Постанова № 72025413, 06.12.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 р. Справа № 804/7072/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді членів колегії - суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Сантехсервіс" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним рішення №157061/30224443 від 13.09.2017р., визнання прийнятою та зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2017р. Приватне підприємство "Сантехсервіс" звернулося з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України та, з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог від 30.11.2017р., просить:

- визнати протиправним рішення №157061/30224443 від 13.09.2017р. комісії Державної фіскальної служби України про відмову у реєстрації податкової накладної №45 від 30.06.2017р. позивача;

- визнати прийнятою та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну позивача №45 від 30.06.2017р. датою її фактичного отримання, а саме: 12.07.2017р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами продажу товару за умовами договору купівлі-продажу №2964 від 29.06.2017р. між позивачем та ТОВ «ТД «АГРОТЕМ» позивачем було оформлено податкову накладну №45 від 30.06.2017р., яка була в цей же день подана для реєстрації у ЄРПН. Проте реєстрацію податкової накладної №45 було зупинено з підстав виявлення невідповідності обсягу постачання обсягам придбання по товарах згідно до УКТ ЗЕД:7304 та запропоновано надати пояснення та копії документів достатніх для прийняття рішення про реєстрацію зазначеної податкової накладної у ЄРПН. На виконання вимог п. 201.16 ст. 201 ПК України позивачем було надане повідомлення №11 від 07.09.2017р. з поясненнями з доданням копій підтверджуючих документів, проте позивачем було отримано оспорюване рішення про відмову у реєстрації податкової накладної №45 від 30.06.2017р. з підстав того, що надані копії документів складені з порушенням законодавства та/або є недостатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у реєстрації податкової накладної позивача неправомірними з підстав того, що у порушення п.п.201.16.1 п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України відповідачем не було зазначено у квитанції конкретних чітких критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в ЄРПН, що не відповідає вимогам п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, затверджених наказом Міністерства фінансів України №567 від 13.06.2017р., так як фіскальний орган був зобов’язаний у квитанції №1 про зупинення реєстрації чітко вказати на конкретний вид критерію, який встановлений п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567. Проте відповідачем такого чіткого критерію не зазначено, як і не зазначено у оспорюваному рішенні чітких причин для відмови у реєстрації податкової накладної у ЄРПН, а лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретної обставини незважаючи на те, що позивачем були надані всі документи, що підтверджують реальність господарської операції за вказаною податковою накладною. Оскільки згідно п.п.201.16.1 п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України передбачено реєстрації податкових накладних у ЄРПН у разі набрання законної сили рішення суду про реєстрації ПН/РК у ЄРПН, а тому позивач просить визнати прийнятою та зареєстрованою у ЄРПН податкову накладну №45 від 30.06.2017р. датою її фактичного отримання, а саме: 12.07.2017р.

Представник позивача 01.12.2017р. подав клопотання про розгляд даної справи у порядку письмового провадження (а.с. 56).

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 01.12.2017р., що підтверджується наявною в матеріалах справи телефонограмою (а.с. 46).

28.11.2017р. представником відповідача до канцелярії суду були подані письмові заперечення, у яких відповідач просив у задоволенні даного адміністративного позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що п.п. 201.16.3 п. 201.16 ст. 201 ПК України встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, встановлених відповідно до п. 74.2 ст. 74 ПК України. Представник відповідача вказує на те, що комісією ДФС було прийнято оспорюване рішення цілком правомірно, оскільки надані платником податків копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування №45 від 30.06.2017р. з урахуванням Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України №567 від 13.06.2017р. (далі – Критерії оцінки ступеня ризиків Наказу №567). Щодо вимог позивача про зобов’язання зареєструвати в ЄРПН податкову накладну №45 від 30.06.2017р., представник відповідача зазначає, що реєстрація податкових накладних у ЄРПН є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу ДФС України та законодавець надав відповідному державному органу і його посадовим особам на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінських рішень, а тому вимоги позивача про зобов’язання відповідача зареєструвати податкову накладну є необґрунтованими та такими вимогами позивач намагається недобросовісно скористатися належним йому правом на захист (а.с. 49-51).

