171к позивача звільнено з займаної посади у зв'язку із втратою права на державну службу відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України, пунктом 3 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу", розпорядження набуло чинності з дати прийняття.

Вказане розпорядження позивач вважає протиправним та незаконним з огляду на таке.

12.05.2013 головою Кремінської РДА ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу освіти як такого, що пройшов за конкурсом.

Постановою Кремінського районного суду від 07.09.2017 (справа № 414/1574/17) позивача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 172-7 ч.ч.1, 2 КУпАП, та накладено штраф за виплату щорічної винагороди своїй жінці як заступнику директора школи за високі досягнення з нагоди Дня працівника освіти. Санкцією ст. 172-7 ч.ч.1,2 КУпАП (порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів) не встановлено обмеження займати певні посади або займатися певною діяльністю, оскільки дане правопорушення не пов'язане з порушенням встановлених Законом України "Про запобігання корупції" обмежень та порушення вимог фінансового контролю.

З посиланням на рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" позивач зазначив, що вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Стаття 36 КЗпП України, за твердженням позивача, не містить в переліку підстав припинення трудового договору - винесення судом рішення про притягнення до адміністративної відповідальності. Водночас, посилання у спірному розпорядженні на пункт 9 ч.1 ст. 36 КЗпП України є неправомірним і не відповідає змісту даної норми, оскільки, виходячи з аналізу пунктів 2, 3 розділу 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28.01.2016 № 955, застосування пункту 9 ст. 36 КЗпП України пов'язано безпосередньо з запровадженням контрактної форми трудових договорів замість безстрокових, що виключає застосування даного пункту при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

З посиланням на статті 64, 65, 66, 69, 71 Закону України "Про державну службу", Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950, позивач послався, що перед його звільненням з державної служби за ініціативою уповноваженого органу не було проведено службове розслідування, порушено право позивача надати відповідні пояснення щодо звільнення, не надана оцінка наявності обмежень займати певні посади або займатися певною діяльністю у постанові суду, що також свідчить про незаконність оскаржуваного розпорядження № 171к.

Крім того, порушено принцип обґрунтованості прийнятого органом влади рішення, обов'язковість дотримання якого встановлена ЄСПЛ у рішеннях по справах "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003, "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, так, оскаржуване розпорядження не містить обґрунтувань прийнятого рішення та не зазначає підстав такого рішення.

Під час винесення оскаржуваного розпорядження позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності від 04.12.2017, а діюче трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частиною другою статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності. Аналогічна правова позиція викладена в абзаці другому пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9.

З посиланням на статті 7, 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", інформаційний лист ВАСУ від 01.06.2010 № 781/11/13-10, рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп (справа 3/35-313), позивач вважає умовний припис пункту 2 розпорядження без конкретизації дати звільнення незаконним, яким обмежено його права на невтручання в особисте життя. Посилання в пункті 2 розпорядження "враховуючи те, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному, вважати останнім робочим днем день виходу з лікарняного" винесено за умовою, не конкретизоване, та не пов'язане з визначенням конкретного юридичного факту, внаслідок чого допущено суперечність пункту 1 та пункту 2 розпорядження, що виключає його правомочність.

На підставі викладеного позивач просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Кремінської районної державної адміністрації від 04.12.2017 № 171к "Про звільнення ОСОБА_1М.".

Ухвалою суду від 14.12.2017 відкрито провадження у справі (арк.спр. 1).

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», якими КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до п.п.10 п.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою суду від 22.12.2017 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі (арк.спр. 37).

Ухвалою суду від 09.01.2018 відкладено підготовче засідання (арк.спр. 70).

Ухвалою суду від 22.01.2018 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк.спр. 82).

