Постанова № 72013989, 05.02.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/1865/17 05.02.2018

Провадження №22-ц/784/179/18

Єдиний унікальний номер судової справи 484/1865/17

Категорія 5 Провадження №22-ц/784/179/18 Доповідач апеляційної інстанції: Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

05 лютого 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю:

- представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року, ухвалене головуючим - суддею Максютенко О.А., в м. Первомайську, у приміщенні цього ж суду, вступну та резолютивну частини якого проголошено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та повернення сторін у попередній стан,

встановила:

В червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який обґрунтовував наступним.

Йому та його рідному брату відповідачу ОСОБА_4 належало на праві спільної часткової власності по ? частки комплексу нежитлових будівель по переробці масляничних культур та земельної ділянки для обслуговування та експлуатації цеху по переробці масляних культур за адресою: АДРЕСА_1.

02 червня 2017 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_6 належну йому на праві спільної часткової власності ? частку комплексу нежитлових будівель по переробці масляничних культур та земельної ділянки. Утім позивач вважає, що ОСОБА_4 не мав права відчужувати свою частину в зазначеному майні, оскільки ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 травня 2016 року під час розгляду іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до нього про виділ ? частки зазначеного нерухомого майна, застосовані заходи забезпечення позову у виді заборони вчиняти дії щодо відчуження цього нерухомого майна.

Позивач зазначав, що лише 12 червня 2017 року набрала законної сили ухвала Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 червня 2017 року, якою було залишено без розгляду позов ОСОБА_4 та скасовані заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою цього ж суду від 20 травня 2016 року.

Посилаючись на те, що зазначений договір порушує його права як співвласника ? частини спірного майна, цей договір порушує заборону суду розпоряджатися належним ОСОБА_4 майном, позивач просив на підставі статей 203, 215 ЦК України визнати його недійсним з моменту укладення, сторони повернути в попередній стан.

Заперечуючи проти позову, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4, діючи через своїх представників ОСОБА_7, ОСОБА_8 відповідно, посилались на те, що права позивача спірною угодою не порушено.

-2-

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 05 грудня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору недійсним задоволенні.

Визнано недійсним договір дарування ? частки комплексу нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та ? частки земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншій промисловості, для обслуговування та експлуатації цеху по переробці масляних культур, що знаходиться за цією ж адресою, укладений 02 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 2 812 грн. 57 коп. по 1 406 грн. 28 коп. з кожного.

У задоволенні вимог щодо повернення сторін у попередній стан відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права в частині вирішення його позовних вимог про повернення сторін у попередній стан, просив рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, за яким сторони договору дарування повернути в первісне положення, а в іншій частині судове рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4, позивач посилався на безпідставність її доводів. Окрім цього, додатково зазначив про те, що з 10 жовтня 2016 року у провадженні міськрайонного суду перебуває інша цивільна справа, провадження у якій зупинено, за його позовом до ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності на спірне майно.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача, ОСОБА_5 діючи через свого представника ОСОБА_7, посилався, як на безпідставність позову, так і вихід суду за межі підстав позову, а саме вирішення ним спору про визнання недійсним спірного договору дарування і, з незаявленої підстави, передбаченої ст. 234 ЦК України, порушення норм процесуального права щодо забезпечення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази у справі та матеріали цивільної справи № 484/1341/16-ц, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що комплекс нежитлових будівель загальною площею 1 036, 5 кв.м та земельна ділянка, площею 0,3531 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, перебували у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розміром часток по 1/2 (т.1 а.с.6-23, 34).

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 травня 2016 року з метою забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про виділ у натурі ? частки комплексу зазначених нежитлових будівель та земельної ділянки накладено заборону вчиняти дії щодо відчуження цього майна та реєстрацію таких дій до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили (т.1 а.с. 65).

Сторони не заперечували свою обізнаність з цим судовим рішенням.

-3-

Ухвалою того ж суду від 06 червня 2017 року за заявою ОСОБА_9, яка подана ним 30 травня 2017 року, пред'явлений позов до ОСОБА_3 про виділ в натурі частки комплексу нежитлових будівель, обладнання по переробці масляничних культур та земельної ділянки, які є об'єктами спільної часткової власності - залишено без розгляду. Цією ж ухвалою скасовані заходи забезпечення позову.

13 червня 2017 року зазначена ухвала суду набрала законної сили (т.2 а.с.59).