Також, 28.11.2017р. представником відповідача було подано до канцелярії суду клопотання про здійснення розгляду даної справи у порядку письмового провадження (а.с. 54).

За приписами ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у розгляді справи, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наведене, подані представниками позивача та відповідача клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні, строки розгляду справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу у письмовому провадженні згідно до вимог ст.122 Кодексу адміністративного судочинства.

Із наданих суду документів колегією суддів встановлені наступні обставини у справі.

Приватне підприємство “Сантехсервіс” зареєстровано як юридичну особу 11.11.1998р. за адресою: 49125, м. Дніпро, Донецьке шосеАДРЕСА_1, що підтверджується копією виписку з ЄДРПОУ від 06.10.2016р. (а.с. 37-38).

29.06.2017р. між ПП “Сантехсервіс” (Продавець) та ТОВ “ТД «АГРОТЕМ» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу №264, що підтверджується копією відповідного договору (а.с. 32-33).

На виконання умов вказаного договору позивачем було продано товар ТОВ “ТД «АГРОТЕМ», що підтверджується видатковими накладними, рахунком-фактурою, виписками банку про отримання коштів за вказаними господарськими операціями (а.с. 16-18,24,26)

Згідно до вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України, позивачем було оформлено за вказаною господарською операцією по договору купівлі-продажу податкову накладну №45 від 30.06.2017р., що підтверджується копією наведеної податкової накладної (а.с. 10).

Вказана податкова накладна була 30.06.2017р. надіслана позивачем для реєстрації у встановленому законодавством порядку у ЄРПН та згідно копії квитанції №1 реєстрацію податкової накладної №45 було зупинено з підстав того, що у ній виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 7304 та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН відповідно до п. “в” п.п. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 ПК України, вичерпний перелік яких встановлено наказом МФУ від 13.06.2017р. №567 та/або Таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 цього наказу (а.с. 12).

07.09.2017р. з метою проведення реєстрації податкової накладної №45 від 30.06.2017р. позивачем було направлено на адресу податкової інспекції повідомлення №11 разом з поясненнями до яких додано копію договору та документів, що підтверджують реальність здійснення операцій по зупиненій податковій накладній, які були отримані податковою інспекцією 07.09.2017р. (а.с. 15).

13.09.2017р. відповідачем було прийнято рішення №157061/30224443 про відмову у реєстрації у ЄРПН податкової накладної №45 від 30.06.2017р., поданої позивачем, з підстав надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію ПН/РК, що підтверджується його копією (а.с. 31).

Позивач оспорює вищевказане рішення комісії ДФС України щодо відмови у реєстрації у ЄРПН податкової накладної позивача №45 від 30.06.2017р., просить його визнати протиправним посилаючись на те, що висновок відповідача про відповідність вказаної податкової накладної критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків №567 є неправомірним, оскільки вважає, що підстав для відмови у реєстрації податкової накладної №45 від 30.06.2017р. у відповідача не було, так як позивач подав усі документи, які підтверджують реальність вказаної господарської операції і мав достатні технічні, людські та матеріальні ресурси.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

За приписами п. 74.2 статті 71 ПК України визначено, що в Єдиному реєстрі податкових накладних далі – ЄРПН) забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування (далі – ПН/РК) критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких ПН/РК в ЄРПН.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій і завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики – п.74.3 ст.74 ПК України.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних” №1246 від 29.12.2010р.(далі – Порядок №1246) податкова накладна – електронний документ, який складається платником податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно до п. 12 вказаного Порядку №1246 після надходження ПН/РК до ДФС в автоматизованому режимі здійснюються їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності ПН/РК затвердженому формату (стандарту); чинності цифрового електронного підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких ПН/РК; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію ПН/РК, платником податку на момент складання та реєстрації таких ПН/РК; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов’язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для ПН/РК, що реєструються після 1 липня 2015р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації ПН/РК з такими ж реквізитами; відповідності ПН/РК критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України “Про електронний цифровий підпис”, “Про електронні документи та електронний документообіг” та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до п. 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації ПН/РК.

Аналогічні приписи містить підпункт 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України згідно яких реєстрація ПН/РК в ЄРПН може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у разі відповідності такої ПН/РК сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає ( в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої ПН/РК. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК зазначаються: а)порядковий номер та дата складення ПН/РК; б) визначення критерію (їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації ПН/РК; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої ПН/РК в ЄРПН.

