Рішення № 72016575, 06.02.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10378/17

Р І Ш Е Н Н Я

25 січня 2018 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Бузун Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Позивач, посилаючись на те, що він працював начальником сектору економічної безпеки, а при звільненні 10 серпня 2017 року відповідач не виплатив належну йому заробітну плату, звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 20 830 грн. 74 коп., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Представник позивачка та позивач в судове засідання не з»явилися, до початку розгляду справи подали заяву про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився. Надав заперечення на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з трудової книжки позивача, він з 04 листопада 2014 року по 09 серпня 2017 року включно працював на ПАТ «Азот» начальником сектору економічної безпеки, а 10 серпня 2017 року був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

При звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку з виплати заробітної плати у зв’язку з чим утворилась заборгованість з виплати заробітної плати, яка складає 20 830 грн. 74 коп. ( довідка ПАТ «Азот» №85 від 02 листопада 2017 року )

При цьому суд звертає увагу на те, що у відзиві на позов відповідач не оспорює суму боргу, а лише вказує на те, що затримка з виплати заробітної плати сталася з незалежних від нього причин.

До теперішнього часу відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, через що останній звернувся до суду з зазначеним позовом.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов’язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст.116 КЗпП України, відповідачу належало провести повний розрахунок з працівником в день звільнення – 10 серпня 2017 року, що зроблено не було.

Як встановлено судом, відповідач в порушення ст.116 КЗпП не здійснив виплати належної позивачці заробітної плати в день її звільнення у зв’язку з чим до теперішнього часу має заборгованість перед позивачем в розмірі 20 830 грн. 74 коп., яка підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

На підставі абз.4 ч.2. п.2 Постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року про затвердження «Порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчисляється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Таким чином розрахунки повинні проводитися за останні повні два місяці, які передували звільненню позивача з роботи, а саме червень та липень 2017 року.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки ПАТ «Азот» від 02 листопада 2017 року №86 про доходи ОСОБА_1, його середньоденна заробітна плата становить 699 грн. 88 коп.

Таким чином розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 10 серпня 2017 року по 25 січня 2018 року ( день ухвалення судового рішення по справі ) становить 79 786 грн. 32 коп. (699 грн. 88 коп./ середньоденна заробітна плата /х 114 / кількість робочих днів за період з 10 серпня 2017 року по 25 січня 2018 року /)

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 25 січня 2018 року становить 79 786 грн. 32 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з відрахуванням всіх обов’язкових платежів, передбачених законом.

Суд вважає, що доводи представника відповідача щодо відсутності у підприємства достатнього фінансового ресурсу, як підстава для звільнення від відповідальності за порушення строків розрахунку по заробітній платі, є необґрунтованими.

В цьому контексті слід звернути увагу, що у своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав, що аналіз змісту ст.ст.116, 117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова №6-2163цс16 від 31 травня 2017 року, №6-259цс17 від 13 березня 2017 року). Аналогічні розяснення викладені і в п.20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»

Наявність арешту на рахунках відповідача, що накладений постановою державного виконавця від 29 травня 2017 року не виправдовує затримку розрахунку при звільненні. До того ж відповідачем не надано доказів відсутності у відповідача коштів, що перевищують обсяг фінансового ресурсу, який був арештований.

Статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об’єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то доводи позивача про порушення законних прав, яке полягало у невиплаті належних йому грошових сум нарахованої заробітної плати, - знайшли своє підтвердження. Наявність такого порушення призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує встановлені обставини справи, характер порушення прав позивача, ступінь моральних страждань, зміни у житті та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, а також принципи розумності та справедливості, а тому вважає за необхідне задовольнити вимоги у розмірі 3 000 грн. 00 коп., а не 15000 грн. 00 коп., як визначено за позовними вимогами. В іншій частині слід відмовити.

Отже, вирішення даного спору узгоджується з Правовими позиціями Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03.07.2013 справа №6-60-цс13, від 16.01.2012 справа №6-54цс11, від 25.04.2012 справа №6-23цс12, від 29.01.2014 справа №6-144цс13, від 27.04.2016 №6-113цс16, які відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обов’язковими для всіх судів України.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн.

На підставі наведеного, ст.ст.115,116,117 КЗпП України керуючись ст.ст. 76-81, 263-265,268,273 ЦПК України,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (18014. м. Черкаси, вул. Героїв Холодного Яру, 72, код ЄДРПОУ 00203826) на користь ОСОБА_1 (м. Черкаси. вул. Кобзарська, 30) заборгованість по заробітній платі в сумі 20830 грн. 74 коп., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 11 серпня 2017 року по 25 січня 2018 року в сумі 79786 грн. 32 коп. з відрахуванням всіх обов’язкових платежів, передбачених законом та 3000 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (18014. м. Черкаси, вул. Героїв Холодного Яру, 72, код ЄДРПОУ 00203826) на користь держави 640 грн. судового збору .

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 5 лютого 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_2