Постанова № 72003962, 26.01.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/861/16-ц

Провадження № 22-ц/779/243/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Лущак Н. І.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів:Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

за участю секретаря Мельник О.В.,

представників сторін: представника апелянта ОСОБА_3

ОСОБА_4 та представника відповідача Рокетської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про припинення кредиту та іпотеки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_6 ОСОБА_7 на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Лущак Н.І. 11 грудня 2017 року в м.Тлумач Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2016 року представник ОСОБА_3 звернувся з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») про припинення правовідносин по кредиту за кредитним договором № IFUWGA00000011 від 13 лютого 2007 року, визнання припиненою іпотеки за договором іпотеки №426 від 16.02.2007 року. Позовні вимоги мотивував тим, що кредитні зобов'язання ОСОБА_3 перед Банком за кредитним договором є припиненими шляхом належного виконання. Внаслідок цього також припиненим є і правовідношення іпотеки. Після погашення більшої частини кредиту в позичальника перед банком, починаючи з 22.07.2007 року залишилась сума боргу в розмірі 6510 євро, яку відповідач разом із відсотками та іншими зобов'язаннями за кредитом повинен був сплатит шляхом виконання окремих грошових зобов'язань згідно договору до кінця його дії або повної оплати заборгованості. За період з 22.02.2007 року по 27.05.2011 року ОСОБА_3 додатково сплатив на користь банку 18975,04 євро, а разом за весь період 52 465,04 євро. Відтак, грошові зобов'язання щодо повернення коштів за кредитом, сплати відсотків за його користування та інших грошових зобов'язань виконані боржником у повному обсязі згідно умов договору, а тому такі припинилися. Іпотека припинилася з моменту сплати ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором. Позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати припиненими в цілому правовідносини ОСОБА_3 перед відповідачем, які виникли за кредитним договором № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року щодо виконання зобов'язань по кредиту, відсотках, комісіях, неустойці. Визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки №426 від 16.02.2007 року, укладеного між відповідачем та позивачем (том 2, а.с. 32).

Ухвалою Тлумацького районного суду від 03.11.2016 року в порядку забезпечення позову накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, а саме на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_3; земельну ділянку (присадибна №1, для особистого підсобного господарства №№2,3), загальною площею 0,6717 га, що розташована на території с.Гончарівка Палагицької сільської ради Тлумацького району, які є предметом іпотеки за договором іпотеки №462 від 16.02.2007 року, укладеним між ПАТ К;Б «Приват Банк» та ОСОБА_3 (том 1, а.с.72-74).

Рішенням Тлумацького районного суду від 11 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено (том 2, а.с.36-42).

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення по справі.

Апелянт не погоджується з висновком суду щодо виникнення заборгованості за кредитним договором, оскільки суд на підставі доказів встановив погашення основної заборгованості за кредитом на суму в розмірі 33490 євро 21.02.2007 року. Тобто, висновки про наявність боргу згідно розрахунку заборгованості, здійсненого банком, суперечать доказам у справі. Також зазначив, що розрахунок заборгованості банку не є належним і допустимим доказом, який підтверджує факт наявності заборгованості, оскільки такі не відображають ні факту здійснених позичальником чи банком операцій по погашенню боргу, ні підтверджують їх, і не є первинним документом згідно положень ст.ст.1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» чи нормативних актів НБУ. Банком в суді не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості чи інших документів, які хоча б вказували на підставу здійснення таких нарахувань. Однак, суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову. (том 2, а.с. 49-56).

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Івано-Франківської області та утворено Івано-Франківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Івано-Франківську область, з місцезнаходженням у місті Івано-Франківську.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

Вислухавши пояснення представника апелянта ОСОБА_3 ОСОБА_4 та представника відповідача Рокетської С.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необгрунтованою, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст. 599 ЦК України, п.1 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку», встановивши, що позивачем не представлено доказів, які б свідчили про належне виконання зобов»язання за кредитним договором, забезпеченого іпотекою, а зобов'язання за договором іпотеки є похідним від кредитного договору, тому дійшов висновку, що іпотека не є припиненою.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки судом правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права.

Судом встановлено, що 13 лютого 2007 року між ЗАТ КБ«ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №IFUWGA00000011, відповідно до якого банк надав відповідачу кредитні коштишляхом надання готівкою через касу, у вигляді непоновлюваної кредитної лініїу розмірі 40 000 Євро на наступні цілі: оновлення зовнішніх стін будинку, заміна комунікацій та добудова цегляного гаражу, а також у розмірі 4537,55 Євро на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, на строк до 20.02.2017 року включно. (том 1, а.с.10-12).

Згідно п. 7.3. Кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає житловий будинок по вул. Центральній, 101, с. Гончарівка Тлумацького району Івано-Франківської області, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобов»язань за даним договором. (том 1,а.с.12).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16.02.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №426, посвідчений приватним нотаріусом Тлумацького районного нотаріального округу Івано-Франківської області Вациком В.М., згідно якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, призначену для присадиби (діл. № 1) та особистого підсобного господарства (діл.№ 2,3) площею 0,6717 га, розташовану в АДРЕСА_2 (том 1, а.с.13-16).

Банк виконав зобов'язання перед позичальником та видав останньому кредитні кошти в сумі 40000 Євро, що підтверджується копією видаткового касового ордеру № 1 від 20.02.2007 року (том 1,а.с. 17).

ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував, у зв'язку з чим допустив заборгованість по кредиту і ПАТ КБ «ПриватБанк» у червні 2015 року поданий позов про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 лютого 2007 року.

За результатами розгляду зазначеної справи рішенням Тлумацького районного суду від 29 вересня 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 відмовлено у зв»язку з пропуском строку позовної давності.

Зазначене рішення набрало законної після перегляду в апеляційному порядку на підставі ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2018 року.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказане рішення суду у цих правовідносинах має преюдиційний характер і тому значення не мають для вирішення спору надані представником позивача розрахункові документи по кредиту, а також копія висновку судової економічної експертизи, яка призначалася у іншій справі. Аналогічно, не мають значення для вирішення даного спору і розрахунки заборгованості по кредиту, представлені відповідачем, оскільки обставини про наявність заборгованості за кредитом і про порушене право відповідача внаслідок неповернення кредиту встановлені рішенням суду у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за цим кредитним договором від 29 вересня 2017 року, яке набрало законної сили.

Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 цього Закону).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, цей Закон не передбачає.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 5 липня 2017 року № 6-1840 цс16.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного по суті про відсутність підстав для припинення кредиту та іпотеки.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 263 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 76-82 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_6 ОСОБА_7 залишити без задоволення, а рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 лютого 2018 року.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський