Рішення № 72013418, 26.01.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/4135/17

Провадження №2/524/153/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2018 м. Кременчук

Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

Головуючого судді – Андрієць Д.Д.

за участю секретаря – Воблікової І.О.

Представника позивача – ОСОБА_1

Представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Автозаводського районного суду м.Кременчука із позовом до КП «Кременчукводоканал» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука по справі №524/6367/16 від 24.04.2017 він поновлений на посаді головного інженера КП «Кременчукводоканал». 30.05.2017 його ознайомлено з наказом №379 від 26.04.2017 про поновлення на роботі та внесено запис в трудову книжку. Цього ж дня він був звільнений на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Вважає, що вказаний наказ має бути скасований, оскільки за період з 26.04.2017 по 30.05.2017 жодних трудових відносин між ним та відповідачем не було, а тому він не міг вчинити прогул. Крім того, його відсутність на роботі була допущена з вини відповідача. Роботодавцем не був складений акт про його відсутність на роботі і не було запитано згоду профспілкової організації на його звільнення.

Станом на 06.06.2017 його середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 1928,97 грн. Вважає, що з КП «Кременчукводоканал» має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки в день звільнення йому виплатили лише 345,79 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ КП «Кременчукводоканал» №499 від 30.05.2017 про звільнення ОСОБА_3; поновити його на роботі на посаді інженера з 30.05.2017; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 30.05.2017 і по дату винесення рішення суду; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

В судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_1, позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Зазначив, що в оскаржуваному наказі зазначено про те, що у разі не надання профспілковою організацією згоди на звільнення ОСОБА_3 його слід поновити, однак вказаний пункт наказу КП «Кременчукводоканал» не виконало і звільнення позивача відбулось без згоди профспілкової організації. Вказав, що рішення суду по справі №524/6367/16 від 24.04.2017 про поновлення позивача на роботі повністю було виконано лише 30.05.2017, а тому вчинити прогул до цієї дати позивач не міг.

Представник відповідача, ОСОБА_2, проти задоволення позову заперечувала. Зазначила, що на виконання рішення суду по справі №524/6367/16 від 24.04.2017 КП «Кременчукводоканал» 26.04.2017 було видано наказ про поновлення ОСОБА_3 на роботі. Не зважаючи на це, до 30.05.2017 він не приступив до роботи. Вказала, що не внесення запису про поновлення в трудову книжку до 30.05.2017 відбулось не з вини відповідача, оскільки ОСОБА_3 не надавав її роботодавцю.

Третя особа, ОСОБА_4, в судове засідання не з’явися, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24.04.2017 по справі №524/6367/16-ц позов ОСОБА_3 до КП «Кременчукводоканал» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково: визнано незаконними та скасовано накази Комунального підприємства «Кременчукводоканал» від 29.04.2016 № 253 «Про зміну істотних умов праці», від 17.02.2016 № 209 «Про зміну оплати праці», від 31.03.2016 № 326 «Про зміну оплати праці», від 21.04.2016 № 342 «Про встановлення робочого часу»; поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді головного інженера Комунального підприємства «Кременчукводоканал»; стягнуто з Комунального підприємства «Кременчукводоканал» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.06.2016 по 24.04.2017 у сумі 133 743,84 грн; стягнуто з Комунального підприємства «Кременчукводоканал» на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди - 5 000,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць.

26.04.2017 КП «Кременчукводоканал» видано наказ №379 про поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді головного інженера з 29.06.2016.

Актом державного виконавця підтверджується те, що 30.05.2017 під час виходу державного виконавця Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області за адресою місцезнаходження КП «Кременчукводоканал» при примусовому виконанні виконавчого листа №524/6367/16-ц виданого 25.04.2017 Автозаводським районним судом м. Кременчука, ОСОБА_3 надано для ознайомлення оригінал наказу №379 від 26.04.2017, відповідний запис внесено до трудової книжки ОСОБА_3В.(а.с.9).

Цього ж дня КП «Кременчукводоканал» було видано наказ №499 про звільнення ОСОБА_3 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Обґрунтовуючи свій позов позивач посилається на те, що фактично його поновлення на роботі відбулось 30.05.2017, а тому прогулу в нього за період з 03.05.2017 по 30.05.2017 не булу. Також, позивач вказує, що його поновлення на роботі відбувалось через виконавчу службу і саме державний виконавець повідомив його про необхідність з’явитись до підприємства 30.05.2017. Крім того, позивач вважав, що звільнення в день поновлення на роботі є неможливим, оскільки день звільнення є робочим днем.

Щодо вказаних обґрунтувань позову суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". На вказану стадію поширюються, в тому числі, принцип розумності строків.

В своєму рішенні по справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року Європейській суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади та важливість предмета спору для заявника. Суд також зазначив, що хоча сторона у цивільному процесі не може бути звинувачена у використанні засобів, доступних їй відповідно до національного законодавства, для захисту своїх інтересів, вона має погодитися з тим, що такі дії об’єктивно подовжують відповідне провадження.

За своєю суттю негайне виконання рішень судів спрямоване саме на забезпечення прав та охорону інтересів незахищених верств населення, зокрема отримувачів аліментів, незаконно звільнених працівників, осіб, які хворіють на туберкульоз, осіб, які потребують психіатричної допомоги та ін.

Тобто, отримуючи рішення суду, яке допущено до негайного виконання, особа, на користь якої таке рішення ухвалено, повинна сумлінно використовувати свої права та зі свого боку вчиняти всі можливі дії для реалізації визнаного судом права.

Разом із тим, на думку суду, такі положення позивачем не додержані.

Використовуючи своє право на виконання рішення суду через органи державної виконавчої служби, позивач мав би розраховувати на те, що в такому разі строки виконання об’єктивно будуть продовжені.

Також суд відзначає, що відповідачем вживались заходи щодо своєчасного виконання рішення суду, яке було допущено до негайного виконання.

Так, матеріалами справи підтверджується те, що 03.05.2017 позивачем отримано лист в якому повідомлялось про те, що згідно наказу від 26.04.2017 №379 відповідачем здійснено заходи щодо поновлення ОСОБА_3 на посаді головного інженера.

На вказаний лист позивач надіслав заяву, в якій повідомляв про те, що до заяви не надано розпорядження і він з’явиться до підприємства після отримання повідомлення від державного виконавця.

Частиною 3 ст.24 КЗпП України передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року роз'яснено судам, що стосовно до правил ст.24 КЗпП рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач вважався поновленим на роботі з дня видачі наказу – 26.04.2017, а з 04.05.2017(наступний день після отримання листа з повідомленням про поновлення) не з’явився на роботу без поважних причин, що відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України вважається прогулом і є підставою для звільнення працівника.

Щодо звільнення позивача з посади без згоди первинної профспілкової організації суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються разом із загальними нормами.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

25.06.2017 відбулось засідання профспілкового комітету Вільної профспілки міста Кременчука, а 26.06.2017 – засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників КП «Кременчукводоканал» Вільної профспілки міста Кременчука, на яких розглядалось подання КП «Кременчукводоканал» від 30.05.2017 про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 за п.4 ст.40 КЗпП.

За наслідками засідання профспілкових комітетів було прийнято рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3.

Проаналізувавши надані суду рішення профспілкових комітетів, суд приходить до висновку про те, що вони не містять власного правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3, що в свою чергу надає власнику або уповноваженому ним органу право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

За таких обставин, суд вважає, що звільнення ОСОБА_3 відбулось без порушень вимог законодавства.

Згідно ст.ст.116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом прийнято до уваги те, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18.10.2017 скасовано рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24.04.2017 по справі №524/6367/16 з ухваленням нового – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до КП «Кременчукводоканал» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Також, матеріалами справи підтверджується те, що позивачу було виплачено за період з квітня 2017 року по травень 2017 року 8587,12 грн. Доказів, які б підтверджували те, що відповідачем не було проведено повний розрахунок з ОСОБА_3, позивачем надано не було.

Враховуючи вказані обставини, а також відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі, суд вважає, що вимоги ОСОБА_3 про виплату останньому середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, також задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 258, 259, 263 – 265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд міста Кременчука шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.Д.Андрієць