Так, пункт 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, містить у собі визначення двох різних критеріїв, а саме:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у ПН/РК, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 разу більший за величину, що дорівнює залишку обсягу різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01 січня 2017р. в отриманих ПН/РК, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеного у ПН/РК, зареєстрованих з 01 січня 2017р. в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75% загального такого залишку) товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

2) відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб’єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу УІ Податкового кодексу України, стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі.

Аналізуючи вказані вище норми, можна дійти висновку про те, що, здійснюючи моніторинг ПН/РК, контролюючі органи зобов’язані, у разі зупинення реєстрації ПН/РК, у Квитанції №1 зазначати конкретний вид із двох вищенаведених критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації ПН/РК, який встановлений пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

Разом з тим, як свідчить зміст копії Квитанції №1 про зупинення реєстрації податкової накладної №45 від 30.06.2017р., поданої позивачем, відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПК України з підстав відповідності вказаної податкової накладної критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, вказана Квитанція №1 не містить зазначення конкретного із двох критеріїв, визначених п.6, достатніх для зупинення реєстрації у ЄРПН вказаної податкової накладної №45 від 30.06.2017р. (а.с. 12).

Зазначення ж у вказаній Квитанції №1 та віднесення до п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків вказаної податкової накладної №45 з підстав того, що у ній виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах з УКТ ЗЕД:7304 є безпідставним, з огляду на те, що наведені причини не віднесено до переліку критеріїв оцінки ступеня ризиків, які визначені у п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що зупинення контролюючим органом реєстрації вказаної вище податкової накладної №45 від 30.06.2017р. у ЄРПН є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам вищенаведеного податкового законодавства, суперечить вказаним нормам з урахуванням того, що, зупиняючи реєстрацію вказаної податкової накладної, орган ДФС не визначив у Квитанції №1 конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, визначеного п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567 в порушення вимог п.п. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 ПК України.

Також судом враховується і те, що не визначення контролюючим органом конкретного виду критерію, який встановлений п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567 прямо впливає на можливість надання в подальшому платником податків відповідних документів, перелік яких міститься у Вичерпному переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017р. №567 (далі – Вичерпний перелік документів Наказу №567).

Так, відповідно до пункту 1 Вичерпного переліку документів Наказу №567, вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН у розмірі критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017р. №567:

1) для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв: договору, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договору, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантажування продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором або/законодавством;

2) для критерію, зазначеного в підпункті 2 пункту 6 Критеріїв: договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, інвентаризаційні описи, у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Таким чином, із аналізу даних норм законодавства вбачається, що можливість надання платником податку вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення контролюючим органом ДФС конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, визначених у п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

Також, слід зазначити, що контролюючим органом ДФС у Квитанції №1 про зупинення реєстрації податкової накладної №45 від 30.06.2017р. було запропоновано платнику податків надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН відповідно до пункту “в” підпункту 201.16.1 пункту 201.16 ст. 201 ПК України, вичерпний перелік яких встановлено наказом МФУ від 13.06.2017р. №567 та/або Таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 цього наказу (а.с. 12).

Разом з тим, проаналізувавши зміст вказаного Вичерпного переліку документів Наказу №567, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимога контролюючого органу ДФС щодо надання Таблиці даних платника податків, яка передбачена п. 4 наказу №567 суперечить вимогам вищенаведеного Вичерпного переліку, оскільки вказаний Вичерпний перелік документів Наказу №567 не містить взагалі пункту 4.

Разом з тим, пункт 4 міститься у Критеріях оцінки ступеня ризиків Наказу №567, яким передбачено порядок надання платниками податків інформації за встановленою формою щодо обміну документами між платниками податків та контролюючими органами в електронному вигляді засобами електронного зв’язку.

