Постанова № 72008431, 01.02.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 916/563/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Будішевської Л.О.,

суддів: Таран С.В., Величко Т.А.

при секретарі судового засідання: Станковій І.М.

за участю представників учасників справи:

прокурор – Коваль О.В.,

від Одеської обласної ради – ОСОБА_1,

від Одеської міської ради - ОСОБА_2,

від ТОВ «Валерій» - не з’явився,

від Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації - не з’явився,

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконувача обов’язків прокурора Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області, ухваленого 18.10.2017 о 10:30 год.

колегією суддів у складі головуючого судді: Власової С.Г., суддів: Никифорчука М.І., Цісельського О.В.; м. Одеса; повний текст складено 23.10.2017

у справі № 916/563/14

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до відповідачів:

1.Одеської міської ради,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю “Валерій”,

за участю третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1.Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації,

2.Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання права власності, визнання недійсним договору, визнання незаконним рішення та зобов’язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерій» про:

- визнання недійсним пункту 1 рішення Одеської міської ради №3767-V від 25.12.2008р. "Про перелік об`єктів комунальної власності м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині включення до цього переліку за №7 нежитлових приміщень першого поверху площею 103,0 кв.м та підвалу площею 49,8 кв.м у будинку №18 по вул. Катерининській у м. Одеса;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.12.2009р. нежитлових приміщень першого поверху та нежитлових приміщень підвалу, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, будинок 18, що в цілому складаються з приміщень загальною площею 103,0 кв.м та 49,8 кв.м, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради від імені якої діє департамент комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Валерій»;

- зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерій» повернути Одеській обласній раді нежитлові приміщення першого поверху та нежитлові приміщення підвалу, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, будинок 18, що в цілому складаються з приміщень загальною площею 103,0 кв.м та 49,8 кв.м,, загальною вартістю 1614409 грн. шляхом виселення із зазначених приміщень.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наступним.

Рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів «Про заходи охорони і використання нерухомих пам’яток історії і культури в Одеській області» №449-ХХІ від 12.05.1993, усі нерухомі пам’ятки історії та культури, у тому числі спірна будівля, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 18 (колишній прибутковий будинок Распопова), прийняті Одеською обласною радою у комунальну власність;

Рішенням Одеської обласної Ради від 24.04.2003 №154-ХХІV «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» затверджено перелік пам’яток культурної спадщини, що належить до спільної власності територіальних громад області (з яких 438 пам’яток розташовані в м. Одесі);

Рішенням Одеської обласної Ради від 22.09.2006 №73-V, затверджено нову редакцію переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада, пункт 8 вказаного переліку діє в редакції п. 11 рішення Одеської обласної Ради від 24.04.2003 №154-ХХІV, де відповідно до п. 11.1.122 до цього переліку включено об’єкт культурної спадщини, що розташований на території м. Одеси – колишній прибутковий будинок Распопова, по вул. Катерининській, 18, управління яким здійснює Одеська обласна рада.

Всупереч рішень Одеської обласної ради, п. 1 рішення Одеської міської ради від 25.12.2008 №3767-V «Про перелік об’єктів комунальної власності м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» до йього переліку за № 7 включено приміщення першого поверху площею 130кв.м. та підвалу площею 49,8 кв.м. у будинку № 18 по вул. Катерининській у м. Одесі.

Територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради зазначені приміщення відчужено ТОВ «Валерій» на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2009.

Прокурор зазначив, що оскільки ці об’єкти нерухомого майна відносяться до спільної власності територіальних громад області, розпоряджатися ним уповноважена Одеська обласна рада. Таким чином, укладання договору купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та відповідно останній має бути визнано недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, ЦК України.

Одеська обласна рада зазначила, що згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції. Повноваження міських рад у сфері управління комунальною власністю визначені у статті 26 Закону. Так, згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону до компетенції міських рад віднесено, зокрема: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності тощо. Таким чином, Одеська міська рада від імені територіальної громади м. Одеси та в її інтересах здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності цієї територіальної громади; приймає рішення щодо відчуження об’єктів комунальної власності, внесення відповідних об’єктів до переліку, що підлягають приватизації, тощо.

При цьому, Одеська міська рада здійснює повноваження управління виключно щодо тих об’єктів, які знаходяться у власності територіальної громади м. Одеси, а тому не наділена повноваженнями управляти об’єктами комунальної власності інших міст, сіл, селищ, а також об’єктами їхньої спільної власності.

А відтак, усупереч наведеному законодавству, на підставі рішення Одеської міської ради від 25.12.2008 №3767-V “Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» приміщення 1-го поверху площею 103,0 кв.м. та підвал площею 49,8 кв.м. по вул. Катерининській, буд. 18 були включені до цього переліку за №7 для приватизації. На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.05.2006 №196 виконком Одеської міської ради 06.10.2008 видав свідоцтво про право власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради серії САС №186258 на вказаний об’єкт нерухомого майна.

Однак вказаний об’єкт нерухомості належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. Одеська міська рада не має повноважень щодо розпорядження об’єктами спільної, власності територіальних громад області. Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 43, частини 4 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення питань щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад області є виключною компетенцією обласних рад.

А тому, приймаючи дане рішення, Одеська міська рада вийшла за межі наданих їй законом повноважень, у зв’язку з чим воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Управлінням охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації зазначено, що колишній прибутковий будинок Распопова під охорону держави прийнято рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985 №480, як пам’ятка архітектури місцевого значення, а відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000 №1805-ІІІ зі змінами та доповненнями – об’єкти культурної спадщини, що є пам’ятками (за винятком пам’яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради листом від 20.03.2009 за №01-13/2696 звернулося до управління з проханням погодити відчуження об’єкта комунальною власністю територіальної громади м. Одеси – нежитлових приміщень першого поверху площею 103,0 кв.м. та нежитлових приміщень підвалу площею 49,8 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 18, у відповідь на який управлінням у межах компетенції спеціально уповноваженого державного органу охорони культурної спадщини відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини” листом від 23.03.2009 №01-13/1940 було погоджено відчуження нежитлових приміщень першого поверху площею 103,0 кв.м. та нежитлових приміщень підвалу площею 49,8 кв.м. у будинку-пам’ятці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 18.

Одеська міська рада проти позову прокурора заперечувала з підстав спливу позовної давності для звернення прокурора до суду із заявленим позовом

Крім того зазначила, що Одеська міська рада з 1991 року відкрито користувалась спірним приміщенням, проводила відносно них роботи з утримання, будинок загалом знаходиться та перебуває на балансі комунального підприємства «ЖКС «Портофранківський». Жодного доказу правомірного набуття прав на спірне майно Одеською обласною радою з боку прокурора не надано.

Про правомірність знаходження спірного об’єкту у власності міської ради на час проведення приватизації об’єкту свідчить той факт, що додатком 2 рішення Одеської обласної ради №266-XXI ВЫД 25.11.1991 «О разграничении государственного имущества между собственностью областного совета, городов, местного подчинения и районов области» визначено, що до кола власності міста переходить весь житловий та нежитловий фонд місцевих рад.

ТОВ «Валерій», також заперечуючи проти задоволення позову, зазначило, що прокурором у позовній заяві застосовано ст. 203, 215, 388, 392 Цивільного кодексу України, що є взаємовиключними. Посилаючись на Постанову ВГСУ “Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” ТОВ “Валерій” зазначило, що позивач в інтересах якого діє прокурор, не був стороною спірного договору, спірне майно не знаходиться в його володінні, тому застосування правового механізму реституції та/або визнання права власності є недопустимим, фактично не підлягають захисту права власності шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 203, 215 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача. Проте, витребування спірного майна у ТОВ “Валерій” відповідач вважає неможливим з огляду на те, що у ТОВ “Валерій” спірне майно відсутнє, а відповідачем по справі має бути ОСОБА_4 як власник майна, а тому позов відносно нього підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Одеською обласною радою подано додаткові пояснення, в обґрунтування яких остання зазначила, що на виконання постанов Верховної Ради ОСОБА_5 PCP Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 було прийнято постанову №311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність)”, якою затверджено перелік державного майна України, що передавалось у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). При цьому згідно з цим переліком у власність обласних рад передавалось не індивідуально визначене майно, а майно підприємств, установ та організацій за галузями господарювання. Пунктом 3 зазначеної постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя, і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами, Київським та Севастопольським міськвиконкомами за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Пам’ятки культурної спадщини рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів від 25.11.1991 № 266-ХХІ у власність міста ОСОБА_3, районів, сіл, селищ передані не були. Всі нерухомі пам’ятки архітектури та містобудування державної форми власності (згідно з постановами Ради Міністрів УРСР та рішеннями виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів про затвердження переліків нерухомих пам’яток історії та культури в Одеській області), в тому числі спірна будівля, були прийняті у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (комунальну власність Одеської обласної Ради народних депутатів).