02 червня 2017 рок між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений в письмовій формі договір дарування спірної частки комплексу нежитлових будівель та земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Мовчан А.С. Зі змісту п. 6.1.договору слідує, що відсутність заборон відчуження нерухомого майна перевірено 02 червня 2017 року за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів (т. 1 а.с. 26-29).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування є недійсним, оскільки за ним проведено відчуження майна обіг якого був обмежений у зв'язку з накладенням судом заборони відчуження через наявність спору з позивачем. При цьому суд визнав договір недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215-216, 234 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3 про повернення сторін у попередній стан, суд вважав такі вимоги безпідставними та виходив з того, що позивач не був стороною оспорюваного правочину, а тому дійшов висновку, що належним способом захисту його прав є витребування майна.

Колегія суддів не з усіма висновками суду погоджується.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України). Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (ст.ст. 215, 216 ЦК України). З огляду на зазначені приписи, правила ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України (в редакції Закону на час ухвалення рішення), кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

-4-

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України (в редакції Закону на час ухвалення рішення) поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 151 цього ж Кодексу забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. З урахуванням особливостей мети забезпечення позову заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (ст. 153 ЦПК України в редакції Закону на час ухвалення рішення). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст. 154 ЦПК України в редакції Закону на час ухвалення рішення). Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

З огляду на зазначене та встановлені судом обставини і факти, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно, станом на час укладення оспорюваного договору перебувало під фактичною забороною на відчуження.

Ця заборона накладена судом у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_11 про виділ в натурі частки спірного нерухомого майна. До того ж, як установлено ухвалою Первомайського місьрайонного суду Миколаївської області від 24 лютого 2017 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, співвідповідач ПП «Хорт - М», про визнання недійсним договору про надання послуг об'єктів і приміщень, усунення перешкод в користуванні цим же спірним нерухомим майном.

Аналізуючи вищевикладені обставини колегія суддів дійшла висновку, що уклавши договір дарування зі ОСОБА_5, ОСОБА_4 тим самим ухилився від добросовісного вирішення питання з позивачем, його рідним братом, про право користування та поділ об'єкта, що є їх спільною частковою власністю.

У зв'язку з тим, твердження в апеляційній скарзі ОСОБА_4 про те, що у позивача відсутнє право на захист своїх майнових прав та інтересів через вчинений ним правочин та обраний ОСОБА_3 спосіб захисту цивільних прав та інтересів, є неналежним, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

-5-

Більш того, з доданої до відзиву ОСОБА_3 ухвали Первомайського міськрмайонного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2016 року вбачається, що в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності на нежитлові будівлі та споруди, земельну ділянку та визнання права власності.

Отже, власний інтерес позивача полягав в тому, щоб предмет правочину перебував у власності ОСОБА_4 і він перебував у такому правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість позивача законно реалізувати свої права.

За такого, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну оцінку і дійшов вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 в цій частині, з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Між тим, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач не посилався на недійсність договору дарування з підстави, передбаченої ст. 234 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України (в редакції ЦПК на час ухвалення судового рішення) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції на ці вимоги закону уваги не звернув та в порушення цих вимог, вийшов за межі підстав позову, вирішивши спір про визнання недійсним спірного договору дарування, і з підстави, передбаченої ст. 234 ЦК України.

Тому такий висновок суду підлягає виключенню з рішення суду.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 про повернення сторін договору дарування у попередній стан є безпідставними.

Так, за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь - якої особи, яка є набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав.

Як встановлено позивач не має права власності на усе спірне нерухоме майно та не претендує на те, щоб майно в натурі було передано йому у володіння, а тому, на думку колегії суддів, ОСОБА_3, як заінтересована особа, має право оспорювати договір дарування, укладений між відповідачами. У зв'язку з тим, зазначені позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню відповідно до приписів ст. 216 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки в цій частині і вважав зазначені позовні вимоги безпідставними, тому у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України таке рішення суду у відповідній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, з розділенням судових витрат.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України на користь позивача з відповідачів підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі по 1 546 грн. 92 коп. з кожного.

Керуючись статтями 367, 374 - 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

-6-

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року, описку в якому виплавлено ухвалою того ж суду від 05 грудня 2017 року, змінити.

Виключити з рішення висновок суду щодо недійсності договору дарування ? частки комплексу нежитлових будівель, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 Миколаївської області та ? частки земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, за цією ж адресою, від 02 червня 2017 року між дарувальником ОСОБА_4 та обдаровуваним ОСОБА_5 з підстави, передбаченої ст. 234 ЦК України.

Рішення цього ж суду в частині вирішення позовних вимог про повернення сторін в попередній стан скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги ОСОБА_3.

Зобов'язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 безоплатно передане йому у власність за договором дарування від 02 червня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області (зареєстровано в реєстрі № 827), ? частку комплексу нежитлових будівель та ? частки земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування та експлуатації цеху по переробці масляних культур, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подану апеляційну скаргу в розмірі по 1 546 грн. 92 коп. з кожного.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови виготовлений 06 лютого 2018 року.