Таким чином, не визначення контролюючим органом у Квитанції №1 про зупинення реєстрації у ЄРПН податкових накладних конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, передбачених у п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, вказівка контролюючого органу ДФС про необхідність надання платником документів, які не передбачені Вичерпним переліком документів Наказу №567, зазначення у відповідній Квитанції причин зупинення реєстрації ПН/РК, які не відповідають п.6 вказаних Критеріїв, свідчить про порушення контролюючим органом вимог податкового законодавства, а як наслідок, протиправність дій контролюючого органу щодо зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН.

У відповідності до підпункту 201.16.1 п.201.16 ст. 201 ПК України письмові пояснення та/або копії документів, зазначені у підпункті “в” підпункту 201.16.1 цього пункту, платник податку має право подати до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов’язання, відображеного у такій ПН/РК. Такі документи передаються контролюючим органом за основним місцем обліку платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня їх отримання до комісії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику ( підпункт 201.16.3 п.201.16 ст.201 ПК України).

Зазначена комісія приймає рішення про: реєстрацію ПН/РК в ЄРПН; відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок роботи комісії визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН приймається та надсилається платнику податку протягом п’яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та документів, поданих відповідно до підпункту 201.16.2 ПК України.

Так, позивачем у порядку, визначеному п.п. 201.16.2 п. 201.16 ст. 201 ПК України були надані повідомлення №11 від 07.09.2017р. та письмові пояснення, копії документів, що підтверджують продаж товару за договором купівлі-продажу №2964 від 29.06.2017р., укладеного між ТОВ “ТД «АГРОТЕМ» та позивачем, які були отримані контролюючим органом 07.09.2017р. по що свідчить копія Квитанції №1 (а.с. 13-15,16-35).

Разом з тим, контролюючим органом ДФС, 13.09.2017р. було прийнято рішення за №157061/30224443 про відмову у реєстрації у ЄРПН податкової накладної №45 від 30.06.2017р. з підстав надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію ПН/РК відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017р. №190 “Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову у такій реєстрації” (далі – постанова КМУ №190) (а.с. 31).

Вивчивши зміст вказаного оспорюваного рішення, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, а також і письмові пояснення надані позивачем разом з документами, що підтверджують виконання господарських операцій, оформлених позивачем за податковою накладною №45 від 30.06.2017р., а також проаналізувавши і зміст вищенаведеного нормативно-правового акту, який був підставою для прийняття вказаного вище рішення, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюване рішення не відповідає вимогам вищевказаної постанови КМУ №190, є протиправним, виходячи з наступного.

Абзацом 1 постанови КМУ №190 встановлено, що комісія ДФС приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або про відмову в такій реєстрації на підставі отриманих від платника податку на додану вартість відповідно до підпункту “в” підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України письмових пояснень щодо підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, та/або копій документів, які платник податку має право подати до органу ДФС протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов’язання, відображеного у ПН/РК.

Згідно до абз.2 постанови КМУ №190 визначено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації ПН/РК є:

- не надання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.6 статті 201 Кодексу;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію ПН/РК.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що у разі прийняття рішення контролюючим органом про відмову у реєстрації у ЄРПН ПН/РК контролюючий орган у відповідному рішення повинен зазначити чіткі підстави для прийняття рішення про відмову та зазначити, які саме документи складені з порушенням вимог законодавства, а яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію у ЄРПН ПН/РК.

Разом з тим, зі змісту оспорюваного рішення вбачається, що вказане рішення органу ДФС є не обґрунтованим та не містить чітких посилань на підстави, які слугували причинами для прийняття оспорюваного рішення про відмову контролюючого органу ДФС зареєструвати податкову накладну №45 від 30.06.2017р. у ЄРПН з урахуванням наданих позивачем письмових пояснень та документів, які підтверджують господарські операції за вказаної податковою накладною, оскільки вказане рішення не містить доводів та обґрунтувань відносно того, що надані документи складені з порушенням законодавства якого саме не зазначено, як не зазначено і документу, який складено з порушенням законодавства, а яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання протиправним оспорюваного рішення, колегія суддів також виходить із того, що оспорюване рішення є актом індивідуальної дії.

