Рішення № 72022393, 24.01.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/3850/18

В справі № 464/4679/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

24 січня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Гак Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И :

Позивач у липні 2017 року звернувся до Сихівського районного суду м. Львова з позовом про стягнення з відповідача невиплаченої йому заробітну плату за період з січня 2011 року по червень 2013 року в сумі 23 947, 68 гр., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на день розрахунку, який на час пред»явлення позову становив 105 560, 00 гр.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова справа була передана до Солом'янського районного суду м. Києва за підсудністю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України.

Листом від 18 вересня 2017 року справа була повернута до Сихівського районного суду м. Львова для належного оформлення відповідно до Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах апеляційних судах областей, апеляційних судах м. Києва та Севастополі, апеляційному суді Автономної республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 173 від 17 грудня 2013 року.

14 листопада 2017 року після усунення недоліків справа повторно надійшла до Солом»янського районного чуду м. Києва.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року справа прийнята до провадження суду.

22 грудня 2017 року надійшла заява позивача про розгляд справи в його відсутності та ухвалення заочного рішення в справі.

26 грудня 20217 року до суду надійшло зворотнє поштове повідомлення про вручення судової повістки відповідачу 14 грудня 2017 року.

Відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку позивача,суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається в позові на те, що 01 квітня 2007 року він був прийнятий на роботу водієм вантажного автомобіля 1-го класу транспортної дільниці ТзОВ «Львівські автобусні заводи».

01 квітня 2011 року його було переведено до Відокремленого структурного підрозділу ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на посаду водія автотранспортних засобів транспортної дільниці.

Наказом № 57/вк від 03 червня 2013 року звільнений з займаної посади.

Зазначає, що його посадовий оклад/тариф при перебуванні в трудових відносинах з відповідачем складав 9, 10 гр. за годину роботи.

В той же час, починаючи з січня 2011 року заробітна плата йому виплачувалася не в повному розмірі і сума боргу за вказаний період часу складає 23 947, 68 гр.

Крім того, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України при звільненні з ним не був проведений повний розрахунок, і, окрім невиплаченої заробітної плати, йому не була виплачена компенсація за 144 дні невикористаної відпустки.

Зазначив також, що відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Сума середнього заробітку на день його звернення до суду складала 105 560, 00 гр.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Судом встановлено, що позивач відповідно до наказу № 28кс від 02 квітня 2007 року був зарахований на посаду водія вантажного автомобіля 1-го класу транспортної дільниці ТОВ «Львівські автобусні заводи».

Наказом №034 від 01 квітня 2011 року був переведений до Відокремленого структурного підрозділу ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на посаду водія автотранспортних засобів транспортної дільниці.

Наказом №57вк від 03 червня 2013 року позивач був звільнений з посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

З аналізу довідки форми ОК-5, виданої органами Пенсійного фонду, вбачається, що заробітна плата позивачу нараховувалася в меншому розмірі, ніж приведено ним.

/ а. с. 5 - 7 /

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Як зазначає позивач, заробітна плата йому виплачувалася не в повному обсязі і при звільненні розрахунок заборгованих сум йому виплачений не був і не виплачений до цього час.

Вирішуючи спір між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2,3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч.1, 2,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не подав, своїх заперечень проти вимог позивача суду не подав, обставин, викладених у позові, не спростував.

За таких обставин суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України ).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Такої позиції притримується Верховний Суд України, яка була висловлена в постанові від 26 квітня 2016 року та інших у даній категорії справ.

Виходячи з викладеного вище, непроведення розрахунку з позивачем при звільненні, відсутності заперечень з боку відповідача обставинам, приведеним ним у позові, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і в цій частині.

Звертаючись до суду, позивачем довідки про розмір середньомісячного заробітку не надано. Не надано такої довідки і відповідачем, яким також не спростовано приведену позивачем суму середнього заробітку до стягнення.

Порядок визначення середньомісячного заробітку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

З приведеної позивачем таблиці вбачається, що його заробіток за останні 2 місці перед звільненням мав становити 2 984,80 гр. / 1 528.80 + 1 456.00 /.

Таким чином, його середньоденний заробіток на день звільнення становив 71, 07 гр. / 2 984.80 : 42 = 71.07 /.

Виходячи з цього, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить, виходячи з 1715 днів затримки, 121 885, 05 гр.

Виходячи з висновків Верховного Суду України, в тому числі постанові від 27 квітня 2016 року в даній категорії справ, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Виходячи з цього, а також розміру середньомісячного заробітку позивача на момент звільнення, який складав 1 492, 40 гр., невиплаченої при звільненні суми - 23 947, 68 гр., що становить 19, 64% від суми належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи принцип справедливості та співмірності, вважає за необхідне стягнути з відповідача 24 377, 00 гр. , що складає 20% від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Частиною 2 ст. 4 Закону встановлено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Виходячи з даної норми закону, суми задоволених позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 704, 80 гр. судового збору.

Керуючись ст. ст. 3, 21,23, 24, 115, 116, 117КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» на користь ОСОБА_2 23 947, 68 гр. заробітної плати та 24 377, 00 гр. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» 704, 80 гр. судового збору на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Л.А.Шереметьєва