Рішення № 72014125, 29.01.2018, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Cправа №539/1935/17

Пров. №2/539/43/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2018 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

в складі: головуючого судді – Іващенка Ю.А.,

при секретарях – Карпенко Т.П., Мирна Т.Ф.,

з участю :

позивача представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом – ОСОБА_1,

відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом –ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи : УДМС України в Полтавській області, служба в справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради, Лубенське комунальне житлово – експлуатаційне управління, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи : служба в справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради, Лубенське комунальне житлово – експлуатаційне управління, про вселення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи : УДМС України в Полтавській області, служба в справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради, Лубенське комунальне житлово – експлуатаційне управління, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В позові вказала, що 11.06.2005 року її син ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 З цього часу вони стали проживати в квартирі, що належала їй на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 30.11.1995 року за адресою АДРЕСА_1. 29.03.2006 року в них народився син ОСОБА_6 Однак шлюб виявився невдалим та був розірваний в 2008 році.

Ще до розірвання шлюбу, фактично з 2007 року ОСОБА_2 зібрала свої речі і виїхала з вищевказаної квартири на постійне місце проживання до своїх батьків за адресою АДРЕСА_2 де проживає і по даний час.

17.04.2016 року її син ОСОБА_5 помер.

Позивач ОСОБА_4 стверджує, що ОСОБА_2 не проживає в належній їй квартирі близько 10 років. Весь цей час вона змушена сплачувати всі комунальні платежі із розрахунку і за неї теж. Реєстрація відповідача в належній їй квартирі є перешкодою для оформлення субсидії та позбавляє можливості розпорядитися квартирою на власний розсуд, зокрема відчужити так як в ній хоча б і формально зареєстрована неповнолітня дитина. Її неодноразові пропозиції добровільно знятися з реєстрації відповідач ігнорує.

На підставі вищевикладеного, позивач ОСОБА_4 прохає суд визнати ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування квартирою №40 за адресою м. Лубни, вул. Першотравнева, 16.

ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, треті особи : служба в справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради, Лубенське комунальне житлово – експлуатаційне управління, про вселення.

В позові вказала, що з 11.06.2005 року по 09.06.2008 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з сином відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 17.04.2016 року її колишній чоловік ОСОБА_5 помер.

Стверджує, що під час розірвання шлюбу і згодом спільне майно нажите під час шлюбу з ОСОБА_5 не ділили. Все воно залишилося у квартирі ОСОБА_4, де вони з сином до цього часу зареєстровані.

Ще при житті ОСОБА_5 створював їй з сином такі умови проживання, що вони вимушені були залишити квартиру і перейти проживати до її батьків за адресою АДРЕСА_2.

Після смерті ОСОБА_5 його мати ОСОБА_4, не попередивши її, впустила в квартиру квартирантів, які не пускають її з сином до квартири, змінили замок, хоча вона, як колишній член сім’ї та її син мають право користуватися житловою площею квартири. Вважає, що відповідач ОСОБА_4 навмисно перешкоджає їм проживати в квартирі, порушуючи їх житлові права.

14.09.2017 року вона звернулася до Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області з повідомленням про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення передбаченого ст.356 КК України – самоправство, що полягає у грубому порушенні житлових прав її та малолітньої дитини.

Оскільки іншого житла вона не має, вимушена з сином тимчасово проживати в двокімнатній квартирі своїх батьків. ЇЇ батько є інвалідом війни ІІ групи, страждає на ряд хронічних захворювань, що створює певні незручності для сумісного проживання в одному помешканні.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_2 прохає суд вселити її та її малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартиру АДРЕСА_3 а м. Лубни Полтавської області, що належить ОСОБА_4

Ухвалою суду від 12.10.2016 року вищевказані позови були об’єднані в одне провадження (а.с.60).

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала, прохає їх задовольнити, в задоволенні зустрічного позову прохає відмовити.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 вимоги зустрічного позову підтримали, в задоволенні первісного позову прохають відмовити, оскільки право на проживання набуто законним способом. ОСОБА_2 та її малолітній син не мають іншого житла для проживання.

Представники третіх осіб служби справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради, Лубенського КЖЕУ в судове засідання не з’явилися, направивши до суду письмові заяви про розгляд справи без їх участі. При винесенні рішення покладаються на розсуд суду. Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради також при винесенні рішення прохає врахувати інтереси дитини (а.с.69,70).

Представник третьої особи УДМС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився, про причини неявки свого представника третя особа суд не повідомляла.

З’ясувавши обставини справи на підставі доказів наданих учасниками справи, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Стаття 41 Конституції України проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 11.06.2005 року по 09.06.2008 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з сином позивача за первісним позовом ОСОБА_4 – ОСОБА_5, що підтверджується копіями відповідних свідоцтва (а.с.6,8). Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.7).

17 квітня 2016 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.9).

ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_6 зареєстровані квартирі належній ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Лубенського КЖЕУ №6253 від 21.06.2017 року та повідомленням сектору з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб ЦНАП виконавчого комітету Лубенської міської ради №1106/07-02 від 16.08.2017 року (а.с.11,12,34).

Вищевказана квартира належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого нотаріусом Другої лубенської державної нотаріальної контори від 30.11.1995 року, реєстровий номер 1-4987 (а.с.5).

Судом встановлено і проти цього не заперечує сама ОСОБА_2 в судовому засіданні, що вона з 2007 року разом з малолітнім сином ОСОБА_6 виїхала з квартири, що належить ОСОБА_4 на праві власності, розташованої за вищевказаною адресою до своїх батьків де і проживають по даний час за адресою АДРЕСА_2. Вказаний факт також підтверджуються актами будинкового комітету від 21.04.2016 року, 21.06.2017 року та 26.06.2017 року (а.с.13-15).

Вищевказані докази в своїй сукупності свідчать, що з 2007 року ОСОБА_2 разом із малолітнім сином ОСОБА_6 припинила проживати в квартирі належній ОСОБА_4, не користується даним житлом, не несе жодних витрат по його утриманню, добровільно знятися з реєстрації в ньому не бажає, фактично проживає за іншою адресою.

В судовому засіданні ОСОБА_2 стверджувала, що вона була змушена забрати дитину і виїхати з квартири належній ОСОБА_4 через умови, які були створені її колишнім чоловіком ОСОБА_5 ще за його життя, оскільки останній зловживав спиртними напоями, вчиняв сварки, ображав її та виганяв з квартири.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7Г, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду пояснили, що ОСОБА_2 після одруження з ОСОБА_5 проживали в квартирі належній її свекрусі ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1. В квартирі робили ремонт, завозили меблі, але через деякий час, близько року, через сварки ОСОБА_2 разом з сином залишила квартиру та стала проживати у батьків, при цьому речей з квартири не забирала. Зі слів ОСОБА_2 їм відомо, що її не впускають до квартиру. Свідок ОСОБА_10 також пояснила, що близько 8 років назад ходила разом із ОСОБА_2 до квартира за адресою АДРЕСА_1 та бачила як її туди не впустили.

Відповідно до акту будинкового комітету від 11.09.2017 року ОСОБА_11 не має змоги проживати в квартирі за адресою АДРЕСА_1 зв’язку з тим, що на даний час там проживають квартиранти, на вимогу відчинити не реагують, змінено замок (а.с.46).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 суду пояснили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 після одруження проживали разом в квартирі за адресою АДРЕСА_1 не довго. Коли народилася дитина ОСОБА_2 вже не проживала за вказаною адресою і не проживає на даний час. При цьому ОСОБА_5 свою дружину ОСОБА_2 та їх сина з квартири не виганяв.

Згідно ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 з 2007 року і до теперішнього часу у квартирі належній ОСОБА_4 не проживає, залишила дане житло добровільно, доказів поважності причин непроживання у даній квартирі з часу її залишення і на протязі одного року після цього, суду не надала.

При цьому суд вважає, що не є підставою для задоволення зустрічного позову той факт, що на даний час у дверях квартири замінено замок та по цій причині зараз ОСОБА_2 не може до неї потрапити, оскільки по справі не доведено, що замок у дверях квартири було замінено не протязі часу, коли за ОСОБА_2 зберігалося право користування даною квартирою, а заміна замка у дверях після припинення права користування житлом не є підставою для вселення у нього.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 спільно з власником спірної квартири не проживала, спільним побутом не була пов'язана, з 2007 року вибула із зазначеного житлового приміщення.

За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_2 є такою, що втратила право користування житлом, належних та допустимих доказів того, що вона залишила житло не добровільно та що їй чинилися перешкоди у користуванні даним житлом на протязі часу, за яким за нею зберігалося право ним користування, суду не надала.

Що стосується інтересів малолітньої дитини, то вони жодним чином не порушуються, оскільки вона не є членом сім’ї власника квартири, а згідно ст.160 СК України місце проживання дитини визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення судом позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд вважає за необхідне стягнути з останньої на користь позивача понесені нею судові витрати в розмірі 640 грн. судового збору (а.с.1).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, мешканки 37500 АДРЕСА_4) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_2, мешканки 37500 АДРЕСА_5), треті особи : УДМС України в Полтавській області (місце знаходження м. Полтава, вул. Пушкіна, 63), служба в справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради (місце знаходження м. Лубни, вул. Я.Мудрого, 33), Лубенське комунальне житлово – експлуатаційне управління (місце знаходження м. Лубни, вул. Метеорологічна, 22, ЄДРПОУ 23552506) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування квартирою №40, що знаходиться за адресою м. Лубни, вул. Першотравнева, 16 Полтавської області.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи : служба в справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради, Лубенське комунальне житлово – експлуатаційне управління, про вселення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 640 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5) Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду ОСОБА_14