
РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2018 року Справа № 918/741/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Олексюк Г.Є.
розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" на рішення господарського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року в справі №918/741/17 (суддя Церковна Н.Ф.)
за позовом дочірнього підприємства "Авіком-Рівне"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне"
про стягнення 155 740 грн 60 коп.
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Авіком-Рівне" (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" (надалі - Відповідач) про стягнення 155 740 грн 60 коп..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 січня 2016 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір поставки та зберігання нафтопродуктів № 5А , на виконання умов якого Позивачем поставлено Відповідачу товар на загальну суму 1 024 276 грн, що стверджується накладними та довіреностями. Як вказує Позивач, Відповідачем оплачено отриманий товар на суму 882 676 грн, відтак заборгованість Відповідача за придбані нафтопродукти складає 141 600 грн. Крім цього, Позивачем нараховано 5 140 грн 27 коп. пені, 6 168 грн 33 коп. 30% річних та інфляційних в розмірі 2 832 грн.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року позов було задоволено у повному обсязі.
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується несвоєчасне і неналежне виконання зобов’язань Відповідача щодо оплати за поставлений товар, що призвело до наявності заборгованості в розмірі 141 600 грн.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що місцевим господарським судом проігноровано те, що факт наявності заборгованості по договору в сумі 141 600 грн не підтверджено належними та допутимими доказами, а посилання Позивача на те, що такий факт підтверджується актом звірки розрахунків станом на 22 серпня 2017 року не заслуговує на увагу, з огляду на те, що такий акт не містить передбачених на те всіх вимог та реквізитів закону.
Поряд з тим, Відповідач зазначає в своїй апеляційній скарзі, що при оцінці видаткових накладних невраховано того, що вказані документи не відповідають вимогам чинного законодавтсва, оскільки з них не вбачається того, що Відповідач отримав від Ползивача товар саме вартістю 141 600 грн.
З огляду на зазначене, як вважає Відповідач, ним було оплачено саме той товар, який було отримано за договором, а підстави для оплати згідно документів, за якими товар передано не було, немає.
Ухвалою суду від 28 грудня 2017 року в даній справі було відкрито апеляційне провадження (том 2; а.с. 2).
На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 28 грудня 2017 року, Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 13-15), в якому вказав, що усі видаткові накладні складені з дотриманням вимог чинного законодавтсва України, в накладних чітко вказана сума товару, яка передана Відповідачу. Разом з тим, наявні в матеріалах докази ( а саме: договір поставки, видаткові накладні, довіреності на отримання товару та банківські виписки) підтверджують заборгованість Відповідача перед Позивачем за нафтопродукти в сумі 141 600 грн. Окрім того, як зазначає Позивач, в листі №2773 від 05 жовтня 2017 року (який наявний в матеріалах справи) Відповідач визнав забргованість та запропонував її реструктуризувати. З огляду на вказане, Позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін.
Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Водночас, в силу дії частини 3 статті 252 ГПК України: якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі; підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.
Суд констатує, що дана справа №918/741/17 не підпадає під дані винятки.
Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 01 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 762 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 176 199 грн 99 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних в даній справі).
З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує, що дана апеляційна скарга підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно, розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.
Як встановлено апеляційним судом, 04 січня 2016 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір поставки та зберігання нафтопродуктів №5А (надалі-Договір).
Відповідно до пунктів 8.1 та 8.2 Договору, цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2016 року; при відсутності повідомлення про відмову від договору за 30 днів до його закінчення однієї із сторін він вважається продовженим на тих самих умовах на один рік.
В силу дії пунктів 1.1 та 1.2 Договору, Позивач зобов’язується поставити Відповідачу товар, а Відповідач зобов’язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Під товаром розуміються нафтопродукти, що закуповуються Відповідачем у Позивача оптовими партіями для подальшого комерційного використання (використання у власній господарській діяльності, для виробничого споживання, для подальшого їх продажу, надання пов’язаних із цим послуг тощо).
Згідно пункту 1.3 Договору, оптова партія товару - це визначена одним товаросупровідним документом (видатковою накладною) кількість товару одного або декількох найменувань, закупленого Відповідачем у Позивача.
Приписами пункту 1.4 Договору визначено, що поставці підлягає товар, асортимент, кількість, ціна та вартість якого встановлюється у видаткових накладних.
Відповідно до пункту 1.5 Договору, право власності на товар переходить до Відповідача в день складання та підписання сторонами видаткової накладної.
В силу дії пунктів 1.8-1.12 Договору: зобов’язання Позивача по поставці товару вважаються виконаними після передачі товару Відповідачу у місці поставки згідно видаткових накладних на товар; місце поставки товару - АЗС м. Рівне, вул. Пирогова, 7; разом із товаром Позивач передає Відповідачу копії сертифікатів відповідності та паспортів якості на товар; передача та повернення товару зі зберігання підтверджується актами, що підписуються повноваженими представниками обох сторін.
Відповідно до пункту 3.1 Договору: асортимент, кількість, ціна та вартість партії товару визначається сторонами у видаткових накладних.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору Позивач здійснив поставку товару, а Відповідач отримав її на загальну суму 1 024 276 грн, що підтверджується (том 1; а.с. 16-78):
* видатковою накладною № 8 від 04 січня 2016 на суму 47 100 грн та довіреністю № 2 від 04 січня 2016 року;
* видатковою накладною № 10 від 11 січня 2016 року на суму 31 400 грн та довіреністю № 3 від 06 січня 2016 року;
* видатковою накладною № 27 від 15 січня 2016 року на суму 31 400 грн та довіреністю № 6 від 15 січня 2016 року;
* видатковою накладною № 44 від 22 січня 2016 року на суму 30 400 грн та довіреністю № 7 від 22 січня 2016 року;
* видатковою накладною № 68 від 28 січня 2016 року на суму 91 200 грн та довіреністю № 10 від 28 січня 2016 року;
* видатковою накладною № 142 від 12 лютого 2016 року на суму 30 400 грн та довіреністю № 21 від 12 лютого 2016 року;
* видатковою накладною № 163 від 19 лютого 2017 року на суму 30 400 грн та довіреністю № 24 від 19 лютого 2016 року;
* видатковою накладною № 206 від 26 лютого 2016 року на суму 30 400 грн та довіреністю № 32 від 26 лютого 2016 року;
* видатковою накладною № 257 від 04 березня 2016 року на суму 30 400 грн та довіреністю № 35 від 04 березня 2016 року;
* видатковою накладною № 405 від 01 квітня 2016 року на суму 59 000 грн та довіреністю № 57 від 31 березня 2016 року;
* видатковою накладною № 565 від 22 квітня 2016 року на суму 16 500 грн та довіреністю № 70 від 22 квітня 2016 року;
* видатковою накладною № 630 від 04 травня 2016 на суму 26 250 грн та довіреністю № 72 від 28 квітня 2016 року;
* видатковою накладною № 713 від 13 травня 2016 року на суму 35 000 грн та довіреністю № 79 від 13 травня 2016 року;
* видатковою накладною № 777 від 24 травня 2016 року на суму 42 450 грн та довіреністю № 84 від 24 травня 2016 року;
* видатковою накладною № 1008 від 22 червня 2016 року на суму 18 300 грн та довіреністю № 102 від 22 червня 2016 року;
* видатковою накладною № 1310 від 29 липня 2016 року на суму 18 300 грн та довіреністю № 125 від 29 липня 2016 року;
* видатковою накладною № 1544 від 26 серпня 2016 року на суму 37 026 грн та ТТН № АР-0001544 від 26 серпня 2016 року;
* видатковою накладною № 1677 від 08 вересня 2016 року на суму 29 150 грн та довіреністю № 150 від 08 серпня 2016 року;
* видатковою накладною № 1880 від 29 вересня 2016 року на суму 18 600 грн та довіреністю № 166 від 29 вересня 2016 року;
* видатковою накладною № 2143 від 27 жовтня 2016 року на суму 19 000 грн та довіреністю № 181 від 27 жовтня 2016 року;
* видатковою накладною №2221 від 04 листопада 2016 року на суму 19 000 грн та довіреністю № 185 від 04 листопада 2016 року;
