Постанова № 72004411, 29.01.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 399/472/17

№ провадження 22-ц/781/159/18 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Мурашко С. І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29.01.2018 Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3, ОСОБА_4 за участі секретаря – Діманової Н.І.,

представника позивача – ОСОБА_5, представника відповідача – ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго», третя особа: Міністерство оборони України в особі Онуфріївського районного військового комісаріату, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за апеляційною скаргою ОСОБА_5, поданої в інтересах ОСОБА_7, на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року, ухваленого в смт.Онуфріївка Кіровоградської області, повний текст якого складено 23.10.2017 року і

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIІІ від 03.10.2017 року який набрав чинності з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з підпунктами 11, 13 пункту 1 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

У червні 2017 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» та просив поновити його з 10 грудня 2016 року на посаді водія автотранспортних засобів дільниці з експлуатації та ремонту машин та механізмів Онуфріївського РЕМ ПАТ «Кіровоградобленерго» та зобов’язати відповідача відшкодувати йому всі передбачені фінансові виплати за період з моменту звільнення до моменту поновлення на роботі.

Позивач зазначав, що з 2012 року його прийнято на роботу до ПАТ «Кіровоградобленерго» на посаду водія.

Через оголошення в Україні особливого стану на часткову мобілізацію він був викликаний до Онуфріївського районного військового комісаріату щодо проходження військової служби за контрактом.

З 10 грудня 2016 року його зараховано до військової частини П/П В4745 для проходження військової служби, яка безпосередньо пов’язана із участю в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях.

Онуфріївським районним військкоматом офіційно повідомлено керівництво ПАТ «Кіровоградобленерго» про його перебування на військовій службі, пов’язаній з участю в АТО, але у березні 2017 року йому повідомили, що він звільнений із займаної посади відповідно до п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із вступом на військову службу за контрактом.

При цьому йому не надано остаточний розрахунок, не ознайомлено із наказом про звільнення та не передано трудової книжки, що є порушенням порядку звільнення.

Копію наказу він отримав 24.05.2017 року.

Позивач вважає, що роботодавцем порушено вимоги ст.119 КЗпП України стосовно гарантій, які надаються законом особам, які перебувають на військовій службі під час особливого періоду.

06.09.2017 року представник позивача уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача середню заробітну плату з моменту звільнення до моменту поновлення на роботі.

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що на момент укладення позивачем контракту особливий період не діяв, як не був оголошений і воєнний стан, контракт не містить посилань на його укладення у зв’язку з виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_7, просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що антитерористична операція ще не закінчена і держава до цього часу знаходиться в особливому режимі функціонування її органів та економіки, тому можна зробити висновок, що до теперішнього часу продовжується особливий період (кризова ситуація) і це ніяким чином не залежить від строків проведення мобілізаційних заходів безпосередньо пов’язаних із призовом для проходження військової служби.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_7 – ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу з посиланням на викладені в ній обставини, представник ПрАТ «Кіровоградобленерго» ОСОБА_6 заперечував проти доводів апеляційної скарги, надав письмові заперечення.

Представник Онуфріївського районного військового комісаріату в судове засідання не з’явився, надав клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вирішила розглядати справу у відсутності представника третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 працював у ПрАТ «Кіровоградобленерго» на посаді водія автотранспортних засобів 2 групи в/п 1.0т Онуфріївського РЕМ.

05.12.2016 року ОСОБА_7 звернувся до військового комісаріату Онуфріївського районного військового комісаріату з заявою про зарахування його кандидатом на військову службу за контрактом осіб рядового складу до Збройних сил України (а.с. 58).

10.12.2016 року між ОСОБА_7 та Міністерством оборони України, в особі командира військової частини п/п В4745, укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України далі Контракт (а.с. 63).

За умовами Контракту ОСОБА_7 добровільно бере на себе зобов’язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк Контракту відповідно до вимог визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим Контрактом. Контракт є строковим та укладається до строків установлених законодавством, за погодженням сторін на шість місяців.

Відповідно до повідомлення від 12.12.2016 року за вихідним № 3192 військового комісаріату Онуфріївського районного військового комісаріату, ОСОБА_7 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України з Міністерством оборони України, в особі командира військової частини п/п В4745.

Згідно листів від 13.01.2017 року за вихідним № 61 та від 18.02.2017 року за вихідним №715 військового комісару Онуфріївського районного військового комісаріату на адресу відповідача направлено контракт позивача про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України з Міністерством оборони України та витяг з наказу командира по особовому складу.

27.02.2017 року наказом ПрАТ «Кіровоградобленерго» № 336-к водій автотранспортних засобів 2 групи в/п 1.0т Онуфріївського РЕМ ОСОБА_7 звільнений з роботи за п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Листами від 27.02.2017 року та 03.03.2017 року ПрАТ «Кіровоградобленерго» неодноразово повідомляло та просило позивача звернутися до відділу кадрів за трудовою книжкою.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент укладення позивачем контракту особливий період не діяв, як не був оголошений і воєнний стан, контракт не містить посилань на його укладення у зв’язку з виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, - підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

За приписами ч.3 статті 119 КЗпП України (в редакції станом на 10.12.2016 року, на час укладання позивачем контракту) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Таким чином гарантії у виді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку передбачені ч.3 ст. 119 КЗпП України (в редакції станом на 10.12.2016 року) при укладенні контракту про проходження військової служби діяли відносно працівників, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Строк дії вказаних гарантій ч.3 ст. 119 КЗпП визначено - до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

В абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ, визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 № 113-VІІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 становила 210 діб: з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Указом Президента України № 411/2016 року від 26.09.2016 року постановлено звільнити у вересні-жовтні 2016 року в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу № 15 від 14.01.2015 року "Про часткову мобілізацію".

Упродовж вересня-жовтня 2016 року, була звільнена остання черга військовослужбовців призваних за частковою мобілізацією, а особливий період було припинено.

Одночасно з призовом за частковою мобілізацією, в Україні провадився призов на строкову військову службу осіб, які досягли відповідного віку.

Частиною 6 ст.2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу, строкова військова служба відокремлюється від військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Упродовж 2016 року Президентом України не оголошувалася повна чи часткова мобілізація або воєнний стан.

Згідно ч.6 ст.15 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) строки проведення призову громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України.

Зокрема, Указом Президента №122/2016 від 29.03.2016 року, визначено строки проведення чергових призовів громадян України, віком від 20 до 27 років, на строкову військову службу, а саме: 5 травня-30 червня 2016 року та жовтень-листопад 2016 року.

Указів Президента України про призов громадян України на строкову військову службу на особливий період або за мобілізацією, протягом 2016 року не видавалось.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача є не обґрунтованими, а звільнення правомірним, оскільки позивач був звільнений з роботи в зв’язку зі вступом на військову службу за контрактом, в період коли мобілізація не оголошувалась, тому укладення військового контракту з особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період, не передбачає збереження гарантій, визначених ст.119 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5, поданої в інтересах ОСОБА_7, без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 02.02.2018 року.

Головуючий суддя С.І.Мурашко

Судді О.В.Гайсюк

ОСОБА_4