Рішення № 72014826, 25.01.2018, Болградський районний суд Одеської області

25.01.2018

Справа № 497/1606/17

Провадження № 2/497/56/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2018 року Болградський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді – Раца В.А.

при секретарі – Божевій І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Болграді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про визнання правочину недійсним та застосування реституції, –

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 року позивач звернувся до суду з цим позовом та просить постановити рішення, яким визнати недійсним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу № 3837 від 11.10.2017 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар України»; стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 30 000 грн., як незаконно отримані за наслідками укладення Договору фінансового лізингу № 3837 від 11.10.2017 року. При цьому позивач посилається на те, що 11 жовтня 2017 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальність «Єврокар Україна» (надалі ТОВ «Єврокар Україна») було укладено Договір фінансового лізингу № 3837, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу транспортний засіб – автомобіль марки Chery tiggo 2 на суму 11 094,62 дол. США., гривневий еквівалент вартості автомобіля в договорі не визначений, у власність та передати предмет лізингу у користування йому - позивачу в строк та на умовах, передбачених договором. Однак позивач вважає зазначений договір фінансового лізингу нікчемним, так як договір не був нотаріально посвідчений та відповідно до п.8.2 та 8.3 ст.8 вартість Предмету Лізингу на момент укладення Договору та розмір щомісячного періодичного платежу подається відповідачем в доларах США з еквівалентом в гривнах, тому щомісячні платежі за автомобіль в гривнях зростають відповідно зростання курсу долара США. Позивач на момент укладення договору фінансового лізингу був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов’язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов’язань лізингоодержувача. Також в договорі предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками, а саме: не вказано який це саме транспортний засіб, його виробника, модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо, тому автомобіль марки Chery tiggo 2 не може бути предметом цього договору. Окрім цього сторонами під час укладення договору не було досягнуто згоди відносно особи Продавця, отже вибір продавця предмету лізингу має здійснювати відповідач, це обмежило права позивача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках.

Такий Договір відповідно до вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемним, оскільки він містить несправедливі умови. Окрім цього ч.3 ст.215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним. А тому у відповідності до ст.216 ЦК України відповідач зобов’язаний повернути йому – позивачу все, що він одержав на виконання цього правочину, а саме повернути йому – позивачу сплачені за Договором грошові кошти в сумі 30 000 грн.

Позивач ОСОБА_1 до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» до суду не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином (судові повістки на 20.12.2017 року та 25.01.2018 року, поштові повідомлення були вручені, про що свідчать відповідні в них відмітки), причину неявки суду не повідомив, тому суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України за відсутності заперечень до того позивача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно вивчивши обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Статею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» наведено перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, який не є вичерпним, а також зазначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника).

В пунктах 5,6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну товару, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні або 2) договір може бути визнано недійсним в цілому.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» і ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 3837, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу транспортний засіб – автомобіль марки Chery tiggo 2 вартістю 11 094,62 доларів США. На дату укладання цього Договору, згідно обмінного курсу США до української гривні, гривнева вартість Предмета Лізингу становить 299 гривень з ПДВ( як зазначено дослівно у договорі) у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу в строк та на умовах, передбачених договором. Окрім цього п.8.3 передбачено, що сторони погодилися, що гривневий еквівалент Вартості Предмета Лізингу, який визначений на дату даного Договору, може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі відпускної ціни транспортного засобу у продавця. Пунктами 1.7, 1.8 Договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію та оформлення договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу. Сторони погодилися укласти даний Договір у простій письмовій формі з дотриманням всіх його істотних умов. (а.с.10-17).

На виконання умов договору позивач здійснив платіж на рахунок отримувача ТОВ "Єврокар Україна" суму у розмірі 30 000 гривень, з призначенням платежу "Авансовий платіж згідно Договору Фінансового лізингу №3837 від 11.10.2017 року" (а.с.18).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 913, підтверджується обов'язок суб'єктів господарювання, які провадять діяльність з надання послуг з фінансового лізингу, на отримання відповідної ліцензії на провадження такої господарської діяльності.

Відповідач ТОВ "Єврокар Україна" не надав суду належних доказів на підтвердження наявності на час укладення оспорюваного договору правових підстав для здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Також, суд погоджується з доводами позивача щодо несправедливості умов договору.

Так, статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Зазначення в платежі призначенням платежу "Авансовий платіж згідно Договору Фінансового лізингу №3837 від 11.10.2017 року", суд приймає як доказ на підтвердження доводів позивача про введення його в оману, стосовно дійсного призначення сплаченої ним суми (а.с.18).

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 11.10.2017 року, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII, якими виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним, відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Разом з тим, у частинах 2, 3 ст. 216 ЦК України зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані вчиненням недійсного правочину збитки.

Отже, відповідач має повернути позивачеві отримані за договором лізингу від 11.10.2017 року № 3837, кошти в сумі 30 000 грн.

Відповідно до ст. 141 ч.6 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 626,627,628,638,651,806,808 ЦК України, ст.ст.18, 21, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.1, 4, 11, 17 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 12, 81, 263, 264, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про визнання правочину недійсним та застосування реституції- задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладання Договір фінансового лізингу № 3837 від 11.10.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 кошти загальною сумою 30 000 (тридцять тисяч) гривень, як незаконно отримані за наслідками укладення Договору фінансового лізингу № 3837 від 11.10.2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 (шістсот сорок) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 05.02.2018 року. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 05.02.2018 року.

Суддя В.А. Раца