Правовий акт індивідуальної дії – виданий суб’єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов’язкових правил поведінки та стосується прав і обов’язків чітко визначеного суб’єкта (суб’єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозахисний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб’єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв’язання за їх допомогою конкретних, а саме: індивідуальних справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Натомість, як свідчить зміст оспорюваного рішення, вказане рішення контролюючого органу ДФС не відповідає критеріям чіткості, обґрунтованості та зрозумілості акта індивідуальної дії, породжують його неоднозначне трактування, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації права або виконання обов’язку платником податку виконати юридичне волевиявлення суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного рішення з урахуванням обставин встановлених судом та доказів наданих позивачем, які представником відповідача не спростовані жодними доводами.

Тоді як, позивачем надано достатньо доказів та наведено підстав, які свідчать про протиправність оспорюваного рішення відповідача у відповідності до вимог ст. 69-71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що обставини, які слугували прийняттю оспорюваного рішення є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв’язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним оспорюваного рішення №157061/30224443 від 13.09.2017р. підлягають задоволенню.

При цьому, у цій частині позовних вимог, для повного захисту порушеного права позивача, слід вийти за межі позовних вимог згідно до ст.ст. 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України та не тільки визнати оспорюване рішення №157061/30224443 від 13.09.2017р. протиправним, а ще й скасувати його.

Також колегія суддів приходить до висновку, що слід у тому числі і зобов’язати відповідача зареєструвати в ЄРПН податкову накладну №45 від 30.06.2017р., подану позивачем, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність оспорюваного рішення та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративному суду, встановлених ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги та покладено в основу даного судового рішення доводи відповідача у запереченнях про те, що прийняття управлінського рішення на основі певної свободи розсуду є дискреційними повноваженнями відповідача як суб’єкта владних повноважень, виходячи з наступного.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб’єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження – це комплекс прав і зобов’язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Відповідно до ОСОБА_5 Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_6 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб’єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського Суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України “Про судове рішення в адміністративній справі” від 20.05.2013р. №7 суд може ухвалити постанову про зобов’язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб’єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом 2 ч. 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

За приписами пункту 2 ч. 2 ст. 162 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами підпункту 201.16.4 пункту 201.16 ст.201 ПК України визначено, що ПН/РК, реєстрацію якої в ЄРПН було зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: а) прийнято рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН; б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної ПН/РК в ЄРПН.

Так, у першому випадку, податкова накладна, реєстрацію якої в ЄРПН було зупинено реєструється у день прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, яке ухвалюється саме Комісією ДФС.

У другому випадку, податкова накладна, реєстрацію якої в ЄРПН було зупинено, реєструється у день набрання законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної.

Таким чином, нормами ПК України чітко визначено настання такої події, як набрання законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної.

Також слід зазначити, що за приписами ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom), п.п. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної судового практики, колегія суддів приходить до висновку про зобов’язання Державну фіскальну службу України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну №45 від 30.06.2017р., подану позивачем, що є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання прийнятою та зареєстрованою в ЄРПН податкову накладу №45 від 30.06.2017р. датою її фактичного отримання – 12.07.2017р., оскільки обраний спосіб захисту є неналежним, так як адміністративний суд не наділений повноваженнями підміняти повноваження державного органу у відповідності до способів захисту права, встановлених ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, окрім того, колегія суддів враховує, що відповідно до п.п.201.16.4 п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна реєстрацію в ЄРПН якої зупинено реєструється у день набрання законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної накладної в ЄРПН.

Отже, у цьому випадку, колегія суддів вважає, що слід зобов’язати відповідача саме зареєструвати податкову накладну №45 від 30.06.2017р. у ЄРПН.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжного доручення №151 від 30.10.2017р. у розмірі 3200 грн. 00 коп. (а.с. 3).

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Сантехсервіс" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним рішення №157061/30224443 від 13.09.2017р., визнання прийнятою та зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України за 157061/30224443 від 13.09.2017р. про відмову у реєстрації податкової накладної №45 від 30.06.2017р. в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов’язати Державну фіскальну службу України (04053, м. Київ, Львівська площа,8) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкову накладну №45 від 30.06.2017р., подану Приватним підприємством "Сантехсервіс" (49000, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 14, код ЄДРПОУ 30224443).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8) на користь Приватного підприємства "Сантехсервіс" (49000, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 14, код ЄДРПОУ 30224443) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3200 грн. 00 коп. (три тисячі двісті грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3