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги, надали пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві, відповіді на відзив від 27.12.2017 вх. № 32881/2017 (арк.спр. 55-59).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 22.12.2017 (арк.спр. 41-43) та запереченнях на відповідь на відзив від 02.01.2018 вх. № 87/2018 (арк.спр. 61-62). З посиланням на ст. 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», частину першу статті 3, частини другу та третю статті 5, статтю 19, пункт 1 частини першої статті 83, пункт 3 частини першої, частину другу статті 84 Закону України «Про державну службу», пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України, а також постанову апеляційного суду Луганської області від 02.10.2017 по справі № 414/1574/17 (провадження № 33/782/176/17) відповідач зазначив про законність та вмотивованість оскаржуваного розпорядження. Враховуючи, що позивач перебував на лікарняному 04.12.2017, пунктом 2 розпорядження останнім робочим днем було визначено день виходу з лікарняного. Також відповідач зазначив, що статтею 84 Закону України «Про державну службу» визначено як самостійну підставу припинення державної служби у зв’язку з втратою права на державну службу – набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, тому службове розслідування в даному випадку не проводиться.

Крім того, представник відповідача послався на те, що на даний час фактично звільнення не настало – запис до трудової книжки не внесено, трудова книжка позивачу не видавалася та не проведено остаточний розрахунок, оскільки позивач до теперішнього часу перебуває на лікарняному. При вказаних обставинах, у зв’язку з відсутністю правової події, спірні правовідносини стосовно звільнення на даний час відсутні та можуть виникнути в майбутньому лише після закінчення лікарняного позивача.

На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-77 КАС України, суд дійшов наступного.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 889-VIII (далі – Закон № 889) та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, інших центральних органів виконавчої влади, виданими в межах їх повноважень у випадках, визначених законом.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України “Про запобігання корупції” від 14.10.2014 № 1700-VII (далі – Закон № 1700).

Згідно з підпунктом “в” пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700 державні службовці є суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону.

Судом установлено, що позивача ОСОБА_1 12.05.2003 призначено на посаду начальника відділу освіти Кремінської РДА Луганської області, 10.10.2017 звільнено у зв’язку з втратою права на державну службу за п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України, п.3 ч.1 ст. 84 Закону України «Про державну службу», 10.10.2017 поновлено на посаді начальника відділу освіти Кремінської РДА Луганської області згідно з розпорядженням від 10.11.2017 № 148к, що підтверджується записами в трудовій книжці БТ-І № 3442212 (арк.спр. 7-13). Присягу державного службовця прийнято 23.03.1994 (арк.спр. 9).

Постановою Кремінського районного суду Луганської області від 07.09.2017 у справі № 414/1574/17 (провадження № 3/414/349/2017), залишеною без змін постановою апеляційного суду Луганської області від 02.10.2017, ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Комсомольська), 107-А) у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 172-7 ч.ч.1, 2 КУпАП, та піддано його адміністративному стягненню із застосуванням ст. 36 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 гривень на користь держави (арк.спр. 84-95, 96-97).

Зазначена постанова набрала законної сили 02.10.2017 (згідно з даними ЄДРСР).

Розпорядженням голови Кремінської РДА від 10.10.2017 № 134 к «Про звільнення ОСОБА_1М.» відповідно до пункту 9 частини 1 статті 36 КЗпП України, пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу» звільнено 10.10.2017 ОСОБА_1, начальника відділу освіти райдержадміністрації, у зв’язку із втратою права на державну службу (арк.спр. 45).

Зазначене розпорядження від 10.10.2017 № 134 к оскаржено позивачем в судовому порядку.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі № 812/1497/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження Кремінської районної державної адміністрації Луганської області від 10.10.2017 № 134 к «Про звільнення ОСОБА_1М.», поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації Луганської області з 10.10.2017, стягнуто з Кремінської РДА на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 10.10.2017 по 09.11.2017 у сумі 11 969,89 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов’язкових платежів. Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць допущено до негайного виконання (арк.спр.98-102).

Розпорядженням голови Кремінської РДА від 10.11.2017 № 148к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1М.» відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 256 КАС України, на підставі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі № 812/1497/17 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти Кремінської РДА з 10.10.2017 (арк.спр. 46).

Постанова Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі № 812/1497/17 набрала законної сили 05.12.2017 (згідно з даними КП «ДСС»).

Розпорядженням голови Кремінської РДА від 04.12.2017 № 170 к відповідно до постанови Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 по справі № 812/1497/17 скасовано розпорядження голови Кремінської РДА від 10.10.2017 № 134 к «Про звільнення ОСОБА_1М.» (арк.спр. 47).

