Рішення № 72017096, 06.02.2018, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/1630/17

Провадження № 2/515/105/18

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Семенюк Л.А.

за участю секретаря Унгурян Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката ОСОБА_2

відповідача представника Нерушайської сільської ради

Татарбунарського району Одеської області ОСОБА_3Г,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

17 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, в якому просить визнати за ним право власності на земельну ділянку, посилаючись на слідуючі обставини.

26 вересня 2016 року в селі Нерушай Татарбунарського району Одеської області помер ОСОБА_4, з яким він проживав однією сім’єю та вели спільне господарство з початку 2010 року та по день його смерті. Після його смерті залишилась земельна ділянка площею 4,32 га, розташована на території Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ОД №015314, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією 02 липня 2004 року на ім’я ОСОБА_4.

Вищезазначену земельну ділянку позивач має право успадкувати в порядку четвертої черги за законом відповідно до ст.1264 Цивільного кодексу України, інших спадкоємців за законом не має. Однак, звернувшись до приватного нотаріуса Татарбунарської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, позивач отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину по закону, у зв’язку з ненаданням правовстановлюючого документу, а саме оригіналу Державного акту на право власності на вищезазначену земельну ділянку, який був втрачений спадкодавцем за життя.

До цього, рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року було встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з спадкодавцем понад п’ять років до часу відкриття спадщини.

Про те, що оригінал правовстановлюючого документу на право приватної власності на землю, що належала спадкодавцю, а саме Державного акту серії І-ОД № 015314 втрачено, він помістив об'яву в газеті “Татарбунарський вісник”, опублікованої в №2 від 27.01.2018 року.

Зазначені обставини стали причиною звернення останнього до суду з вказаним позовом про визнання за ним права власності на земельну ділянку.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, але направив до суду заяву про слухання справи у його відсутність, повністю підтримуючи позовні вимоги (а.с. 27).

Представник Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області ОСОБА_3 направив до суду заяву з проханням заслухати справу у його відсутність, вимоги позову визнав та просив винести рішення згідно чинного законодавства (а.с. 18 ) .

Як передбачено частиною 3 статті 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. У такому разі фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами частини 2 статті 247 ЦПК України, не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву та надані сторонами письмові докази в сукупності, суд, враховуючи визнання позову відповідачем, що не суперечить вимогам закону та не порушує законних прав і інтересів сторін та інших осіб, відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України, вважає можливим позов задовольнити, виходячи з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

При цьому, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії І-ЖД №460143 від 13.10.2016 року (а.с.4), ОСОБА_4 помер 26 вересня 2016 року.

Копією Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ОД за № 015314 від 02.07.2004 року (а.с.5) підтверджується, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 4,32 га, розташованої на території Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, виділеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Копією рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.02.2017 року (а.с.6-7) встановлено факт постійного сумісного проживання однією сім’єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як спадкоємця четвертої черги по закону, разом зі спадкодавцем ОСОБА_4, у житловому будинку №84 по вул.Суворова в с. Нерушай Татарбунарського району Одеської області, понад п’ять років на час відкриття спадщини, а саме 26 вересня 2016 року.

Як вбачається з витягу з технічної документації про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки № В-6088/0-0.420-49/151-17 від 29.03.2017 року (а.с.8), вартість земельної ділянки площею 4,3222 га, що належить ОСОБА_4 згідно Державного акту серії І-ОД за №015314, складає 153641 грн. 08 коп.

З листа нотаріуса за № 487/02-14 від 06.09.2017 року ( а.с.9 ) видно, що позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину по закону (спадкова справа №79/2017 від 29.03.2017 року), у зв’язку з тим, що він не надав правовстановлюючий документ на спадкову земельну ділянку.

Із інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 12.12.2017 року (а.с.24) вбачається, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4, померлого 26.09.2016 року, приватним нотаріусом ОСОБА_5 відкрита спадкова справа за номером у спадковому реєстрі 60452204, зареєстрована у нотаріуса за №79/2017 від 29.03.2017 року по заяві ОСОБА_1, поданої 29.03.2017 року за №79 про прийняття спадщини за законом, що складається із земельної ділянки (а.с.25). Як вбачається із інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) у спадковому реєстрі наявні заповіти за номером 430263, посвідчений 22.04.1980 року, та за номером 432463, посвідчений 23.10.1975 року, які за станом є чинні, за статусом - архівні до 01.12.2000 року.

Із об'яви, опублікованої в газеті “Татарбунарський вісник” за №2 від 27.01.2018 року (а.с.28) видно, що в графі “втрачені” значиться вважати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД №015314 на ім'я ОСОБА_4.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків /спадщини/ від фізичної особи, яка померла /спадкодавця/, до інших осіб /спадкоємців/. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбачено ст.1217 ЦК України.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Так, у четверту чергу, як передбачено ст.1264 ЦК України, право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення ) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 4.15 розділу 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, нотаріусом проводиться після подання до нотаріальної контори правовстановлюючих документів, щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Таким чином, між сторонами виникли спадкові правовідносини, які неможливо вирішити в позасудовому порядку.

Судом з достовірністю встановлено, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 26.09.2016 року, на земельну ділянку, площею 4,32 га, розташовану на території Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ОД №015314 від 02.07.2004 року, виданого на ім’я ОСОБА_4.

В зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вищевказану земельну ділянку, приватним нотаріусом ОСОБА_5 відмовлено останньому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане спадкове майно (а.с.9). Відсутність правовстановлюючого документу на земельну ділянку та належність її спадкодавцю ОСОБА_4 підтверджується матеріалами справи, дослідженими судом (а.с.5). Отримати вказаний документ після смерті спадкодавця законом не передбачено, що позбавляє позивача можливості отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 в установленому законом порядку.

Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.3.1 Інформаційного листа №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», вказав, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може бути позивачем у справі про визнання права власності на це спадкове майно.

Таким чином, враховуючи, що спадкова земельна ділянка дійсно належала спадкодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності, про що свідчить копія Державного акту (а.с.5), витяг з технічної документації про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.8), рішенням Татарбунарського районного суду від 21.02.2017 року (а.с.6-7) встановлено факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім'єю понад п’ять років на час відкриття спадщини, оскільки позивач не відмовився від спадку в установлений законом строк, про що свідчить інформаційна довідка зі спадкового реєстру та копія заяви позивача зі спадкової справи (а.с.24-25), суд вважає, що за ОСОБА_1 повинно бути визнано право власності на земельну ділянку розміром 4,32 га, розташовану на території Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ОД № 015314 в порядку четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4, оскільки спадкоємці попередніх черг відсутні, а відповідач проти вимог позову не заперечує (а.с.18 ).

Керуючись ст.ст. 16,1216,1217, 1218,1258,1264,1268 ЦК України, ст.ст. 13, 77-80, 81, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, як спадкоємцем четвертої черги по закону, право власності на земельну ділянку площею 4,32 га, посвідчену Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ОД № 015314 від 02.07.2004 року, належну ОСОБА_4, померлому 26 вересня 2016 року.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Семенюк