Одеською обласною радою народних депутатів було прийнято рішення від 15.08.1985 №480 “Про затвердження додаткового переліку пам'яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території у м. Одесі”, на підставі якого будівлі, розташованій за адресою: м. Одеса, вул. К. Маркса, 18 (нині - вул. Катерининська,18), було надано статус пам’ятки архітектури місцевого значення. В свою чергу, ст. 21 Закону УРСР «Про охорону і використання пам’яток історії і культури» було закріплено, що будинки і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Тим самим законом було чітко визначено повноваження саме обласних Рад народних депутатів бути розпорядником пам’яток культурної спадщини.

12.05.1993 року Одеською обласною Радою народних депутатів прийнято рішення №449-ХХІ “Про заходи для охорони та використання нерухомих пам’яток історії і культури в Одеській області”, відповідно до якого нерухомі пам’ятки історії і культури в Одеській області прийнято до комунальної власності обласної ради. Враховуючи діючий на момент прийняття цього рішення ОСОБА_5 PCP “Про власність”, обласна рада своїм рішенням не змінила форму власності на об’єкти культурної спадщини.

При цьому, відповідно до абз. 2 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Вказане вище рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 № 449-ХХІ, яким нерухомі пам’ятки історії і культури в Одеській області прийнято до комунальної власності обласної ради, неодноразово оскаржувалося Одеською міською радою, проте, такі позови були залишені судами без розгляду, тобто, на сьогоднішній день дане рішення є чинним.

Відповідно до інформації, наданої управлінням охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації будівля, що розташована за адресою:м. Одеса, вул. Катерининська, 30 є пам’яткою архітектури місцевого значення та занесена до державного реєстру нерухомих пам'яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму від 20.06.2008р. №728/0/16-08 (за номером 324-Од), що підтверджує її правовий статус об’єкта культурної спадщини.

В додаткових поясненнях по суті спору, Одеська міська рада зазначила наступне.

Постановою Кабінету міністрів України від 05.11.1991 №311 та рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХХІ, затверджені перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради (додаток №1) та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (додаток №2). Згідно п.1 розділу «Житлово-комунальне господарство” додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів, до категорії якого віднесено, зокрема, й спірне майно.

Крім того, відповідно до акту приймання-передачі державного майна в комунальну власність м. Одеси по галузі житлово-комунальне господарство від 18.02.1992, складеного на підставі Постанови КМУ від 05.11.1991 №311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХХІ, обласне управління житлово-комунального господарства передало, а управління житлово-комунального господарства м. Одеси прийняло державне майно. Відповідно до зведеної відомості житлового та нежитлового фонду місцевих рад було передано 15,5 тис. житлових будівель. Вказаний акт приймання-передачі затверджений рішенням виконавчого комітету народних депутатів Одеської міської ради від 06.04.1992р. Таким чином розмежування державного майна України між спільною власністю територіальних громад Одеської області та власністю територіальної громади міста ОСОБА_3 завершилося з моменту затвердження виконавчим комітетом народних депутатів Одеської міської ради відповідних актів приймання-передачі.

Будь-яка пам’ятка архітектури окрім свого статусу культурної спадщини має інший статус, який визначається її цільовим призначенням (житловий будинок, нежитлова будівля, театр, лікарня, музей, бібліотека тощо), тобто, має подвійний статус.

22.08.2017 Одеською міською радою подана заява про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої відповідач-1 зазначив, що Одеська обласна рада вважаючи себе власником спірного об’єкту нерухомого майна, зобов’язана була його утримувати. А тому 12.05.1993 року є днем, коли Одеська обласна рада довідалась або могла довідатися про порушення свого права. Крім того, до позову не додано жодних документів на підтвердження утримання Одеською обласною радою спірного об’єкту з 1993 року. Враховуючи ст.ст. 71, 76 Цивільного кодексу ОСОБА_5 PCP, ч. 2 ст. 50 Закону України “Про власність”, відповідач-1 зазначив, що строк позовної давності стосовно вимог прокуратури Одеської області сплив у 1996 році. В свою чергу, Одеська міська рада з 1991 року відкрито користувалася спірними приміщеннями, забезпечуючи їх утримання.