Розпорядженням голови Кремінської РДА від 04.12.2017 № 171 к «Про звільнення ОСОБА_1М.» відповідно до пункту 9 частини 1 статті 36 КЗпП України, пункту 3 частини 1 статті 84 Закону «Про державну службу», статті 24 Закону України «Про відпустки», враховуючи лист – погодження Луганської обласної державної адміністрації від 19.10.2017 № 6/31-5876, звільнено ОСОБА_1, начальника відділу освіти райдержадміністрації, у зв’язку із втратою права на державну службу (п.1), враховуючи те, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному, вважати останнім робочим днем день виходу з лікарняного (п.2), відділу фінансово – господарського забезпечення апарату райдержадміністрації забезпечити виплату грошової компенсації у встановленому законодавством порядку (арк.спр. 103).

Проект цього розпорядження погоджено керівником апарату РДА ОСОБА_4, головним спеціалістом-юрисконсультом РДА ОСОБА_3, начальником відділу з питань управління персоналом апарату РДА ОСОБА_5, начальником відділу фінансово – господарського забезпечення – головним бухгалтером РДА ОСОБА_6, начальником загального відділу РДА ОСОБА_7, головним спеціалістом відділу з питань управління персоналом апарату РДА ОСОБА_8 (арк.спр. 103 зв.).

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Стосовно посилань позивача та його представника на те, що в порушення вимог статті 71 Закону № 889 відповідачем не проведено службове розслідування, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону № 889 з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування. У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов’язково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Порядок № 950).

Згідно із пунктом 1 Порядку № 950 дія цього Порядку не поширюється на державних службовців, крім випадку, визначеного абзацом п’ятим цього пункту.

У відповідності до абзацу п`ятого пункту 1 Порядку № 950 відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України “Про запобігання корупції” (далі - Закон) прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов’язки (далі - керівник органу).

Пунктом 1 частини першої статті 83 Закону № 889 встановлено таку підставу для припинення державної служби як втрата права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону № 889 підставою для припинення державної служби у зв’язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення.

Згідно із частиною другою цієї статті у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Таким чином, статтею 84 Закону № 889 чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв’язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, тобто в даному випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частинами 1, 2 статті 172-2 КУпАП, що згідно із вимогами діючого законодавства унеможливлює подальше проходження державної служби.

Службове розслідування могло бути проведено у відповідності з вимогами Порядку № 950, проте не з метою встановлення в діях позивача наявності чи відсутності дисциплінарного проступку, а з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, і лише за наявності подання спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції.

Тобто обов’язком, а не правом відповідача при отриманні такого, що набрало законної сили, рішення суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, було видання розпорядження про припинення державної служби в триденний строк.

Представник відповідача пояснив, що датою прийняття оскаржуваного розпорядження є 04.12.2017, оскільки Кремінська РДА чекала набрання законної сили постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі № 812/1497/17 для скасування попереднього розпорядження від 10.10.2017 № 134к «Про звільнення ОСОБА_1М.».

З огляду на наведене, відповідач повинен був прийняти оскаржуване розпорядження, при його прийнятті діяв у межах повноважень, визначених законом, та на підставі закону, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача та його представника на те, що відповідач безпідставно послався в оскаржуваному розпорядженні на пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України, з огляду на таке.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

В даному випадку відповідач правомірно послався на зазначену норму, оскільки підставою, передбаченою іншим законом, є стаття 84 Закону України «Про державну службу», незалежно від того, яким саме Законом внесено зміни до статті 36 КЗпП України шляхом включення пункту 9 частини першої.

Посилання позивача та його представника на те, що санкцією статті 172-7 ч.ч. 1,2 КУпАП не встановлено обмеження займати певні посади або займатися певною діяльність, та на рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», згідно з яким вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи, суд вважає безпідставним, оскільки спірні правовідносини чітко врегульовано нормами статей 83, 84 Закону № 889, якими визначено таку підставу втрати права на державну службу або його обмеження як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, і встановлено обов’язок суб’єкта призначення звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом.

Стосовно посилання позивача та його представника на рішення ЄСПЛ у справах «Суомінен проти Фінляндій», від 01.07.2003 № 37801/97, п. 36, згідно з яким орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, та рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, згідно з яким у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються, суд зазначає таке.