* видатковою накладною № 2486 від 07 грудня 2016 на суму 19 900 грн та довіреністю № 207 від 07 грудня 2016 року;
* видатковою накладною № 22 від 05 січня 2017 року на суму 20 400 грн та довіреністю № 1 від 03 січня 2017 року;
* видатковою накладною № 28 від 06 січня 2017 року на суму 20 500 грн;
* видатковою накладною № 34 від 10 січня 2017 року на суму 20 800 грн та довіреністю № 6 від 06 січня 2017 року;
* видатковою накладною № 97 від 24 січня 2017 року на суму 41 600 грн та довіреністю № 14 від 24 січня 2017 року;
* видатковою накладною № 115 від 27 січня 2017 року на суму 41 600 грн та довіреністю № 16 від 27 січня 2017 року;
* видатковою накладною № 163 від 03 лютого 2017 року на суму 42 400 грн та довіреністю № 21 від 03 лютого 2017 року;
* видатковою накладною № 185 від 09 лютого 2017 року на суму 41 800 грн та довіреністю № 24 від 09 лютого 2017 року;
* видатковою накладною № 216 від 14 лютого 2017 року на суму 41 800 грн та довіреністю № 30 від 14 лютого 2017 року;
* видатковою накладною № 277 від 01 березня 2017 року на суму 41 800 грн та довіреністю № 38 від 01 березня 2017 року.
При цьому суд наголошує на тому, що вищевказані довіреності видані Відповідачем, а товар за накладними отриманий особами, котрим за вказаними довіреностями сам Відповідач надав повноваження на їх отримання.
Пунктами 5.1, 5.2 та 5.3 Договору передбачено, що: підставою для оплати товару є рахунок покупця; покупець оплачує рахунок продавця не пізніше 3-х банківських днів з дня отримання рахунку; сторони погодили, що Позивач має право надсилати Відповідачу рахунки на оплату електронною поштою та факсом; розрахунки між сторонами здійснюються в гривнях шляхом перерахування Відповідачем грошових коштів на рахунок Позивача.
При цьому судом встановлено, що рахунок №772 від 21 серпня 2017 року на оплату нафтопродуктів Відповідачем отримано 29 серпня 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням № 3300901237110 та описом вкладення у цінний лист.
29 вересня 2017 року Позивач надіслав на адресу Відповідача вимогу №183 про оплату заборгованості, яку Відповідач отримав 03 жовтня 2017 року, що стверджується рекомендованим повідомленням № 3300901258125 (том 1; а.с. 81-82).
Водночас, 05 жовтня 2017 року Відповідач листом №2773 запропонував Позивачу реструктуризувати заборгованість в сумі 141 600 грн, на що отримав відмову Позивача (том 1; а.с. 83).
Суд констатує, що після отримання Відповідачем поставленого товару, Відповідач оплатив його на суму 882 676 грн.
З огляду на вищевказане, заборгованість Відповідача за придбані нафтопродукти становить 141 600 грн. Доказів оплати даної суми Відповідач а ні місцевому господарському суду, а ні Рівненському апеляційному господарському суду не надав.
Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Зміст договору та взяті за ним зобов'язання свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, які регулюються нормами ЦК України та ГК України.
Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 ЦК України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно частини 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
В силу дії статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частинами 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України, частини 6 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу дії частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи те, що Відповідач зобов'язання щодо повної оплати наданих Позивачем послуг у строк встановлений у договорі не виконав, розрахувався лише частково, а також те, що на час розгляду апеляційної скарги Відповідачем не надано доказів повної оплати вартості отриманих послуг, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача основного боргу в розмірі 141 600 грн підтвердженні належними доказами та, відповідно, задовільняє позов у цій частині.
Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.