Також, Одеська міська рада зазначила, що п. 2 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-V зазначено, що повноваження з управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, визначеними у розділах 1-8 додатка до цього рішення, делеговано Одеській обласній державній адміністрації, а відтак на виконання зазначеного рішення Одеською обласною державною адміністрацією 12.02.2007 прийнято розпорядження №47/А-2007, додатком до якого визначено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, повноваження з управління якими делеговані обласній державній адміністрації (копія розпорядження додається). Пунктом 4 вказаного розпорядження функції щодо управління об'єктами територіальних громад, сіл, селищ, міст області, що є об'єктами культурної спадщини, покладено на управління охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації. Таким чином, уповноваженим органом щодо управління об’єктами культурної спадщини в межах міста, що перебувають в управлінні обласної ради, визначено управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації. Відповідно до пункту 1 спірного рішення Одеської міської ради від 25.12.2008 №3767-V “Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради” приватизація спірних приміщень здійснювалась шляхом їх викупу орендарем - орендним. В свою чергу, висновком від 23.03.2009 №01-13/1940 управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації погодило відчуження Одеською міською радою спірного об’єкту нерухомості. Тобто орган, уповноважений обласною радою здійснювати управління відповідним майном, надав згоду на відчуження даного майна, що позбавляє Одеську обласну раду права посилатися на необізнаність з приводу укладання зазначеного договору та права витребувати спірне майно у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Таким чином, вимагаючи визнання недійсним рішення Одеської міської ради Одеська обласна рада повинна була дізнатися про прийняття спірного рішення не пізніше 23.03.2009.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.10.2017 залучено до участі у справі в якості іншого відповідача ОСОБА_4, з тих підстав, що на момент вирішення даного спору у вказаної фізічної особи в установленому законом порядку виникло право власності на нежитлові приміщення першого поверху площею 103,0 кв.м. та підвалу площею 49,8 кв.м. у буд. №18 по вул. Катерининській у м. Одеса.

Одночасно ухвалою суду першої інстанції від 18.10.2017 припинено провадження у справі № 916/563/14 в частині заявленої позовної вимоги про визнання права спільної власності територіальних громад Одеської області в особі Одеської обласної ради на приміщення першого поверху площею 103,0 кв.м. та підвалу площею 49,8 кв.м. у буд. №18 по вул. Катерининській у м. Одеса в порядку п. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.10.2017 у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність відчуження Одеською міською радою на користь ТОВ «Валерій» за договором купівлі-продажу спірного приміщення, оскільки таке відчуження здійснено особою, яка не є власником цього приміщення.

Зазначив, що оскільки вказаний об’єкт нерухомості належав до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради, то відповідно Одеська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження об’єктами спільної власності територіальних громад області. Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 43, частини 4 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення питань щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад області є виключною компетенцією обласних рад, зважаючи на що, Одеська міська рада вийшла за межі наданих їй Законом повноважень.

Між тим, судом встановлено сплив позовної давності для звернення прокурора із заявленим позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та пропуск строку позовної давності без поважних причин, з огляду на що суд відмовив заступнику прокурора Одеської області у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, виконувач обов’язків заступника прокурора Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яка ухвалою суду від 04.12.2017 прийнято до провадження із призначенням її до розгляду в судовому засіданні. Одночасно скаржнику відновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження.

Апелянт зазначив, що позов пред’явлено на захист комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області, а не державної власності, внаслідок незаконних дій Одеської міської ради – постійного представницького органу місцевого самоврядування територіальної громади м. Одеси, якою всупереч вимог ст. 142 Конституції України вчинені порушення, що підривають матеріальну основу місцевого самоврядування територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Судом не враховано, що факт прийняття нерухомих пам’яток історії та культури місцевого значення, які розташовані на території області, саме до комунальної власності Одеської обласної ради у 1993 вже було встановлено судами при розгляді інших справ.

Зазначив, що положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України не застосовується, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів та третіх осіб не надходили.

В судове засідання 01.02.2018 з’явився прокурор, представники Одеської обласної ради, Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Представник Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Прокурор та представник позивача просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник Одеської міської ради та Департаменту заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, рішення господарського суду Одеської області – без змін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників учасників справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При апеляційному перегляді справи судовою колегією встановлено, що один із відповідачів у справі, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Валерій» припинено в результаті ліквідації, про що 29.04.2016 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Аналогічна норма існувала в ст. 80 ГПК України в редакції на час прийняття оскарженого рішення.

За позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.12.2009, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «Валерій» одним із відповідачів є ТОВ «Валерій»

За позовною вимогою про зобов’язання ТОВ «Валерій» повернути Одеській обласній раді нежитлові приміщення відповідачем є ТОВ «Валерій».

За таких обставин провадження у справі в частині цих вимог підлягало припиненню.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково, в порушення норм процесуального права, розглянув вищезазначені вимоги по суті.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним пункту 1 рішення Одеської міської ради від 25.18.2008 №3767-V, судова колегія зазначає наступне.

Прокурор обґрунтував свою апеляційну скаргу неправильним застосуванням судом першої інстанції положень законодавства про позовну давність, а саме п.4 ст.268 ЦК України, вважаючи що, оскільки спірний об’єкт нерухомості є комунальною власністю, висновок суду про те що на даний позов поширюється положення ст.257 ЦК України є помилковим.

Судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції в цій частині законним та обґрунтованим.

Як вбачається з позовної заяви, позов заступника прокурора Одеської області заявлений в інтересах держави в особі Одеської обласної ради.

Відповідно до ст.ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За вимогами ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Прокурор, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі стверджував, що оскільки позов заявлено на захист права комунальної власності, то на дані позовні вимоги розповсюджувались положення п.4 ч.1 ст.268 ЦК України щодо не поширення позовної давності.

Судова колегія не погоджується з такими доводами прокурора, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 268 ЦК ( в редакції, що діяла до 14.12.2012)України позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; 4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); 6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду України від 08.06.2016. у справі №6-3029цс15 та від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15 викладена наступна правова позиція.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України ( в редакції, що що була чинною до 15.12.2017) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції,початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Порівняльний аналіз термінів “довідався” та “міг довідатися”, що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Визначаючи момент, коли позивачу стало відомо про порушення його права, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності з огляду на публічність рішення.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення Одеської міської ради було опубліковано в газеті “Одеський вісник” № 7 за 27.01.2009, тобто є таким, що доведено до відома зацікавлених осіб і саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності для вимог про визнання недійсним пункту 1 рішення Одеської міської ради № 3767-V від 25.12.2008. “Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради”, який сплинув 27.01.2012.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку про поважність причин пропущення строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позовну неможливим або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за позовом, заявленому з пропущенням строку позовної давності, не пред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності.

Враховуючи викладене, наведені прокурором причини пропуску строку позовної давності не можуть бути враховані судом як такі, що унеможливлювали пред’явлення відповідного позову в межах встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, тобто не можуть бути визнані поважними у розумінні ч. 5 ст. 266 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції, а також те, що місцевим господарським судом помилково задоволені позовні вимоги до ТОВ «Валерій», рішення господарського суду Одеської області від 18.10.2017 підлягає частковому скасуванню із прийняттям в цій частині нового рішення про закриття провадження у справі № 916/563/14.

Керуючись ст.ст. 129,231, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 278, 281-283 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу виконувача обов’язків прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 18.10.2017 у справі № 916/563/14 скасувати в частині:

- відмови у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерій» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.12.2009р. нежитлових приміщень першого поверху та нежитлових приміщень підвалу, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, будинок 18, що в цілому складаються з приміщень загальною площею 103,0 кв.м та 49,8 кв.м, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради від імені якої діє департамент комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Валерій»;

- відмови у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерій» про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерій» повернути Одеській обласній раді нежитлові приміщення першого поверху та нежитлові приміщення підвалу, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, будинок 18, що в цілому складаються з приміщень загальною площею 103,0 кв.м та 49,8 кв.м,, загальною вартістю 1614409 грн. (один мільйон шістсот чотирнадцять тисяч чотириста де’вять гривень 00 коп.) шляхом виселення із зазначених приміщень.

Провадження у справі № 916/563/14 в цій частині закрити.

Рішення господарського суду Одеської області від 18.10.2017 у справі № 916/563/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради про визнання недійсним пункту 1 рішення Одеської міської ради №3767-V від 25.12.2008р. "Про перелік об`єктів комунальної власності м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині включення до цього переліку за №7 нежитлових приміщень першого поверху площею 103,0 кв.м та підвалу площею 49,8 кв.м у будинку №18 по вул. Катерининській у м. Одеса - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову та подання апеляційної скарги покласти на прокуратуру Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України

Повний текст постанови складено 05.02.2018.

Головуючий суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран

Суддя Т.А. Величко