Наведений висновок ЄСПЛ у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» стосувався обґрунтованості рішень судів та інших органів з вирішення спорів, а не рішень суб’єктів владних повноважень.

Вимога щодо обґрунтованості рішення суб’єкта владних повноважень міститься в пункті 3 частини другої статті 2 КАС України, згідно з яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

В даному випадку оскаржуване розпорядження прийнято у відповідності до вимог пункту 3 частини другої статті 2 КАС України та не всупереч висновкам ЄСПЛ у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії», тобто обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що така наявність такої підстави втрати права на державну службу або його обмеження як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення не надає суб’єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає виключно звільнення згідно з вимогами статті 84 Закону № 889.

Щодо посилань позивача та його представника на ту обставину, що оскаржуване розпорядження видано в період перебування на лікарняному, суд зазначає таке.

Згідно з листом непрацездатності серії АГЮ № 664220, виданим 04.12.2017 КУ «Кремінський РЦПМ-СД», ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 04.12.2017 (арк.спр. 15).

Розпорядження № 171к видано 04.12.2017, тобто у період перебування позивача на лікарняному.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Разом із тим зміст поняття “розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу” розкрито законодавцем у пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну “розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу” будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статтях 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених іншим законом, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 23.01.2013 у справі № 6-127цс12.

На підставі викладеного суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження в період перебування позивача на лікарняному відповідач діяв правомірно.

Щодо посилань позивача та його представника на те, що пункт 2 оскаржуваного розпорядження є умовним (вважати останнім робочим днем день виходу з лікарняного), не обумовлює протиправність та наявність підстав для скасування розпорядження в цілому, оскільки не порушує прав позивача, а навпаки, продовжує термін перебування позивача на державній службі. Суд вважає, що відповідач не повинен був визначати дату звільнення днем виходу з лікарняного, оскільки перебування на лікарняному не є перепоною для реалізації відповідачем обов’язку, визначеного частиною п’ятою статті 84 Закону № 889, проте скасування саме пункту 2 розпорядження не буде спрямоване на захист порушеного права позивача.

Також суд зазначає, що частиною другою статті 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами 2 та 3 розділу 1 Посадової інструкції начальника відділу освіти Кремінської районної державної адміністрації, затвердженої головою РДА 30.12.2013, начальник відділу освіти підпорядкований заступнику голови районної державної адміністрації з питань гуманітарної та соціальної політики. Призначається та звільняється з посади розпорядженням голови райдержадміністрації за погодженням з обласною державною адміністрацією (арк.спр. 27-28).

Судом установлено, що Кремінською РДА 09.10.2017 за № 25-1/2942 направлено голові Луганської обласної державної адміністрації – керівнику обласної військово – цивільної адміністрації ОСОБА_9 подання щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з посади у звязку із втратою державним службовцем права на державну службу відповідно до пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу», з додатками на 5 арк. (арк.спр. 107).

19.10.2017 відповідачем отримано за вх. № 25/4832 лист – погодження Луганської обласної державної адміністрації – Луганської обласної військово – цивільної адміністрації від 19.10.2017 вих. № 6/31-5876 про погодження пропозиції щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу освіти Кремінської райдержадміністрації Луганської області (арк.спр. 108).

Посилання представника позивача на той факт, що погодження від ЛОДА отримано на перше звільнення позивача, яке відбулося 10.10.2017, а для видання розпорядження від 04.12.2017 № 171 к необхідно було отримати нове погодження, суд вважає безпідставними, оскільки підстави для звільнення позивача – наявність постанови Кремінського районного суду Луганської області від 07.09.2017 у справі № 414/1574/17 (провадження № 3/414/349/2017) та постанови апеляційного суду Луганської області від 02.10.2017 у справі № 414/1574/17 (провадження № 33/782/176/17) – не змінювалися, звільнення позивача погоджено обласною державною адміністрацією у відповідності з вимогами статті 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, при цьому відповідачем у повній мірі доведено, що він діяв на підставі та в межах повноважень, визначених законом. Отже, у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кремінської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення від 04.12.2017 № 171к відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06 лютого 2018 року.

Суддя ОСОБА_10