При цьому суд критично оцінює доводи апелянта щодо невідповідності встановленим вимогам видаткових накладних Позивача, як на підставу для відмови у позові, з огляду на те, що вище в даній судовій постанові встановлено факт отримання товару по Договору особами, котрі діяли на підставі довіреностей Відповідача. А отже, Відповідач реально отримавши товар. хоче не сплачувати за нього кошти суто з формальних підстав, що на думку колегії суду є неприпустимим.
Що ж до доводів про звернення Відповідача до Позивача про реструктуризацію боргу, то апеляційний господарський суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази щодо її погодження сторонами. Водночас, суд наголошує на тому, що дана обставина не впливає на законність рішення, адже сторони не зверталися а ні до місцевого господарського суду, а ні до суду апеляційної інстанції (в прохальній частині апеляційної скарги) з проханням відстрочити чи розстрочити викоання рішення (та не подавали докази, необхідні для вирішення даного питання).
Відтак, дані доводи апріорі є безпідставними. При цьому суд констатує, що сторони не позбавлені права у разі досягнення згоди про реструктуризацію (після набрання законної сили судового рішення по даній справі) укласти мирову угоду в процесі виконання (стаття 330 ГПК України). Так само, Відповідач, у разі наявності відповідних підстав, не позбавлений права звернутися із заявою про відстрочення або розстрочення судового рішення (стаття 331 ГПК України).
При цьому, дійшовши всиновку про підставність і обгрунтованість позовних вимог про стягнення боргу, суд апеляційної інстнції не враховує наявний акт звірки (котрий не є первинним бухгалтерським документом), проте констатує, що в справі наявні первинні докази (накладні та довіреності), котрі підстверджують факт існування боргу.
Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу апелянта на те, що опосередкованим доказом існування цього боргу (та підставності позову) слугує лист самого Відповідача №2773 від 05 жовтня 2017 року, адресований Позивачу, з пропозицією реструктуризувати заборгованість (том 1, а.с. 83), адже без визнання підставності боргу таке звернення було апріорі неможливим.
Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Водночас, як встановлено Рівненським апеляційним господарським судом, пунктом 6.1 Договору, сторони встановили, що у випадку порушення термінів оплати товару Відповідач зобов’язаний сплатити Позивачу пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно статті 625 ЦК України у розмірі 30 %.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку (том 1; а.с. 4), Позивач просить стягнути з Відповідача 6 168 грн 33 коп. 30% річних та інфляційних в розмірі 2 832 грн.
Суд, здійснивши перерахунок інфляційних, з урахуванням умов Договору та вимог, передбачених приписами статтей 253, 254 ЦК України, встановив, що нарахована судом сума інфляційних перевищує нараховану суму Позивачем. Однак, враховуючи те, що суд не вправі вийти за межі позовних вимог, то стягненню підлягають інфляційні у заявленому розмірі.
Що ж до розрахунку 30% процентів, то, здійснивши його перерахунок, суд вважає його арифметично вірним та таким, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства.
З огляду на усе вищеописане, Рівненський апеляційний господарський суд зодовільняє вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача 6 168 грн 33 коп. річних та 2 832 грн інфляційних.
Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення в цій частині.
Окрім боргу, інфляційних та річних, Позивач просив суд стягнути з Відповідача пеню за Договором в сумі 5 140 грн 27 коп..
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно пункту 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.1 Договору, сторони встановили, що у випадку порушення термінів оплати товару Відповідач зобов’язаний сплатити Позивачу пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно статті 625 ЦК України у розмірі 30 %.
Перевіривши наданий Позивачем розрахунок, суд вважає його арифметично вірним та таким, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов в цій частині. Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 141 600 грн основної заборгованості, 5 140 грн 27 коп. пені, 6 168 грн 33 коп. 30% річних та 2 832 грн інфляційних є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд констатує, що місцевим господарським судом винесено оспорюване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу дії статті 276 ГПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оспорюване судове рішення без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем.
Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" на рішення господарського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року в справі №918/741/17 – залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року в справі №918/741/17 – залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу №918/741/17 повернути до господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Олексюк Г.Є.
Судове рішення № 72008667, Рівненський апеляційний господарський суд було прийнято 05.02.2018. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 918/741/17. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: